Посіяна ним група.

Мета: Ближче ознайомитись з творчістю основоположника української естради, композитора, поета і виконавця Володимира Івасюка.

Засоби і обладнання: Стіл, рушники, магнітофон, гітара, портрет, засоби озвучення, платівка.

Оформлення залу:

Сцена - у напівтемряві, в~ центрі - стіл. На столі - портрет В.Івасюка у візерунчатій рамці, переплетеній чорною стрічкою. Поряд - назва з високою трояндою жовтого кольору, верхівка якої обірвана і висить поруч стебла. З одного боку стола лежить рушник вишиваний, з другого - гітара.

По сцені розкидані букети квітів, зв'язаних чорними стрічками. В глибині сцени - саморобний художній плакат з назвою вечора: " Посіяна ним рута..."

За кулісами почергово звучать тогочасні естрадні мелодії: " Синий иней" і т.п. З поступовою силою їх заглушує мелодійний голос В.Івасюка: звучить славнозвісна " Червона рута". Вона звучить голосніше і голосніше. Зал затихає, потім підхоплює пісню. На сцену повільно, співаючи, виходять ведучі. Вони займають довільні місця: один сідає за стіл, другий бере гітару і сідає, спираючись на неї. Третій стоїть.

І ведучий Наче вчора було:, світова естрада поповнилась сучасними ритмами, а доморощені яничари від культури відмахнулись від української пісні: мовляв, то архаїка, етнографізм, без майбутнього. І раптом спалах неопалимої купини. Творчість Володимира Івасюка вдихнула оновлюючу силу в легені на­шого національного характеру - ПІСНЮ. Зазвучала " Червона рута" всюди: в Україні, за рубежем. Молодий буковинець прорвав плісняву махрового національного нігілізму. Спираючись на традиції національного музичного досвіду, започаткував новий стиль і напрямок. Фактично з цього засіву й з'явились сходи української молодіжної естради.

ІІ ведучий (дивлячись на портреті: 3 народних джерел черпав він неоціненні пісенні скарби.
Володя народився в стародавньому місті Кіцмань на Буковині, тут провів своє дитинство. Виростав у сім'ї інтелігентів, де, завжди панував культ творчої праці, допитливості і самовимогливості.

Батько, Михайло Григорович, філолог, етнограф, член Спілки письменників СРСР, намагався прищепити дітям любов до всього справжнього, глибинного і вічного.
Напрочуд ніжною, доброю була й Володина мама, Софія Іванівна, яка. створювала в сім'ї клімат дружби і доброзичливості.

ІІІ ведучий: А ось як відгукується про композитора відома співачка Софія Ротару:
"... Він вийшов з того благословенного куточка співучої буковинської землі у гомінливий світ, щоб стати весняним вітрилом української пісні. Наш народ дуже обдарований і його не здивуєш талантом. Я сотні разів бачила на сцені, як люди різного віку і професій запалювалися радістю, хвилюванням, коли в залі лунали його пісні - вони викликали в серцях порив і захоплення. Пісні Володимира Івасюка ніхто не слухав з байдужістю, його одразу помітили й запам'ятали. Так буває тоді, коли з'являється по-справжньому обдарована людина..."
(Звучить запис однієї з пісень В.Івасюка)

Ведучий: В.Івасюк закінчив музичне училище, проте далі продовжив навчання у медичному інституті. Можливо когось дивує, що Володя - композитор за покликом душі - вчився у Чернівецькому медінституті. Але тут парадоксу немає, в основі обох професій - і лікаря, і композитора - лежить одна важлива якість: любов до людей. Він мав її з надлишком, якою щедро ділився, не чекаючи взаємності.

Ведучий: Водограїв криштальні дзвони

б'ють по струнах минулих весен.

Пам'ять пісню твою боронить,

піднімає з розбитих весел.

Пам'ять пісню до серця горне

і несе над бурхливим

Прутом. Колір смутку, багряно-чорний,

затуляє червона рута.

Колір часу не втратить сили

голубіють старі джерела,

мов зоря на твоїх вітрилах,

квітне рута в карпатських селах. (Н.Дичка).

Ведучий: Після блискучого дебюту пісень " Червона рута", " Водограй", " Я піду в далекі гори", " Відлуння твоїх кроків", створених ще тоді, коли юнакові не виповнилося і двадцяти років, Володимир почав активну творчу діяльність, яка викликала щиру повагу досвідчених композиторів і захоплення багатолюдних аудиторій. Давайте послухаємо не менш знамениту пісню " Водограй".

Ведучий: У Чернівцях 1971 р. з Володимиром Івасюком познайомився поет Василь Марсюк. Дещо сумною виявилася доля їх спільного творчого плоду - " Балади про дві скрипки". Він згадує: "... зав'язалась моя творча дружба із яснооким і бадьорим юнаком середнього зросту, приязним і щирим. Тоді ж ми і створили разом пісню " Балада про дві скрипки". А сталося це дещо несподівано, стався незвичний випадок.

Ведучий: Студент ІV-го курсу медінституту не поривав зв'язків з музичним училищем, продовжував грати у студентському симфонічному оркестрі. Брав участь і в репетиціях вокально-інструментального ансамблю, який виконував його пісні.
Одного разу Володимир запросив мене на концерт до свого рідного училища. Здається, був традиційний звіт студентської виконавської майстерності. Я сидів у переповненому залі і з нетерпінням чекав виступу мого товариша
Нараз мою увагу привернули двійко дівчат з ансамблю скрипалів. Дуже схожі між собою, вони були як негатив і позитив. Одна - чорнява, мов циганка, друга - білявка, мов кульбабка.

- Чи не рідні сестри?

- Сестри, але двоюрідні, - шепнув тихо сусід, мабуть, ще раніше помітивши, з ким я зайшов до зали. - 1 обоє страшенно закохані у. Володю Івасюка!

Я в свою чергу за інерцією пошепки запитав: - А він як же? Той з усмішкою тільки розвів руками.

Мої думки все крутилися навколо отих двох дівчат-скрипалів. Вночі не спалося. Сидів у напівтемному вестибюлі гурто­житку, щоб не заважати спати сусідам у кімнаті, і рифмував.

Ой, зробив хлопчина та й дві красні скрипки,

поділив надвоє снів своїх красу:

що перша скрипка - біла лебідка,

а друга скрипка - вечірній сум.

Закохались в нього дві сестри весною,

одна - мов та нічка, друга - мов той день,

периш просила грай сумної,

друга бажала веселих пісень.

Одна сміялась - плакала друга.

Тут поєднались радість і туга.

З тиждень не бачились. При зустрічі він мені повідомив: " І знаєте, мелодія вже є! І та що треба! " Я хочу сполучити у цій пісні два. мелоси: східноукраїнський і західноукраїнський. Мелодія для голосу буде східняцька, а супровід - гуцульський, на цимбалах".

Ведучий: Дещо сумною виявилась доля нашої " Балади". За життя композитора часто виконувалась на концертах і по радіо. А після його смерті - як одрізало! Не пощастило їй потрапити і в жодний посмертний збірник пісень В.Івасюка. Причиною цього є та обставина, що видавці вважали її надто сумною. Мовляв, у ній вгадується трагічна доля самого композитора.
На розсуд глядачів пропонуємо " Баладу про дві скрипки" у записі.

Ведучий: Часто виникає запитання: чому так тяжко талантові на україн­ській землі? Згадаймо бодай долю Г.Тютюнника, В.Симоненка, В.Стуса, музикантів з групи " Арніка", які зачарували все­союзного слухача, а на рідній землі були ошельмовані й розформовані; піддана анафемі група " Березень". Гірка участь спіткала десятки інших колективів і виконавців.

Ведучий: Володимир Іванович вів нерівний двобій, але не блазнював, не продавався за звання, нагороди, медалі. Тоді заздрісники й нездари вдалися до випробуваного прийому - композитора буквально пресингували морально. Конкретних аргументів не висували, а ілюзорного, загадково-багатозначного туману напустили густо.

Ведучий: Дуже шкода, що число ворогів Івасюка було не менш за число друзів. Деякі з них залишились безіменними, але окремі імена усім відомі. Як не дивно, та першим недоброзичливцем Івасюка став його педагог - Кос-Анатольський, який виявляв відверту неприязнь, що змусило Володю шукати іншого педагога. Не менш дошкульною для Івасюка була також оцінка його творчо­сті Платоном Майбородою, котрого Івасюк дуже поважав.