Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Конкретна» на противагу «абстрактній» універсальності






Яким чином ця мультикультуралістська ідеологічна поезія вмонтована у глобальну капіталістичну систему? Проблема, яка криється під цим, є проблемою універсалізму. Етьєн Бадібар розрізняє три рівні універсальності у сучасних суспільствах: «реальну» універсальність процесів глобалізації та супровідного процесу «внутрішніх виключень» (та міра, якою доля кожного з нас залежить від складної мережі глобальних ринкових відносин); універсальність вигаданих історій, які регулюють ідеологічну гегемонію (Церква або Держава як універсальні «уявлені спільноти», які дозволяють суб’єктові встановити дистанцію від занурення у свою безпосередню соціальну групу – класу, професії, статі, релігії – і ствердити себе як вільного суб’єкта); універсальність Ідеалу, зразковим прикладом якого є революційна вимога егалібертарності (рівності-свободи), яка залишається безумовним надлишком, запускаючи в дію постійні повстання проти існуючого порядку, і яка, таким чином, ніколи не може бути ушляхетнена, включена у існуючий порядок. (17)

Справа, звісно ж, в тому, що межа між цими трьома універсальностями ніколи не може залишатись стабільною і зафіксованою: егалібертарність може слугувати гегемоністичною ідеєю, яка дає нам можливість ідентифікуватись з нашою частковою суспільною роллю (я вбогий майстер, але як такий я беру участь у житті моєї Нації-Держави як рівний і вільний громадянин), або як неперетворюваний надлишок, який дестабілізує будь-яку стійку суспільну роль. Що у якобінському універсумі було дестабілізаційною універсальністю Ідеалу, запускаючи в дію безупинний процес соціальної трансформації, стало пізніше ідеологічною вигадкою, що дозволяла кожному індивіду ідентифікуватись з його специфічним місцем у соціальному просторі. Мовлячи по-гегельянськи, тут наявна наступна альтернатива: чи є універсальність «абстрактною» (протиставленою конкретному змісту) чи «конкретною» (у тому сенсі, що я сприймаю сам особливий спосіб мого соціального існування як специфічний спосіб участі в універсальному соціальному порядку)? Думка Балібара, звісно ж, полягає в тому, що напруга між ними є неуникненною: надлишок абстрактної-негативної-ідеальної універсальності, її зміщувальну-дестабілізуючу силу ніколи не вдасться цілком інтегрувати у гармонійне ціле «конкретної універсальності». (18) Втім, існує інша напруга, напруга між двома способами самої «конкретної універсальності», яка видається значно важливішою. Іншими словами, «реальна» універсальність сьогоднішньої глобалізації через глобальний ринок включає свою власну гегемонічну вигадану історію (або навіть ідеал) мультикультуралістичної толерантності, поваги до і захисту прав людини, демократії і так далі; вона включає свою власну псевдо-гегельянську «конкретну універсальність» світового порядку, чиї універсальні ознаки світового ринку, прав людини і демократії, дозволяють кожному специфічному «стилю життя» процвітати у своїй частковості. Таким чином невідворотно виникає напруга між цієї постмодерною «конкретною універсальністю» пост-національної держави і попередньої «конкретною універсальністю» Держави-Нації.

Гегель вперше розробив дійсно модерний парадокс індивідуалізації через вторинну ідентифікацію. Спочатку суб’єкт занурений у часткову життєформу, в якій він народився (сім’я, локальна спільнота); може відокремити себе від цієї первісної «органічної» спільноти, розірвати зв’язки з нею та ствердити себе як «автономного індивіда», лише змінивши свою фундаментальну лояльність, визнавши субстанцію свого буття в іншій, вторинній спільноті, яка є універсальною та, одночасно, «штучною», більше не «спонтанною», а «опосередкованою», чиє існування підтримує діяльність незалежних вільних суб’єктів – нація на противагу локальній спільноті; професія у сучасному сенсі на противагу «персоніфікованим» відносинам між учнем і його господарем-майстром; академічна спільнота знання на противагу традиційній мудрості, що передається від покоління до покоління. Під час цього переходу від первинної до вторинної ідентифікації первинні ідентифікації переживають своєрідну транссубстантивацію: вони починають функціонувати як форма видимості універсальної вторинної ідентифікації – скажімо, саме тому, що я хороший сім’янин, я таким чином роблю свій внесок у нормальне функціонування моєї Нації-Держави. Універсальна вторинна ідентифікація залишається «абстрактною» постільки, поскільки вона протиставляється особливим формам первинної ідентифікації, тобто, поскільки вона змушує суб’єкта зректися його первинних ідентифікацій; вона стає «конкретною», коли реінтегрує первинні ідентифікації, перетворюючи їх на форми видимості вторинної ідентифікації. Таку напругу між «абстрактною» та «конкретною» універсальністю можна чітко побачити у невизначеному суспільному статусі ранньої християнської церкви: з одного боку був фанатизм радикальних груп, які не бачили, як поєднати істинно християнську позицію з існуючим простором домінантних суспільних відносин, і, таким чином, становили серйозну загрозу соціальному порядку; з іншого боку були спроби примирити християнство з існуючою структурою домінування, так, щоб можна було брати участь у суспільному житті і займати своє місце у ієрархії, залишаючись при цьому хорошим християнином – дійсно, досягнення певної суспільної ролі було не тільки сумісним з поняттям доброго християнина, воно розглядалось навіть як особливий спосіб виконати універсальний обов’язок християнина.

У модерну еру домінантною суспільною формою «конкретної універсальності» є Нація-Держава як носій наших специфічних соціальних ідентичностей: визначена форма мого суспільного життя (як, скажімо, робітника, професора, політика, селянина, правника) є специфічною формою моєї участі в універсальному житті моєї Нації-Держави.

Що стосується цієї логіки транссубстанціації, яка гарантує ідеологічну єдність Нації-Держави, Сполучені Штати Америки відіграють унікальну роль винятку: ключовий елемент стандартної «американської ідеології» полягає у спробі трансубстанціювати саму вірність специфічному етнічному походженню певної особи як вираження того, що означає «бути американцем»: щоб бути «хорошим американцем» не потрібно відрікатися від власних етнічних коренів – італійських, африканських, єврейських, грецьких, корейських; вони «всі американці», тобто сама частковість їхньої етнічної ідентичності, спосіб, у який вони залишаються їй вірними, робить їх американцями. Ця трансубстанціація, завдяки якій зникає напруга між моєю частковою етнічною ідентичністю і моєю універсальною ідентичністю як члена Нації-Держави, є сьогодні під загрозою: схоже на те, що позитивний заряд патетичної патріотичної ідентифікації з універсальною рамкою американської Нації-Держави був підданий серйозній ерозії; «американськість», факт «буття американцем», все менше і менше породжує піднесений ефект належності до велетенського ідеологічного проекту – «американської мрії» - а тому американська держава все більше і більше сприймається як звичайна формальна рамка для співіснування численних етнічних і релігійних спільнот, а також спільнот з різним «стилем життя».






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.