Причастя

Чи треба ще чогось для щастя?

Одне-однісіньке причастя –

Солодкий трунок губ твоїх,

Бо замолити хочу гріх.

Я встану нишком до схід сонця,

Поставлю свічку край віконця.

У Господа попрошу долі,

Щоб не лишав одного в полі

Байдужих і чужих думок.

Ні, я не гордий – зроблю крок,

І два, і три, і скільки треба,

Аби з тобою, щоб до неба

Полинути в жагучу вись.

Я вірю час мине… колись.

Ми цілувалися з тобою край озера,

Понад водою кружляли зорі.

Ніжні трави шептали місячній заграві.

Що сотні років до світання не бачили

Таке кохання, щоб чарувало кожним звуком.

Єдиним, хоч два серця, стуком

Єдиним для двох думок…

Тепер байдужими руками

Розводить доля нас обох

По різні сторони дороги.

За що нам сум? За що тривоги?

За що ненависть прикра й люта?

За те що кров не кров – отрута!

Гіркої ревності слова.

Інакше б ревність не змогла

Прогресувати в наших жилах.

Якщо б любов у серці жила.

Хоч, може, доля і примхлива,

Гуркоче грім, вщухає злива,

І очі знову заблищать

Сльозами радості за долю,

Що не лишила в чистім полі

Нас одиноко загибать.

Ми поряд – це велика сила.

Ми разом – доля не зломила

Шалену пристрасть і вогонь

Серця, які взяли в полон

Любов і вірність лебедина.

Ми відтепер одна людина

Сміємось разом, разом тужим,

Розходимось і знову дружим,

Одне на одного чекаєм,

Бо щиро серденьком кохаєм.

Тому, що стрілись в ту годину,

Коли любов у серце лине.

До того два льодовики –

Тепер кохання на віки!

2 0 лютого 2001 р.

БАЛАДА ПРО КОХАННЯ

Молодий козаче,

Чого світом нудиш?

Карі оченята

Ніяк не забудеш.

Розійшлись дві долі

У широкім полі.

Попід небесами

Плакали тополі.

Молодий козаче,

Чого світом нудиш?

Карі оченята ніяк

Не забудеш.

Повертай до неньки,

До рідної хати.

Будуть тебе верби

З вітром колихати.

Краще мені шабля

За дружину буде.

Я ж свого кохання

Повік не забуду…

Конику, мій коню,

Заграй піді мною

Та забудем тугу,

Та підем до бою.

Розлетілось щастя

На дрібні шматочки.

Серденько розбили

Жовті колосочки.

Заблукало щастя

У степах безкраїх.

Не веде стежина

До рідного краю.

Вирви з свого серця

Тугу і тривогу,

Повертай до батька

Й рідного порога.

Візьмеш дівчиноньку

Хорошу та гожу,

Гарну, молоденьку,

На голубку схожу.

Краще оженюся

З люлькою з горіха

На душі спокійно,

Для грудей потіха.

Може, на чужині

Голову похилю.

Не забуду ладо,

Не забуду милу.

Не вернув додому:

У бою загинув,

А душа зосталась

Криком журавлиним.

15 жовтня 2000 р.