Нам оберегом сяяв горній стяг .

Ми воювали тільки за свободу -

Складались дні в роки, сплітались у віки,

Немає іншого такого ще народу,

Що погибав за волю залюбки…

Не ті до Бога бачили ми віхи,

Хто каялись – з найперших померли,

Ми лікували на горищах крихи,

Хоч сипали насінням догори.

Ми назбирали золотого збіжжя

Що мало вже затьмарить Еверест,

А нас впрягли, дісталися до віжки,

Так, що у груди синьо вкайлав хрест.

Хто пережив – розкаявся, що вижив:

За лихоліттями прийшла нова біда -

Двадцятий вік наслав катів нам хижих,

Щоб українців знищити дотла.

І вже не вірилось, що ті, хто залишились,

Залишили в собі незламний предків дух,

Ми потрапляли знов-таки в немилість:

Вже не рабів робили з нас, а слуг.

І ті, хто відслужились, зажадали

Нової влади на відтвореній землі,

Вони так само відчайдушно крали,

Як ми колись за волю померли.

Ми дочекалися? Нарешті, ось свобода?

Ми вільні на своїй святій землі?

Ми вільні? – Так чому проти народу

Ідуть війной його володарі.

Ми вільні? – Зневажають нас за мову,

Історію плюндрують на свій лад,

І прапори, яскраві, кольорові

Рвуть на ганчірки та герби ганьблять.

І враз насипались із наших душ майдани,

І в котрий раз знедолений народ

Мав розірвати на плацу кайдани,

Відтворюючи предків приворот.

Не сталось, насудилось, а чому ж бо?

Ми без кайданів, хіба володарі? –

Вже маємо по всьому світу дружбу,

Та ще не маємо своїй святій землі.

В нас сила є, потрібен тільки воїн,

Що за собою к волі поведе -

Не ті, що обізвалися, герої,

Тому Майдан ще третій раз буде

---------------------------------------------------

Чому, коли герої в світ приходять,

То зовсім поруч дихає пітьма,

Вони по собі залишають спогад,

А з нами залишається війна.

Чому, коли герої в світ приходять,

До кращого не змінюється світ,

Він був один, пророк для всіх народів,

Ми мали сто таких, і де наш заповіт?

Чому, коли герої в світ приходять,

Диявол світ фарбує у сурму,

І тих, хто вирушив вже по небесних сходах,

Їх с кожним днем все більшає, чому?

Я – українець, справжній син країни, -

Степи і ріки, гори і моря, -

То все є я, від віку і донині,

І доти не закінчиться земля.

Я – українець, Богом обізнаний

За рідну землю на віки стоять,

Я – українець, затятий, нездоланний,

Я – міць життя, я України стать.

ПУТЛЕР

Не всі оплакані народом ще труни,

І свічі поминальні ще не згасли,

А людожер вже скучив по війні,

І нові висуває чорні гасла.

Із притаманною жадобою мерця

Полює на живе, святе, недоторканне,

Найгірше те, що світа без кінця

Йому співає на війну осанну.

Іде вже полювання на добро,

Що заздалегідь на зло перехрестили,

Ненависть до життя – диявола тавро,

А наша в правді проти нього сила.

КРИМ

Є спрага та острів,

Де забракло води,

Де забракло відносин,