Балада про кохання

Повій, вітре буйнесенький,

З гори на долину

Не вертає милесенький –

Сумує дівчина.

Голубкою вибігає

Край села у поле.

Виглядає, дожидає –

Туга серце оре.

Де ти, ладо моє любе,

Де ти, мій козаче,

Нема батька, нема неньки –

То мила заплаче.

Як то бідній сиротині

Віку доживати.

Чи ж зозулею по наймах

Буде вік кувати?

Якби знала, що покинув,

Може б, не журилась.

Якби знала, що загинув,

Богу би молилась.

Та й постриглась у черниці.

Монастирем блудить.

Як то тяжко молодиці,

Що так вірно любить.

Кожен ранок до схід сонця

Свічечка палає

Прогнівила свою долю,

Бо щиро кохає.

Бо не може миленького

Забути ніколи.

Як день, так ніч помаленьку

Туга серце оре.

Не їсть, не спить, дожидає,

Покидають сили.

Прислухалась – скам’яніла

Тихо, як в могилі.

І канули гіркі сльози

На стару ряднину

Як би щиро не кохала,

Ще б не дівувала.

Як би вірно не любила,

Може б, не згубила

Свою долю безталанну,

Роки молоденькі.

Може б, личко не вмивали

Слізоньки дрібненькі.

Туман яром-долиною

На степ опустився

Побачивши могилоньку

Сів і зажурився.

Минув рочок, від козака

Вісточки немає.

Затужили мідні дзвони:

Дівчину ховають.

З неба видно даль без краю,

І степи, і гори.

Чекав милу козаченько –

Любенько говорять.

І не можуть натішитись

Карі оченята.

В піднебессі батько й ненька

Йдуть її стрічати.

15 жовтня 2000 р.

СПОМИН

Солодкі сльози своїх снів

Я залишу край неба

І тисячі нових листів

Я напишу для тебе.

І свіжим подихом надій

Ввірвуся в твій неспокій

Любов не гріх, де сотні мрій,

Звабливі перші кроки.

Тут під сонцем немає турбот

Ти ідеш по траві ногами

Хай розтягнеться в усмішці рот

Залишайся сьогодні з нами.

Приспів:

Як прийде день, що належить тобі, –

Подаруй його нам і собі,

Бо прийде час розчинитись в юрбі,

І самотньо буде тоді.

Загорнуту в конверт любов

Я опущу край неба

І напишу, що зараз знов

Сумую я без тебе.

І прилечу на крилах мрій,

Ввірвуся свіжим вітром.

Лише вікно своє відкрий

Впусти в кімнату світло.

Зве у небо недремна блакить,

Вітер крила дає прозорі,

І зупиниться радості мить

У шаленому морі.

Грудень 2000 р.

* * *

Лише для тебе в синій далині,

Кружляючи ворожать зорі долю.

Лише тобі на білому коні

Наввипередки гнати в полі.

Лише до тебе місяць визира,

Вдивляючись замріяно в віконце.

Лише твої такі п’янкі уста,

А очі світять так, як світить сонце.

Лише для тебе падає роса.

Волошки посміхаються у житі.

Лише тобі дарують небеса

Солодкі, ніжні, незабутні миті.

Лише для тебе, мила, пригорнусь,

З тобою зустрічатиму світання.

Лише за тебе, серденько, молюсь.

Ні, не казки – все це слова кохання.

12 квітня 1999 р.

* * *

Я тебе на вікні намалюю

І шептатиму ім’я твоє.

До безтями тебе зачарую

Тільки ти лиш одна в мене є.

Я тобі прошепчу, що кохаю,

Зацілую тебе на зорі.

Щастя більшого в світі не знаю.

Я молю – не кажи мені „Ні“.

Я тобі цілуватиму очі,

Пригорнися – зроби лише крок.

Обійматиму зранку до ночі,

Полечу в небеса до зірок.

Я тебе поведу за собою

У не знані ще досі світи.

У небесні простори з тобою

Нам не довго залишилось йти.

Я тебе колисатиму в сні,

Запалають небесні огні.

Прийде вечір. В багряній заграві

Я молю – не кажи мені „Ні“

Не кажи мені „Ні“

Коли сонце сідає,

Не кажи мені „Ні“,

Коли день догорає

Не кажи мені „Ні“.