Екологічний стан та охорона навколишнього середовища при вирощуванні ріпаку озимого

Охорона навколишнього середовища є планова система державних міжнародних, громадських заходів, спрямованих на раціональне використання охорони і використання природних ресурсів, на захист навколишнього середовища від забруднення і руйнування, для створення оптимальних умов існування людського суспільства, задоволення матеріальних та духовних потреб населення [17, 44].

Охороні навколишнього середовища в Україні в нинішній час приділяється багато уваги.

Посилаючись на закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», де говориться що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід’ємна на умовах сталого економічного та соціального розвитку України.

Інтенсивна технологія вирощування озимого ріпаку передбачає проведення усіх технологічних операцій з урахуванням біологічних вимог рослин в кожній фазі росту та розвитку і розміщення після кращих попередників; висів насіння рекомендованих сортів; оптимальне забезпечення рослин елементами живлення; інтегровану систему захисту їх від бур’янів; проведення збирання в оптимальні строки без втрат.

Своїми нераціональними діями в сільськогосподарському виробництві людина порушила екологічну стабільність агроландшафтів. Тому, на даний час, перед підприємством стоїть задача не тільки одержання якісної, конкурентноздатної сільськогосподарської продукції, але і проблеми, пов’язані з охороною навколишнього середовища. Хімічні препарати, що застосовуються на посівах озимого ріпаку, призводять не тільки до підвищення врожайності, але також мають негативні властивості, накопичуються в ґрунті і рослинах, знищуючи корисну ентомофауну. У зв’язку з цим при проведенні захисних заходів необхідно впроваджувати інтегровану систему захисту рослин, що включає агротехнічні, біохімічні та хімічні методи боротьби з урахуванням екологічних порогів шкідників і заселення посівів корисними комахами. Застосовуючи хімічні засоби захисту рослин, необхідно суворо дотримуватись загальноприйнятої технології, техніки безпеки, використовувати тільки ті препарати й у тих нормах, що дозволені «Списком хімічних і біологічних засобів боротьби із шкідниками, хворобами і бур’янами», дозволених для застосування в сільському господарстві. При цьому варто віддавати перевагу малотоксичним препаратам, використовувати сильнодіючі пестициди у виняткових випадках. Пестициди повинні бути в першу чергу малотоксичними для людини і теплокровних тварин, розкладатись в природних умовах протягом не більше двох років; не слід застосовувати препарати з різко вираженою здатністю накопичуватися в природних об’єктах. Доцільність хімічних обробок посівів визначається агрономом і фахівцем із захисту рослин. При цьому потрібно суворо дотримуватись концентрації і норми витрати отрутохімікатів, застосовувати в рекомендований термін.

Добривам належить особлива роль в підвищенні врожайності та якості насіння озимого ріпаку. Але застосування мінеральних добрив під цю культуру в теперішній час досягло таких масштабів, коли їх вже не можна враховувати тільки як фактор підвищення врожайності культур. Використання добрив без врахування біологічних особливостей озимого ріпаку не тільки знижує врожай, але і призводить до забруднення навколишнього середовища.

Добрива, що вносяться на поле під озимий ріпак, порушують природний цикл кругообігу поживних речовин в біосфері. Вони впливають на фізико-хімічні, мікробіологічні та інші режими ґрунту. Найбільш сильно на ґрунт, зокрема на його поглинальний колоїдний комплекс, впливають одновалентні катіони калію, натрію, амонію, які містяться в найпоширеніших мінеральних добривах.

Деякі види мінеральних добрив мають хімічну (суперфосфат простий та подвійний) та фізіологічну кислотність (амонійні форми азотних добрив, комплексні добрива) або фізіологічну лужність (селітри), що також не може не впливати на реакцію ґрунтових розчинів та рослини озимого ріпаку.

В мінеральних добривах, окрім поживних речовин, в значних кількостях містяться баластні речовини, які шкідливі не тільки для рослин, але частково і для ґрунту (фтор, хлор та ін.).

Складна взаємодія добрив та різних властивостей ґрунту (мінеральні та органічні частини ґрунтового розчину, тощо) обумовлює викликання не тільки позитивних, але і цілого ряду негативних наслідків.

Найбільш небезпечними мінеральними добривами є азотні, у яких азот знаходиться в нітратній, аміачній й амідних формах. Особливо небезпечний нітратний азот, що на відміну від амідного й аміачного ґрунтом не закріплюється.

Усі нітратні солі є легкорозчинними у воді і переміщуються в ґрунті разом з водою. Тому можливе забруднення поверхневих і ґрунтових вод, що у цьому випадку будуть потенційно небезпечними для здоров’я людини і тварини. Крім цього, внесення підвищених доз азотних добрив і особливо, в сполученні з низькою вологістю ґрунту і повітря, високою температурою ґрунту, дефіцитом фосфору і калію, призводить до нагромадження нітратів у рослинах. Нітратний азот, фільтруючись з атмосферними опадами в ґрунтові води або випадаючи при змиві з сільськогосподарських територій у відкриті водойми, роблять воду непридатною для пиття, риборозведення та технічних цілей.

Вміст нітратів в рослинах вище 0, 5% може викликати отруєння тварин.

Забруднення навколишнього середовища фосфорними добривами невелика внаслідок низької рухливості. Надходження їх у поверхневі води найчастіше пов’язано із ерозією ґрунту. В результаті відбувається інтенсивне цвітіння води, що викликає збіднення водойм флорою і фауною. Застосування фосфорних добрив повинне знаходитись під постійним контролем агрохіміків.

Калійні добрива менш небезпечні для навколишнього середовища, тому що вони не вимиваються з ґрунту.

Для попередження забруднення навколишнього середовища мінеральними добривами варто дотримуватись наступних правил:

1) дотримуватись правил збереження і транспортування мінеральних добрив;

2) для кожної культури повинна бути обрана найбільш раціональна технологія внесення мінеральних добрив, особливо азотних. Необхідно уникати внесення їх у великих дозах з осені, тому що це сприяє нагромадженню нітратного азоту, що може бути використаний рослинами;

3) в умовах ґрунтової ерозії необхідно виконувати протиерозійні заходи, що також перешкоджає втраті активних елементів добрив і забрудненню навколишнього середовища.

Враховуючи складний характер взаємодії мінеральних добрив з компонентами навколишнього середовища і в першу чергу з ґрунтом, необхідно вже в теперішній час при їх використанні передбачити проведення усіх можливих заходів направлених на зниження або повне виключення негативних наслідків.

Для забезпечення чистоти середовища і агроландшафту в кожному господарстві слід розробляти цілісну систему природоохоронних і екологічних заходів з обов’язковою протиерозійною організацією територій.