💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Інтерпретація процесу символізації у символічному інтеракціонізмі Дж.Міда.

Символічний інтеракціоналізм - теоретико-методологічний напрямок у соціології і соціальній психології, що кладе в основу аналізу соціокультурної реальності соціальні взаємодії, які узяті в їх символічному(особливо мовному) вираженні. Якщо коротко виразити один з найважливіших результатів творчості Міда, то можна сформулювати наступне теоретичне положення: особистість і соціальна дія формуються за допомогою символів, які здобуваються в процесі соціалізації й взаємно підтверджуються й змінюються в процесі соціальної взаємодії (интеракции) його учасниками. Ключова думка Міда полягає в тому, що людина освоює свій світ через символічні значення. Н відміну від тварин, які здебільшого інстинктивно реагують на своє середовище
перебування, людина сама створює свій світ і опановує ним, крім усього іншого, через свою діяльність. Цю думку Мід розвиває в рамках антропологічної теорії кумунікації, за допомогою якої він намагався охарактеризувати основні риси людської соціальності. Мід розділяє знаки, жести й значимі символи. Найпростішими природними знаками є значеннєві стимули, які викликають інстинктивні реакції. Однак якщо ми розглянемо комунікацію між людьми або навіть між тваринами, то помітимо, що в поводженні проявляється регулятивна роль знаків. Такі знаки Мід називає жестами. Людина здатна інтерпретувати жести. Вона узагальнює конкретну ситуацію, з'ясовуючи думку, що передається жестом. Узагальнення ситуації до певного смислу, що знаходиться в ньому Мід називає символізацією: Використовуючи символи, ми вказуємо на зміст речей. Символи всмоктують зміст речей і об'єктів, які ним володіють. Символи несуть у собі елементи досвіду, що вказують на його інші елементи, які неявно втримуються в конкретній ситуації в цей момент". Отже, символи виходять за межі конкретної ситуації й містять загальний зміст. Інтерпретація символів вимагає витрат часу. Людина на відміну від тварин здатна затримувати свої реакції, завдяки чому вона одержує можливість продумати кілька інтерпретацій ситуації й вибрати відповідну реакцію. Тим самим у комунікацію між людьми закладений деякий ризик: якщо жести тварин звичайно забезпечують адекватні реакції, то в людей часто трапляються помилкові інтерпретації символів. Функція жестів полягає в тому, щоб викликати в інших таку реакцію, що у свою чергу є стимулом для подальшого пристосування до ситуації аж до того, що у підсумку відбудеться певна соціальна взаємодія. Виникає питання, як можлива комунікація, якщо кожний може розуміти соціальну ситуацію по-різному. Мід думає, що за рахунок створення людьми загальних значимих символів." Значимими символами називаються знаки й символічні жести, що викликають в іншого індивіда те ж саме уявлення про властиві ним значення, що й у першого, і тому однакову реакцію". ". Якщо такий жест містить певну ідею й викликає в інших ту ж саму ідею, то ми маємо значимий символ. Коли жест досягає такого рівня передачі змісту, він стає тим, що можна назвати мовою, тобто значимим символом, символом, що має певне значення". Згідно Міду, мова виникла з голосових жестів. Звукові жести стають значимими символами, якщо викликають у людей їхнє однакове розуміння.Мова
никає внаслідок загального використання значимих символів і стає істотною ознакою, що відрізняє людини від тварини. Завдяки значимим символам виникає й мислення. Воно являє собою " просто розмову людини
зі самим собою за допомогою язикових жестів, спрямованих усередину себе... Жести самі по собі є значимими символами, тому що вони мають однаковий сенс для всіх членів суспільства або соціальної групи». Мова являє собою систему таких символів і є розвинутою формою комунікації. У мові накопичується
колективний досвід суспільства. Вона є носієм интерсубьективного знання й постачає нас схемами тлумачення ситуацій, які ми переживаємо. Мова дозволяє нам виходити за межі " тут-і зараз", вона " може «створити ефект присутності" безлічі обєктів, які в просторовому, тимчасовому й соціальному відношенні відсутні " Зараз". За
допомогою мови увесь світ може актуалізуватися в будь-який момент", оскільки мова є система символів. Мислення означає постійне керування враженнями, досвідом і очікуваннями за допомогою мовних символів. Нам навіть не потрібний конкретний досвід, тому що ми можемо представити його у своїй свідомості. Мова як символічний посередник комунікації є вирішальним придбанням у ході еволюції, що відрізняє людини від тварини.

Його головною особливістю є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої-конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії — мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхідним елементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальним символом приховується зіставлення індивідом своїх дій із соціальними нормами і зразками поведінки. Пізнавши соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати її особливості.

Засновник символічного інтеракціонізму — американський соціолог Джордж-Герберт Мід (1863—1934), хоча сам термін був запроваджений у науковий обіг його учнем — Гербертом Блумером (1900—1978). Дж.-Г. Мід вважав, що соціальний світ людини і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль відіграє «символічне оточення» завдяки двом своїм головним засобам — жестам і мові. Соціальне життя залежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а це залежить від здатності до внутрішнього діалогу.

Послідовники Дж.-Г. Міда — Г. Блумер, Т. Шибу-тані, Т. Партленд та інші — представляють дві школи символічного інтеракціонізму — чиказьку та айовсь-ку. Прихильники першої, вивчаючи взаємодію, роблять акценти на процесуальній його стороні, представники іншої — на стабільних символічних структурах. Соціальний процес розглядається соціологами як вироблення і зміна соціальних значень, які не мають суворої причинної зумовленості, залежні більше від суб'єктів взаємодії, ніж від об'єктивних причин.

Із символічним інтеракціонізмом пов'язаний так званий соціодраматичний підхід, який тлумачить соціальне життя як реалізацію «драматичної» метафори (переносного значення), аналізує взаємодію у таких термінах: «актор», «маска», «сцена», «сценарій» тощо.

З погляду інтеракціоністів, людське суспільство складається з індивідів, що володіють " особистісним я", тобто вони самі формують значення; індивідуальна дія - є конструювання, а не просте здійснення, воно здійснюється індивідом за допомогою оцінювання й тлумачення ситуації. Особистісне я - людина може служити об'єктом для своїх дій. Формування значень - набір дій, у ході яких індивід зауважує предмет, співвідносить його зі своїми цінностями, надає йому значення й вирішує діяти на основі даного значення. Тлумачення дій іншого - визначення для себе значень тих або інших дій навколишніх. З погляду інтеракціоністів об'єкт - це не зовнішній стимул, а те, що людина виділяє з навколишнього світу, надаючи певні значення. Діалог, у якому люди надають значення навколишньому світу, прагнуть витлумачити дії інших людей. Заперечуючи споконвічну даність людям розуму і свідомості, Мід підкреслював, що соціальний світ індивіда і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, у яких велику роль відіграє " символічне оточення". Відповідно до концепції Міда, спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів - символів, до яких він відносив жест і мову. Розглядаючи жест як специфічний символ, Мід вказуючи, що він виступає в безпосередній чи опосередкованій формі як початковий, незавершений елемент поведінкової дії чи акту. Зміст жесту, коли він зрозумілий, викликає відповідну, як правило, інстинктивну реакцію. Але жест не має соціально закріпленого значення. У цьому відношенні мова, як більш зріла форма, має значні переваги, оскільки може впливати на різних індивідів. На думку Міда, людські дії споконвічно носять соціальний характер, він неодноразово підкреслював, що пояснення поведніки індивіда можливо лише в термінах організованої поведінки суспільної групи і що дії індивіда непояснені, якщо їх не розглядати як органічне ціле. Головною характеристикою людської дії є використання символів. Мід розрізняє дві форми або два ступені соціальної дії: • ступінь узагальнення за допомогою жестів; • ступінь символічно опосередкового спілкування. Спілкування за допомогою жестів характеризується тим, що воно є якби скороченою, звернутою схемою дії, за якою окремим жестом (рухом) можна відновити дію в цілому. Такого роду жести, які беруть на себе функцію координації поведінки, являють собою прообраз мови. Символічна опосередкована взаємодія, тобто в першу чергу взаємодія за допомогою мови, характеризується тим, що: • породжує приблизно однакові реакції при спілкуванні з будь-яким індивідом, • дозволяє ставити себе на місце іншого, • дозволяє бачити себе очима іншої людини Виникнення символічно опосередкованої взаємодії Мід пояснює функціонально — необхідністю координувати поведінку людей, бо у них немає надійних інстинктів. Однією з найважливіших частин соціологічної концепції Міда є його концепція " міжіндивідуальні взаємодії", що затверджувала, що спілкування людей в установки індивіда на об'єкти (на " інших" і на самого себе" породжуються і підтримуються визначеною сукупністю соціальних факторів). Те як індивід сприймає навколишню соціальну дійсність, обумовлюється його досвідом спілкування з іншими, особливо власною здатністю сприймати світ і себе так, як цей світ бачать інші і як це виражено відповідними символами (чи жестами словами). У зв'язку з цим поведінка індивіда в групі, відзначав Мід, " є результатом сприйняття даним індивідом установок інших стосовно себе і наступної кристалізації всіх цих приватних установок у єдину чи установку точку зору, що може бути названа установкою " узагальненого іншого". Цей процес " узагальненого іншого" особливо рель’єфно виявляється в ході формування людського " Я", походження і структури соціального процесу. Істотне значення для розвитку соціології і психології мала розроблена Мідом рольова концепція особистості. Багатомірну поведінку людини можна представити (і проаналізувати) у виді визначеного набору соціально-типових, стійких шаблонів її поведінки - " ролей", що людина відіграє в суспільстві. Поведінка людини, згідно цієї концепції, обумовлена структурою особистості, її соціальною роллю і сприйняттям установок усуспільненого. Згідно символічного інтеракцюнізму, аналіз " ролей" людини дає міцні підвалини для судження не лише про її поведінку, але й про її особистість, оскільки її внутрішня імпульсивність і нормативна суперечність віддзеркалюється в будь-яких поведінкових акціях.