💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Бібліотекознавство як наука.

Бібліотекознавство – це наукова дисципліна документно-комунікаційного циклу, яка теоретично відтворює бібліотеку як наукове поняття й об'єкт реальності у всіх її зв'язках і опосередкуваннях. Перша школа бібліотекознавства була створена Дьюї Мелвілом (Melvil Dewey) у Колумбійському університеті у 1887 році (Українська радянська енциклопедія: [у 12 т.] / [за ред. М. П. Бажана]. — 2-ге вид. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1974—1985).

Бібліотекознавство – це галузь науки, що вивчає цілі, принципи, вміст, систему і форми суспільного користування книгами (Крупськая Н. До., Про бібліотечну справу, М., 1957).

Бібліотекознавство - це комплексна соціогуманітарна наука про закономірності розвитку і функціонування бібліотек, історію та зміст документальних джерел. Бібліотечна думка почала формуватися разом з появою бібліотек як установ, призначених для збирання, зберігання і використовування рукописних, друкованих книжок та інших носіїв інформації (Библиотековедение: общий курс: ученик. – М..: Книжная палата, 1988.– 224 с.).

Глава 1. Становлення бібліотекознавства як наукової дисципліни
1.1 Визначення поняття " бібліотекознавство", його функції та складові частини
Ця наукова дисципліна вивчає цілі, принципи, зміст, систему й форми суспільного користування друкованими творами, а також теорію, історію, методологію, технологію, методику і організацію бібліотечної справи.

Мета бібліотекознавства - оптимізація соціального використання інформації у вигляді публікацій, через бібліотечну справу.
Бібліотекознавство класифікується залежно від обраних дослідником підстав розподілу й підрозділяється на загальне та особливе, в тому числі приватне.
Загальне бібліотекознавство - розділ бібліотекознавства, змістом якого є загальнотеоретичні, історичні та організаційні проблеми бібліотечної діяльності, а також вивчення об'єкта і предмета бібліотекознавства, його структури, термінології, місця в системі наук, зв'язків із суміжними й суміжними науковими дисциплінами, закономірностей бібліотечної діяльності, її принципів і концепцій, методології та методики бібліотечних досліджень, історії бібліотекознавчої думки [1; 67].
Особливу бібліотекознавство досліджує різні специфічні аспекти бібліотечної діяльності.
Приватне бібліотекознавство - комплекс розділів бібліотекознавства, зміст яких становлять вчення про різних частинах бібліотеки як системи - бібліотечному фонді, бібліотечній каталозі, контингенті користувачів бібліотеки, матеріально-технічній базі бібліотеки і т. д.
Завдання бібліотекознавства - розвиток теорії бібліотечної справи, аналіз його закономірностей як соціального явища, пов'язаного з використанням бібліотек на допомогу соціальному, економічному, культурному процесу.
Функції бібліотекознавства:
Наукові функції:
- Пізнавальна;
- Пояснювальна;
- Передбачувальна;
- Систематизирующая;
Соціальні функції:
- Культурно-виховна (вираз загальної властивості науки як дієвого чинника розвитку всієї людської культури, наукового світогляду, суспільної свідомості);
- Функція продуктивної сили (є важливою умовою розвитку бібліотечної справи, грає роль однієї з опосередкованих сил його прогресу, висуває і впроваджує в практику нові, перспективні ідеї, що сприяють підвищенню ефективності та якості бібліотечного обслуговування населення);
- Функція соціальної сили (бібліотекознавство створює явні та латентні передумови зміни суспільства, його культури, причому ці зміни носять прогресивний характер. Величезну соціальну роль відіграє ідея інформатизації суспільства, першоджерелом якої має вважатися бібліотекознавство).
Всі вони пов'язані з тим, що наукові знання і методи бібліотекознавства використовуються при вирішенні проблем, що виникають у процесі суспільного використання інформації [5, 6].
Необхідно також загострити увагу на складових частинах бібліотекознавства:
1. Наукові закони
2. Наукові принципи
3. Наукові теорії
4. Методи дослідження
5. Понятійний апарат
6. Гіпотези
7. Факти, дані спостережень і дослідів

Як предмет і об’єкт є бібліотечна справа і бібліотека як соціальний інститут, який організовуює суспільне використання творів друку.

Обєкт бібліотекознавства – органічно-цілісна, динамічна система, яка складається: з І. у вигляді публікацій, читач, бібліотекар.

Предмет Б. – забезпечення бібліотекарю масова за масштабами та індивідуальна за формою реалізація взаємодії читачів з інформацією у вигляді публікацій.

Елементи бібліотекознавства: наукові закони, наукові теоріх, наукові дослідження, методи дослідження, понятійний апарат, факти, дані спостережень.

Структура Б., як науки: теорія, історія, методика і методологія, організація та управління.

Загальне Б. – вивчає загальні, теоретичні, історичні, організаційні, об’єкт, предмет, структуру, терміни, концепції, історію Б.

Спеціальне Б. – це комплекс розділів Б., змістом яких є вчення про різні частини бібліотеки як системи а саме: фонди, каталоги, континент користувачів, матеріально-технічну базу.

Б. як навчальна дисципліна: загальний курс, історія, Б. психологія, статистика, професіологія, фондознавство, менеджмент, маркетинг.
1.2 Основні етапи становлення бібліотекознавства як науки
У розвитку бібліотекознавства виділяються два історичних етапи, які, у свою чергу, діляться на періоди. Перший з них донаукових - етап бібліотекознавчої думки, передісторія бібліотекознавства, який починається в середині II тисячоліття до н.е. і закінчується в XVIII - початку XIX ст.; другий - науковий, етап власне бібліотекознавства, який триває з початку XIX ст. по теперішній час.
Перший етап характеризується тим, що основний його зміст становили самі первісні й елементарні уявлення про бібліотечну справу та бібліотеках, які ще не досягли рівня власне наукового знання, не утворили дисциплінарну систему знань, відображаючи лише емпіричне сприйняття бібліотеки у свідомості людини. Бібліотекознавчудумка, на відміну від власне бібліотекознавства, це буденне, а не строго наукове знання про бібліотеки. Зв'язок бібліотекознавчої думки і бібліотекознавства виражається в тому, що перша послужила джерелом, відправною точкою виникнення, становлення і розвитку її як наукової дисципліни [1; 22].
Основний зміст другого етапу полягає в тому, що на основі бібліотекознавчої думки складається і розвивається власне бібліотекознавство як наукова дисципліна, як система наукових знань, в кінці кінців отримала статус самостійної науки. Практично одночасно з цим йшов процес формування бібліотекознавства як навчальної дисципліни.
У ході другого етапу подання про сутність бібліотекознавства зазнали істотних змін. Виділяються три основні концепції сутності бібліотекознавства, які послідовно змінювали один одного протягом XIX-XX ст.:
1. Формально-технічна
2. Документалістская
3. Інформаційна.
Формально-технічна концепція сутності бібліотекознавства була характерна для XIX ст., Хоча її відгомони давали про себе знати аж до середини XX ст. Сутність бібліотекознавства зводилася до питань практичного облаштування бібліотек. Німецький бібліотекознавець М. Шреттінгер, який вперше ввів поняття бібліотекознавства, писав, що це "... практичні знання, які вимагають цілком самостійного вивчення і які я поєдную поняттям" бібліотекознавство ". Деяку данину цій концепції, хоча і на більш високому рівні теоретичного розвитку, віддала і Л. Б. Хавкіна, яка ділила бібліотекознавство на два розділи: " теоретичний" і " прикладної" (практичний). Лише у другій половині XX ст. дана концепція повністю втратила своє значення, проте зберігшись в " знятому" вигляді в наступних поглядах на сутність бібліотекознавства.
Панівне становище в бібліотекознавстві всієї першої і частково другої половини XX ст. займала документалістская концепція. Сутність бібліотекознавства зводилася до вивчення взаємодії читача та документа (головним чином, твори друку), опосредствуемого бібліотекарем, тобто забезпечуваного їм у необхідних відносинах. Дана концепція була великим прогресивним кроком теорії в порівнянні з формально-технічної. Однак із другої половини ХХ ст. стала виявлятися її теоретична недостатність.
Під впливом інформатизації суспільства, високих технологій індустрії інформації, компьюнікаціі бібліотек та інших об'єктивних чинників вона, починаючи з 60-х рр.., Поступово стала витіснятися інформаційної концепцією. Інформаційна концепція, на відміну від документалістской, ставить на перше місце не документ, не носій, а інформацію. У відповідності зі зміщенням акценту на інформацію сутність бібліотекознавства зводиться тепер до теоретичного відображенню взаємодії людини зінформацією (у вигляді публікацій), опосредствуемого бібліотекарем. Перехід бібліотекознавства на нову парагму зовсім не означає відмирання документалістского підходу. Мова може йти лише про зниження статусу та звуження області застосування. Якщо раніше документалістская концепція виступала в якості загальної вихідної теорії бібліотекознавства, то тепер вона повинна розглядатися в якості приватної, додаткової по відношенню до інформаційної. Якщо раніше вона розповсюджувалася на всю область бібліотечної справи, то тепер вона повинна застосовуватися лише в тих випадках, коли при бібліотекознавче аналізі явищ бібліотечної справи необхідно розглядати інформацію та форму об'єктивації як щось ціле, синкретичне, тобто як документ (публікацію). Такий підхід необхідний при аналізі процесів комплектування, вирішенні проблем організації бібліотечних фондів і т.п.
Перехід бібліотекознавства на інформаційну парадигму сповнений багатьма далекосяжними теоретичними та практичними наслідками. Відповідно до нової концепції бібліотекознавство повинно розглядатися як приватний розділ фундаментальної науки інформатики Бібліотекознавство - це інституційно обмежена областю бібліотечної справи, переважно прикладна, соціальна (не технічна) за своїм основним змістом наукова дисципліна домену інформаційних наук. Предмет бібліотекознавства - забезпечується бібліотекарем масове за масштабами явища, індивідуальне за формою реалізації взаємодія читачів з інформацією у вигляді публікацій. Головна наукова завдання бібліотекознавства - теоретичне відтворення зазначеного предмета у формі наукового знання, тобто законів, принципів, теорій, понять і т.п. Інакше кажучи, бібліотекознавство - це наукова дисципліна, що вивчає закони, принципи, теорії, що відображають вказаний предмет. Саме в цьому полягає сучасне розуміння сутності бібліотекознавства як наукової дисципліни [11; 30].

Інформаційна інтерпретація сутності бібліотекознавства вимагає переосмислення таких ключових понять, як бібліотека, її соціальні функції та ін Бібліотека - це спеціальний заклад культури, що здійснює індивідуальне за формою реалізації забезпечення громадських потреб в інформації, зосередженої як в її фонді публікацій (бібліотечному фонді), так і доступних їй інформаційних мережах. Головна і єдина сутнісна соціальна функція бібліотек - це інформаційна функція. Всі інші соціальні функції є вторинними і похідними від неї. Бібліотека спочатку була інформаційною установою з точки зору її призначення в суспільстві [1; 30].
В освоєнні інформаційної концепції вітчизняне бібліотекознавство помітно відстало від багатьох зарубіжних країн. Наприклад, в США бібліотекознавство вже давно іменується " бібліотечно-інформаційної наукою". У зв'язку з цим актуальне завдання сучасного бібліотекознавства полягає не в критиці минулого вітчизняної бібліотечної теорії і практики, зрозуміло, не позбавленої помилок, деформацій та наукових драм, не в наукоподібної маніпулюванні новомодними англіцизмами, хоча ніщо не перешкоджає використанню іноземної лексики, де це неминуче, не в розробці явно безперспективних напрямків, а у фронтальному переході бібліотекознавства на інформаційну парадигму, яка передбачає глибоке переосмислення бібліотечної теорії, бібліотечної практики, бібліотечної освіти на методологічній основі загальнолюдських цінностей.
1.3 Структура бібліотекознавства як суспільної науки
Серед загальнотеоретичних проблем важливе місце займає визначення його структури, уявлення про яку складалося, головним чином, у зв'язку з встановленням переліку навчальних дисциплін, з розробкою схем бібліотечно-бібліографічної класифікації. Теоретичному ж обгрунтуванню структури бібліотечної науки в минулому приділялося мало уваги. Основним досягненням в області диференціації бібліотекознавства стало виділення загальної теорії бібліотекознавства та функціональнийрозподіл бібліотечної діяльності. Зараз виділяються як самостійні розділи бібліотекознавства або навчальні дисципліни: загальний курс бібліотекознавства, бібліотечні каталоги, бібліотечні фонди, робота з читачами (бібліотечне обслуговування), організація та управління бібліотечною справою, історія бібліотечної справи, теоретичні засоби бібліотечної роботи.
Загальний курс бібліотекознавства - вивчає загальні принципи і закономірності процесу організації громадського використання книжкових багатств, досліджує методологічні, загальнотеоретичні та інші питання, що складають наукову основу всіх інших розділів бібліотекознавства.
Бібліотечні каталоги - вивчає теорію, історію, методику каталогізаційного обробки творів друку (бібліографічного опису, систематизації, предметизації) та організації каталогів.
Робота з читачами - вивчає теорію і методику обслуговування читачів (вивчення читачів, методика пропаганди літератури, індивідуальна і масова робота) і організацію роботи з читачами в бібліотеці (робота абонемента, читальних залів, міжбібліотечного абонемента).
Організація і управління бібліотечною справою - вивчає теорію і методику організації технології і праці в бібліотеці та управління бібліотекою, економіку бібліотечної справи, структуру та принципи організації єдиної системи бібліотек та управління бібліотечною справою в республіці (планування і прогнозування, методичне керівництво та інспектування) [1; 77].
Історія бібліотечної справи - вивчає методику використання обчислювальної, копіювально-розмножувальної техніки, аудіовізуальних та інших технічних засобів у різнихпроцесах бібліотеки.
Процес диференціації бібліотекознавства буде продовжуватися, особливо у зв'язку з розвитком міждисциплінарних зв'язків, що приведе, і приводить на практиці, до утворення ряду нових наук і навчальних дисциплін. Це бібліотечна педагогіка, бібліотечна психологія, економіка бібліотечної справи та ін
Глава 2. Бібліотекознавство як наука
2.1 Предмет і об'єкт вивчення в бібліотекознавстві
Одним із проблемних питань бібліотекознавства є визначення об'єкта і предмета бібліотечної науки. З XIX ст. почалася розробка цих визначень. До 70-х років XX ст. об'єкт і предмет бібліотекознавства не різнилися: Об'єкт бібліотекознавства - бібліотечна справа. Лише в 1976 році було запропоновано (А. Я. Черняком) розвести поняття об'єкта і предмета бібліотекознавства, що стало наступним кроком у самопізнанні бібліотекознавства. В останні роки у зв'язку з широким розповсюдженням в науці системного підходу про бібліотеку стали говорити як системному об'єкті бібліотекознавства, що складається з ряду взаємозалежних і взаємообумовлених елементів.
Бібліотечна справа - одна з форм людської діяльності. Тому, як будь-яка форма діяльності, включає три основних складових елементи:
1. Предмет праці (публікація);
2. Суб'єкт праці (читач, споживач);
3. Посередник праці (бібліотекар);
Бібліотека в системі суспільних відносин є важливим і невід'ємним елементом комунікативної системи " книга (інформація у вигляді публікації)-бібліотекар-читач (споживач)". У цій системі бібліотекар стає організатором взаємин книги і читача, що відповідає соціальній ролі бібліотеки як ідеологічного, культурно-освітнього та науково-інформаційної установи. Таким чином, об'єкт бібліотекознавства це комунікативна система " книга-бібліотекар-читач". Предмет - виявлення і дослідження закономірностей, принципів формування, розвитку, функціонування бібліотечної системи, взаємодії бібліотек в різних аспектах. Предметом бібліотекознавства є забезпечується бібліотекарем масове за масштабами явища, індивідуальне за формою реалізації взаємодія читачів з інформацією у вигляді публікацій. У центрі предмета бібліотекознавства знаходиться взаємодія читачів з інформацією, зафіксованої у вигляді публікацій. Взаємодія організується, забезпечується всім необхідним для того, щоб воно ефективно здійснювалося, бібліотекарем.
Кожен бібліотечний об'єкт - не самоціль розвитку, а лише елемент такої великої системи, як бібліотечна справа галузі, регіону, країни, світу, де все взаємопов'язано між собою. Зміна однієї частини бібліотечної справи неминуче тягне за собою відповідні зміни інших його частин. Співвідношення частин бібліотечної справи пояснюється їх взаємної пристосованістю, тобто зв'язком між функціями різних компонентів (підсистем). Тому мета пізнання бібліотечної справи полягає не стільки в тому, щоб вивчити дійсну сутність ізольованих об'єктів, скільки в тому, щоб відшукати - наскільки це можливо - зв'язки між різними системами бібліотечної дійсності [1, 65].
Бібліотечна дійсність - єдність індивідуального (одиничного), особливого і загального. Не можна і неможливо вивчити кожен бібліотечний об'єкт. Не можна також обмежуватися вивченням особливого (специфічного), не порівнюючи між собою окремі бібліотечні об'єкти. Принципово неможливо обмежитися і вивченням загальних закономірностей і тенденцій, ігноруючи специфічні, особливі моменти. Ніяка загальна теорія не втілюється однаково і автоматично без врахування національних, регіональних, галузевих та інших факторів і умов. Об'єктивні закономірності розвитку бібліотечної справи єдині, але не диктують одноманітності форм, методів і способів їх здійснення.
Будь-бібліотечний об'єкт треба вивчати конкретно, тобто в єдності загального та специфічного. Абстрактний підхід до спільного у відриві від особливого - недіалектичний підхід, а формально-логічний.
Існують декілька підходів у науці до розгляду проблеми визначення об'єкта бібліотекознавства. Так, В.П. Леонов запропонував розглядати як об'єкт бібліотекознавства не бібліотека, не бібліотечна справа, а бібліотечний процес, близько до цього розуміння інших петербурзьких вчених, які пропонують повернутися до розуміння як об'єкт бібліотекознавства бібліотечної діяльності. Ці підходи представляються досить продуктивними для розвитку теорії бібліотекознавства, хоча справедливо відмічено, що ні бібліотечний процес, ні бібліотечна діяльність не можуть бути об'єктом бібліотекознавства, оскільки вони протікають в рамках іншого об'єкта - бібліотеки.
Дуже цікаво спостереження В.П. Леонова про " подвійного життя" бібліотеки, про її глибинного зв'язку з культурою та історією країни та світу, про бібліотеку як " симфонії", про російську бібліотечної культурі.
При всіх своїх відмінностях всі ці концепції підкреслюють потреба і необхідність того, щоб визначення об'єкта бібліотекознавства відображало цілісність і динаміку об'єктивної реальності.
Проблема вивчення бібліотеки як цілого видається надзвичайно важливою. Розбиваючи проблему на частини, структурні елементи, фрагменти, можна досягти того, що складні завдання і предмети стають, як ніби, більш пізнаваними, але за це доводиться розплачуватися тим, що втрачається наше почуття зв'язку стосовно в цілому, розуміння поведінки складних систем у часі та просторі [1; 59].
Цікаво, що проблема вивчення " цілого" гостро стоїть і в інших близьких бібліотекознавства, науках, наприклад у книгознавстві: ще М.М. Куфаєв говорив про необхідність вивчення " цілого книги". Як же сьогодні, з урахуванням бурхливого розвитку бібліотечної практики, може бути визначений об'єкт бібліотекознавства?
Відомо, що об'єкт пізнання - це сукупність якісно певних явищ і процесів реальності, істотно відмінних за своєю внутрішньою природою, основними рисами і законам функціонування і розвитку від інших об'єктів цієї реальності.
Таким чином, в якості об'єкта пізнання необхідно розглядати певну об'єктивну реальність, а як його предмета - ті аспекти та риси об'єкта, які охоплені вивченням.
Визначення об'єкта науки як " еволюції бібліотеки в часі і просторі" дозволяє ввести в процес вивчення і побачити в динаміці всі нові, що виникають в реальності явища, технології, тенденції і т. п., а також часові та просторові трансформації бібліотеки як соціального інституту, як частини російської та світової культури і т.п.
Бібліотека при цьому розуміється як складний багатофункціональний соціальний інститут, нелінійно розвивається як інтенсивно (під впливом широкої соціального середовища, результатів суміжних наук і областей знання), так і екстенсивно (під впливом внутрішніх сил).
2.2 Методологія бібліотекознавства
Надійність, глибина пізнання будь-якої науки (в тому числі і бібліотекознавства) безпосередньо пов'язана з арсеналом використовуваних нею засобів і методів. Довгий час вітчизняні дослідники користувалися обмеженою кількістю методів, першість займав метод опису (описовість). У 1960-70-ті роки в бібліотечній періодиці майже не публікувалися для широкого обговорення розробки з теорії та методології бібліотечної справи. Одним з небагатьох прикладів звернення фахівців до цієї важливої ​ ​ теми стала стаття А. Я. Черняка " Про теоретичних засадах історії бібліотечної справи".
Сьогодні становище змінилося: кількість використовуваних методів збільшилася. На перше місце починають виходити раніше не застосовувалися або рідко використовуються методи: історико-порівняльний, міжнародне порівняння (країнознавчий), історична аналогія (традуктивний умовивід, у якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх і в інших ознаках), генеалогічний та інші.
Необхідно також відзначити, що звертає на себе увагу збільшення кількості публікацій, які висвітлюють питання методології та методики бібліотекознавства, проблему статусу даної науки, питання про об'єкт і предмет бібліотекознавства.
Сенс використання всіх нових методів - розгляд вітчизняної історії бібліотек у широкому - світовому - контексті, зіставлення з тим, що відбувалося у конкретний період в інших регіонах і за межами країни. Використання заявлених методів дасть можливість виявити багато нового, цікавого, дізнатися, як вивчають історію бібліотек наші колеги за кордоном. Це допоможе виявити і визначити специфічні риси вітчизняної культури, перспективи розвитку вітчизняної бібліотечної справи в новому тисячолітті.
Сучасний бібліотечний світ - це різноманітна сукупність суверенних бібліотек і бібліотечних систем, кожна з яких повинна розвиватися і функціонувати з урахуванням впливу інших. Жодна бібліотека або бібліотечна мережа не може замкнутися виключно на самій собі, відмовитися від контактів і зв'язків. Ізольованість бібліотек, бібліотечних процесів і явищ відносна. Яким би своєрідністю вони не володіли, між ними завжди існує певна спільність, відкритість один для одного, залежність одного від іншого, тобто зв'язок, яка пояснюється їх взаємної функціональної пристосованістю. А там, де має місце залежності двох бібліотечних об'єктів (процесів, явищ), завжди існує взаємодія між ними. Таким чином, вони не тільки існують в тісному зв'язку один з одним, але і надають певний вплив один на одного.
Головний напрям порівняльно-бібліотекознавчих досліджень - синхронний порівняльний аналіз стану та розвитку бібліотечної справи в різних країнах та регіонах. Такийнапрямок особливо важливо в наш час, коли інтеграція та інтернаціоналізація різних сфер суспільного життя пред'являють відомий комплекс подібних вимог до бібліотечних систем різних країн і регіонів; певну схожість виявляється і в пошуках вирішення деяких загальних проблем. У той же час навіть самі загальні тенденції розвитку бібліотечної справи виявляються, як правило, у своєрідних національних і регіональних формах, часом не мають аналогів в інших країнах та регіонах. І до того ж бібліотечна справа кожної країни і регіону відображає особливості їх соціально-економічного розвитку, політичної структури та ідеологічного клімату, специфіку історико-культурних і власне бібліотечних традицій. Ігнорувати ці відмінності означало б відмовитися від конкретно-історичного підходу. Намагатися обмежити бібліотечну науку межами однієї держави і викладати або розвивати цю науку без обліку ідей і досвіду науки інших країн - це значить обмежити свої можливості пізнання і діяльності. Бібліотекознавство не може розвиватися належним чином тільки в національному плані.
Подібно зв'язків між окремими сторонами бібліотечної справи існує тісний, заснована на взаємодії та взаємодопомоги зв'язок між методами його вивчення. Кожен окремо і всі разом ці методи грунтуються на порівняльному методі (методі порівняльного аналізу). Він є найбільш універсальним загальнонауковим методом дослідження.

Порівняльний метод - провідний метод організації порівняльно-бібліотекознавчих досліджень, що є гносеологічним стрижнем та орієнтиром, що дає загальний напрямок дослідження і регулюючим взаємодія всіх методів. Він використовується, зокрема, як базовий при статистичному, соціологічному й факторному аналізі, при класифікації, типології, оцінюванні, прогнозуванні бібліотечних процесів і явищ. Реалізується також безліччю інших методів (структурно-функціонального, моделювання та ін.) Порівняльний метод дозволяє виявити ознаки генетичного характеру і тим самим підійти до історичного пояснення бібліотечних процесів і явищ.
Порівняльний метод відіграє роль свого роду методологічного принципу стосовно до інших методів порівняльного бібліотекознавства, бо він органічно входить в діалектико-матеріалістичний метод як необхідна частина і виступає як один з конкретних способів застосування діалектики в дослідженні бібліотечної дійсності.
2.3 Порівняльне бібліотекознавство як наука і як метод
На питання про те, чи можна назвати порівняльне бібліотекознавство наукою існують дві відповіді. Один: порівняльне бібліотекознавство - це наука, галузь (напрямок) бібліотекознавства, другий - це метод дослідження бібліотечної справи. Інший: воно є методом дослідження, а не новою дисципліною і в якості методу можна застосувати до вивчення фактично будь-яких проблем бібліотечної справи як різних країн, так і всередині однієї країни [6, 10].
В даний час порівняльне бібліотекознавство виступає і як наука, і як метод, що є результатом тривалого руху бібліотекознавчої думки і знання. Порівняльні науки, в тому числі і порівняльне бібліотекознавство, ставали науками не відразу, а проходили тривалий період емпіричного пошуку. Проте порівняльний метод і порівняльне бібліотекознавство не можна розуміти як синоніми. Поняття порівняльний метод, тобто спосіб пізнання бібліотечних явищ, не може бути рівнозначний самому порівняльного бібліотекознавства. Дійсно, якщо б ці поняття збігалися, то порівняльне бібліотекознавство не могло б стати самостійною науковою дисципліною. Термін порівняльне бібліотекознавство може створити хибне уявлення, ніби ця наука використовує лише один метод - порівняльний. У дійсності методичний арсенал порівняльного бібліотекознавства цим аж ніяк не обмежується. Щоб пізнати бібліотечна справа, порівняльне бібліотекознавство має охопити всі його грані (аспекти, сторони) в їх часовому і просторовому вимірі, причому не ізольовано, а беручи до уваги глибинні зв'язки між ними. Пізнання бібліотечної справи вимагає не одного, а безлічі спеціальних методів, пристосованих до особливостей відповідної грані (аспекту) бібліотечної справи або до того чи іншого зміни у часі чи просторі. Крім домінуючого порівняльного методу порівняльне бібліотекознавство використовує й інші методи різних видів та рівнів [6, 11].
Таким чином, порівняльне бібліотекознавство володіє своєю методологією, бо пізнання такого складного, багатогранного і суперечливого об'єкта вимагає серйозних і аналітичних зусиль. Методологія порівняльного бібліотекознавства - лише в цьому сенсі можна говорити про ототожнення його з порівняльним методом. Слід розрізняти випадкове і систематичне застосування порівняльного методу. В останньому випадку, як це неважко помітити, він не може не стати методом певної науки. Припустимо, що ця наука починає свій шлях без власного, суворо окресленого предмета. Однак у міру використання порівняльного методу накопичуються результати і на їх основі все більш чітко вимальовується специфічна сфера дії цієї науки. Тим більше, що ці результати, як правило, істотно відрізняються від тих, до яких приходять у результаті вивчення якої-небудь однієї галузі бібліотекознавства. Використання порівняльного методу веде до формування нового наукового змісту. І в цьому сенсі можна сказати, що порівняльне бібліотекознавство саме в кінцевому рахунку створює свій предмет. Порівняльне бібліотекознавство - це найменування досить точно відображає описаний вище об'єктивний процес - постає перед нами як сукупність систематизованих знань, що і є фундаментальною характеристикою будь-якої науки. У світлі цього, було б дуже важко не визнати порівняльне бібліотекознавство як наукову дисципліну. Порівняльне бібліотекознавство - це сукупність порівняльного методу, свідомо і систематично застосовується в якості основного і провідного загальнонаукового методу, стратегії і теоретичного підходу, що дозволяють робити узагальнення, пояснювати конкретні проблеми чи питання, пов'язані з бібліотечною справою.