Наслідки

Битва

У середині серпня 1943 року Ставка Верховного Головнокомандування дала наказ військам Центрального, Воронезького, Степового, Південно-Західного та Південного фронтів розгромити німецькі війська на Лівобережній Україні і в Донбасі, навальним наступом вийти до Дніпра, з ходу захопити плацдарми на його західному березі, створити умови для розгортання дальших операцій з метою відвоювання Білорусії та Правобережної України у німецьких армій.

З 26 по 29 серпня в Чернігівсько-Прип'ятській операції війська Центрального фронту зламали німецьку оборону в районі міста Севська, форсували ріку Десну на широкому фронті і, переслідуючи противника, в кінці вересня вийшли до рр. Сожу і Дніпра і захопили плацдарми на півночі і на півдні від гирла ріки Прип'яті. Війська Західного фронту 25 вересня визволили Смоленськ, а війська Брянського фронту 30 вересня вийшли до рр. Проні і Сожу на фронті Пєтуховка — Вєтка. З 25 серпня до 29 вересня війська Воронезького і Степового фронтів, розгромивши ворога на Лівобережній Україні, з ходу форсували Дніпро, захопили плацдарми в районах Великого Букрина, Дереївки, Домоткані і ліквідували плацдарми ворога в районах Дарниці (на схід від Києва) і Кременчука. Війська Південно-Західного фронту, завершивши разом з Південним фронтом визволення Донбасу, в період з 22 по 27 вересня своїм правим крилом вийшли до Дніпра між Дніпропетровськом і Запоріжжям і захопили плацдарми на півночі від Запоріжжя. Війська Південного фронту 22 вересня вийшли на річку Молочну. На цьому завершився 1-й етап битви за Дніпро. Радянські війська вийшли до Дніпра на фронті 700 км від гирла річки Сожу до Запоріжжя і захопили на його правому березі понад 20 плацдармів.

На 2-му етапі Битви за Дніпро радянські війська розгорнули рішучі бої за розширення плацдармів і прорив оборони ворога на правому березі Дніпра. В середині жовтня війська 3-го Українського (колишнього Південно-Західного) фронту (командуючий — генерал армії Р. Я. Малиновський) визволили місто Запоріжжя.

25 жовтня війська 4-го Українського (колишнього Південного) фронту (командуючий — генерал армії Ф. І. Толбухін) прорвали оборону ворога на річці Молочній і до початку листопада вийшли до Дніпра в його нижній течії, ізолювавши кримське угруповання ворога. В жовтні війська 1-го Українського (колишнього Воронезького) фронту (командуючий — генерал армії М. Ф. Ватутін) вели бої за розширення букринського плацдарму і створили плацдарм в районі Лютежа на півночі від Києва; війська 2-го Українського (колишнього Степового) фронту (командуючий — генерал армії І. С. Конєв) захопили великий плацдарм на Криворізькому напрямі.

1 — 3 листопада почалась Київська наступальна операція. Війська 1-го Українського фронту раптовим ударом з Лютізького плацдарму зламали оборону ворога і після запеклих боїв 6 листопада звільнили столицю УРСР — Київ. До 15 листопада плацдарм в районі Києва був розширений до 400 км по фронту і до 150 км углиб.

10 листопада почалась Рєчицько-Гомельська операція 1-го Білоруського (колишнього Центрального) фронту (командуючий — генерал армії К. К. Рокоссовський), в ході якої були визволені міста Рєчиця і Гомель.

Війська 2-го Укр. фронту в листопаді і грудні продовжували бойові дії за розширення плацдармів на південому заході від Кременчука і 14 грудня оволоділи м. Черкасами. Битва за Дніпро завершилась Житомирсько-Бердичівською операцією 1-го Українського фронту, який до кінця грудня визволив Житомир і вів бої за Бердичів та Білу Церкву.

Наслідки

В Битві за Дніпро була успішно здійснена взаємодія регулярних військ з червоними партизанами, що діяли на території України та Білорусі. Внаслідок Битви за Дніпро радянські сили відвоювали значну частину України у німців, ліквідували оборону противника на великій ділянці вздовж Дніпра, форсували його і захопили стратегічні плацдарми на правому березі, роз'єднали болотистим Поліссям німецькі групи армії «Центр» і «Південь». Вермахт втратив понад 60 дивізій.

Понад 2 тисяч учасників Битви за Дніпро присвоєно звання Героя Радянського Союзу; десятки тисяч були нагороджені орденами та медалями СРСР.

→

Жито́ миро-Берди́ чівська наступальна опера́ ція (24 грудня 1943 — 14 січня 1944) — наступальна операція військ 1-го Українського фронту, проведена з метою знищення корсунь-шевченківського угруповання супротивника. Була частиною стратегічного наступу радянських військ на Правобережній Україні разом з Кіровоградською наступальною операцією.

16 грудня 1943 Військова рада 1-го Українського фронту затвердила план Житомирсько-Бердичівської операції, за яким з київського плацдарму в районі Брусилова та Радомишля передбачалося завдати головного удару силами армій: 1-ї гвардійської генерал-полковника А. А. Гречка, 18-ї генерал-полковника К. М. Леселідзе (потім Є. П. Журавльова), 38-ї генерала К. С. Москаленка, 1-ї танкової генерал-лейтенанта М. Ю. Катукова. Допоміжного удару мали завдати 60-а армія генерал-лейтенанта І. Д. Черняховського і 13-а генерал-лейтенанта М. П. Пухова у взаємодії з 3-ю гвардійською танковою армією генерала П. С. Рибалка в напрямі Сарни — Шепетівка. Операція забезпечення покладалася на 40 та 27-у армії генерал-лейтенантів П. Ф. Жмаченка та С. Г. Трофименка, які мали з району Білої Церкви повернути на Христинівку і замкнути Корсунь-Шевченківське кільце.

Зміст

• 1 24 грудня 1943 р., 916-й день війни
• 2 25 грудня 1943 р., 917-й день війни
• 3 26 грудня 1943 918-й день війни
• 4 27 грудня 1943., 919-й день війни
• 5 28 грудня 1943 р., 920-й день війни
• 6 29 грудня 1943 р., 921-й день війни
• 7 30 грудня 1943 р., 922-й день війни
• 8 31 грудня 1943 р., 923-й день війни
• 9 1 січня 1944 р., 924-й день війни
• 10 2 січня 1944 р., 925-й день війни
• 11 3 січня 1944 р., 926-й день війни
• 12 4 січня 1944 р., 927-й день війни
• 13 5 січня 1944 р., 928-й день війни
• 14 6 січня 1944 р., 929-й день війни
• 15 7 січня 1944 р., 930-й день війни
• 16 8 січня 1944 р., 931-й день війни
• 17 9 січня 1944 р., 932-й день війни
• 18 10 січня 1944 р., 933-й день війни
• 19 11 січня 1944 р., 934-й день війни
• 20 12 січня 1944 р., 935-й день війни
• 21 13 січня 1944 р., 936-й день війни
• 22 14 січня 1944 р., 937-й день війни
• Результат

В результаті Житомиро-Бердичівської операції 1-го Українського фронту (генерал армії М. Ф. Ватутін) і Кіровоградської операції 2-го Українського фронту (генерал армії І. С. Конєв) утворився глибокий виступ, який оборонявся великим угрупованням противника, включаючи 9 піхотних, 1 танкову дивізію і моторизовану бригаду з багаточисленими засобами підсилення із складу 1-й танкової і 8-ї армії групи армій «Південь» (генерал-фельдмаршал Е. Манштейн).

→

Ко́ рсунь-Шевче́ нківська наступа́ льна опера́ ція (з німецького боку називалась Черкаський котел; 24 січня — 17 лютого 1944 р.) — частина стратегічного наступу військ 1-го (генерал армії Микола Ватутін) і 2-го (генерал армії Іван Конєв) Українських фронтів із метою оточення та знищення угрупування противника на Корсунь-Шевченківському виступі.

Початок операції проходив у взаємних атаках, поки війська обох Українських фронтів не завершили оточення ворога, з'єднавшись 28 січня у м. Звенигородці. Спроби військ Вермахту розблокувати оточене угрупування були невдалими, втім спроба оточенців прорвати фронт виявилася вдалою — 30 тисяч німецьких солдат та офіцерів змогли прорвати радянський фронт. 17 лютого оточене угрупування було ліквідоване. Противник втратив 41, 2 тисяч убитими, 15 тисяч полоненими, велику кількість бойової техніки.

Через наявність великих сил ворога (9 піхотних дивізій, танкова дивізія СС «Вікінг», моторизована бригада СС «Валлонія», артилерійські, інженерні та інші частини), розгалужену мережу оборони, завдання по розгрому Корсунь-Шевченківського угруповання було досить складним.