Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
|
Система підключичної артерії 2 страница
Кришталик являє собою прозору двоопуклоюлінзу діаметром близько 9 мм. Розташовується кришталик позаду райдужки. Між кришталиком ззаду і райдужкою спереду знаходиться задня камера ока, що містить прозору рідину – водянисту вологу. Позаду кришталика знаходиться склоподібне тіло. Речовина кришталика безбарвне, прозоре, щільне. Судин і нервів кришталик не має. Кришталик покритий прозорою капсулою, яка за допомогою війкового паска з’єднується з ресничним тілом. При скороченні або розслабленні війкового м’яза натяг волокон паска слабшає або зростає, що призводить до зміни кривизни кришталика і його заломлюючої сили. Склоподібне тіло заповнює всю порожнину очного яблука між сітківкою ззаду і кришталиком спереду. Воно складається з прозорого студнеподобного речовини і не має кровоносних судин. Водяниста волога виділяється кровоносними судинами війкових відростків і задньої частини райдужки. Вона заповнює порожнини задньої і передньої камер ока, що сполучаються через отвір зіниці. Відтікає водяниста волога з задньої камери в передню, а з передньої камери у вени на кордоні рогівки і білкової оболонки ока. Цитоархітектоніка кори головного мозку Кора великих півкуль головного мозку з її надзвичайно тонкою конструкцією, створеною живою природою в процесі її розвитку, і її винесеними назовні чутливими приладами є найвищим органом найскладніших взаємовідношень людини і тварин з зовнішнім світом.Діяльність її має умовнорефлекторний характер. Вона відбувається на основі тимчасових нервових зв'язків, вироблюваних у процесі індивідуального життя під впливом його умов. Кора великих півкуль головного мозку є матеріальним субстратом психічної діяльності людини (і вищих тварин), її здатності пізнавати світ, набувати життєвого досвіду, навчатися, її свідомості.Кора великих півкуль головного мозку – еволюційно найбільш молоде утворення. У людини маса кори великих півкуль складає в середньому 78% від загальної маси головного мозку. Кора великих півкуль має виключно важливе значення в регуляції життєдіяльності організму, здійсненні складних форм поведінки і в становленні нервово-психічних функцій. Ці функції забезпечуються не тільки всією масою кіркової речовини, але і необмеженими можливостями асоціативних зв’язків між клітинами кори і підкіркових утворень, що створює умови для складного аналізу і синтезу інформації, для розвитку форм навчання.Клітини кіркової речовини менше спеціалізовані, ніж нейрони інших відділів мозку, тому компенсаторні можливості кори досить високі – функції пошкоджених клітин можуть брати на себе інші нейрони; ураження значних ділянок кіркової речовини може клінічно проявлятися досить стерто.Цитоархітектонічні особливості будови різних ділянок кори великого мозку складаються з ширини поперечника кори та її окремих шарів, розмірів клітин, щільності їх розташування в різних шарах, вираженості горизонтальної та вертикальної посмугованості, розділення окремих шарів на підшари, якихось специфічних особливостей будови даного поля та ін. Ці особливості лежать в основі розділенняВ ранньому дитячому віці функціональні зони перекривають одна одну, границі їх дифузні, і лише в процесі практичної діяльності відбувається постійна концентрація функціональних зон в обмежені, відділені один від одного центри. В клініці у дорослих хворих спостерігаються відносно постійні симптомокомплекси при ураженні певних ділянок кіркової речовини.Кора великого мозку представлена рівномірним шаром сірої речовини завтовшки 1, 3—4, 5 мм, в якому міститься понад 14 млрд нервових клітин.Численні борозни і звивини збільшують її поверхню, яка досягає в середньому 2000—2500 см2. Понад 2/3 поверхні кори заховано у вузьких глибоких борознах. Кора складається з шести шарів клітин, які проявляються після спеціального фарбування під час дослідження під мікроскопом. Клітини шарів різні за формою та розмірами. Від них у глибину мозку відходять відростки.Вперше мікроскопічну будову кори дослідив наприкінці минулого століття професор Київського університету В. О. Бец. Він відкрив пірамідні нейрони, яким згодом було дано його ім'я (клітини Беца). Він же ввів термін " архітектоніка мозку", що підкреслює особливу складність будови кори великого мозку (цитоархітектоніка кори).У задній центральній звивині, позаду від центральної борозни, розміщена зона шкірної та суглобовом'язової чутливості. Тут сприймаються і аналізуються сигнали, що виникають при доторкуванні до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливах. У передній центральній звивині, спереду від центральної борозни, розміщена рухова зона. В ній виявлено ділянки, які забезпечують рух верхніх і нижніх кінцівок, м'язів тулуба, голови. У разі подразнення цієї зони електричним струмом виникають скорочення відповідних груп м'язів. Поранення чи інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м'язів тіла.Чисто мовної зони не існує. Вона частково міститься в корі скроневої частки, нижньої лобової звивини зліва, Ділянках тім'яної частки.Ураження їх супроводжується розладами мови. Загалом зони кори великого мозку можна розподілити на три групи. До першої належать зони, що сприймають сигнали від різних рецепторів, їх називають сенсорними зонами. До другої групи належать рухові зони, в яких формується сигнал команди до відповідних ефекторів. До третьої групи, найважливішої для діяльності організму, належать асоціативні зони, які поєднують діяльність рухової й сенсорної зон, забезпечують асоціативну (інтегрувальну) функцію мозку; вони є в будь-якому відділі.З діяльністю асоціативних зон найбільше пов'язані вищі психічні функції — мислення, свідомість.У скроневій частці міститься слухова зона. До неї надходять і в ній аналізуються імпульси, що виникають у рецепторах завитки внутрішнього вуха. Подразнення ділянок слухової зони спричинюють появу відчуття звуків, а їх ураження призводить до втрати слуху.Зорова зона розміщена в корі потиличних часток півкуль. При її подразненні електричним струмом під час операцій на мозку людина відчуває спалахи світла і темряву. У разі її ураження погіршується або втрачається зір.Поблизу бічної борозни розміщена смакова зона, де аналізуються і формуються відчуття смаку на основі сигналів, що виникають у рецепторах язика. Нюхова зона розміщена в так званому нюховому мозку, що знаходиться на внутрішній поверхні скроневої частки півкуль. При подразненні цих зон під час хірургічних операцій або при запаленні люди відчувають смак і запах будь-яких речовин. Нерви крижового сплетення Крижове сплетення (plexus sacralis) утворюється передніми гілками IV та V поперекових нервів і трьох крижових. Це найбільше сплетення лежить у порожнині малого таза на грушоподібному м’язі. Короткі нерви його (верхній і нижній сідничні) ін- нервують сідничні м’язи, задню групу м’язів стегна, частково великий привідний м’яз. До довгих нервів належать сідничний і задній шкірний нерви.Сідничний нерв (п. ischiadicus) — найбільший і найтовщий у тілі людини, лежить під великим сідничним м’язом. Виходить сідничний нерв із порожнини малого таза крізь великий сідничний отвір. На задній поверхні стегна сідничний нерв проходить між черевцями двоголового м’яза стегна, тут віддає гілочки до м’язів задньої поверхні стегна, не доходячи до підколінної ямки, поділяється на великогомілковий і загальний малогомілковий нерви. Великогомілковий нерв (п. tibialis) лежить на гомілці між триголовим м’язом і глибокими м’язами гомілки, тут він іннервує триголовий м ЯЗ ГОМІЛКИ, задній великогомілковим м яз, довгим м яз — згинач пальців і довгий м’яз — згинач великого пальця. Потім великогомілковий нерв поступово переходить на присередній бік гомілки, присередню кісточку й виходить на підошву піц назвою підошовного нерва, де поділяється на бічну та медіальну гілки, які іннервують м’язи та шкіру підошви. Загальний малогомілковий нерв (п. peroneus communis) виходить на бічну поверхню гомілки на рівні головки малогомілкової кістки, де поділяється на поверхневий і глибокий малогомілкові нерви. Поверхневий малогомілковий нерв іннервує малогомілкові м’язи, далі переходить на тильну поверхню стопи й розгалужується в її шкірі. Глибокий малогомілковий нерв іннервує передню групу м’язів гомілки, далі переходить на тильну поверхню стопи, де й іннервує м’язи тилу стопи. Великогомілковий і загальний малогомілкові нерви анастомозують між собою, утворюють литковий нерв, який іде задньою поверхнею гомілки, іннервуючи її шкіру. Потім цей нерв переходить на тильну поверхню стопи, де має назву бічного тильного шкірного нерва. Від крижового сплетення відходить також статевий нерв, який іннервує шкіру та м’язи промежини й зовнішні статеві органи. Висхідні та низхідні шляхи спин.мозку Назовні від основних пучків спинного мозку розміщені провідні шляхи, які поділяються на висхідні та низхідні. Висхідні пучки — це тонкий, клиноподібний, спинномозково-таламічний, передній спинномозочковий, задній спинномозочковий; низхідні: передній кірково-спинномозковий, бічний кірково-спинномозковий, черво- ноядерно-спинномозковий, текто-спинномозковий, присінково- спинномозковий (див. «Провідні шляхи головного та спинного мозку» Біла речовина півкуль та основні ядра великого мозку Біла речовина спинного мозку поділяється на три парних канатики, розміщені навколо сірої речовини. Передній канатик лежить між передньою серединною щілиною та передньою бічною борозною, або місцем виходу передніх спинномозкових корінців, бічний — між передньою та задньою бічними борознами; задній — між задньою бічною та задньою серединною борознами. У верхньому грудному та в шийному відділах спинного мозку між задньою бічною й задньою серединною борознами є проміжна борозна, яка ділить задні канатики на два пучки (рис. 145): тонкий (пучок Голля) та клиноподібний (пучок Бурдаха). Між задніми й передніми рогами містяться переплетення у вигляді сітки з перекладинок сірої речовини, що має назву сітчастого утвору (ретикулярної формації). У білій речовині, що лежить поблизу центральної сірої речовини, розміщені короткі міжсегментарні волокна основних пучків, які, починаючись від сітчастого утвора, проходять угору й униз через 2—3 сегменти й закінчуються в мотонейронах передніх рогів. По цих волокнах здійснюється зв’язок між окремими сегментами. Основні пучки складають власний апарат спинного мозку. У спинному мозку локалізуються й рефлекторні центри. Від спинномозкових гангліїв нервові волокна проходять через задні роги й закінчуються: одні — на вставних нейронах задніх рогів, або з протилежного боку, а інші — на нейронах автономної (вегетативної) нервової системи, а також на мотонейронах передніх рогів свого й протилежного боку та на волокнах ретикулярної формації. Завдяки таким зв’язкам здійснюються рефлекторні реакції спинного мозку як із зовнішніх покровів тіла, м’язів, так і з внутрішніх органів. Назовні від основних пучків спинного мозку розміщені провідні шляхи, які поділяються на висхідні та низхідні. Висхідні пучки — це тонкий, клиноподібний, спинномозково-таламічний, передній спинномозочковий, задній спинномозочковий; низхідні: передній кірково-спинномозковий, бічний кірково-спинномозковий, черво- ноядерно-спинномозковий, текто-спинномозковий, присінково- спинномозковий (див. «Провідні шляхи головного та спинного мозку» Нова кора становить 95% площі півкуль, складається з шести або семи шарів нервових клітин завтовшки від 1, 3 до 5 мм. Перший шар кори — молекулярна пластинка. До її складу входить мало клітин, але багато дендритів пірамідальних нейроцитів, а такожтангенціальні волокна, яю розміщені паралельно і належать до глибше розташованих клітин. Другий шар — зовнішня зерниста пластинка, складається з малих зернистих нейроцитів нервових клітин і невеликої кількості клітин інших форм. Третій шар — пірамідальна пластинка, складається з пірамідальних нейроцитів, розміри яких поступово збільшуються в напрямку згори донизу. Четвертий шар — внутрішня зерниста пластинка, складається з малих зернистих та зірчастих нейроцитів. У деяких місцях кори цей шар відсутній. П’ятий шар — гангліонарна пластинка, складається з гігантопі- рамідальних нейроцитів (клітини Беца). їхні аксони утворюють пірамідну систему. Цей шар особливо добре розвинений у передцен- тральній закрутці кори великого мозку. Шостий шар — поліморфна пластинка, до складу якої входять багатоформні, трикутні та веретеноподібні нейроцити. Сьомий шар має такий самий клітинний склад, що й шостий, але клітин у ньому мало, більше волокон, і тому він зветься, як і перший шар, молекулярним. Це — перехідний шар, він безпосередньо контактує з білою речовиною великих півкуль мозку. Середній мозок та його ядра Середній мозок (mesencephalon) розвивається із середнього мозкового пухирця й складається з покришки та ніжок мозку. Ніжки розташовані спереду, а покришка — ззаду. Між покришкою та ніжками пролягає водопровід середнього мозку (сільвіїв водопровід). Він з’єднує четвертий шлуночок із третім За допомогою ніжок стовбур мозку вгорі з’єднується з великими півкулями, а внизу — з верхніми ніжками мозочка. На поперечному розрізі середнього мозку можна бачити, що ніжки складаються з основи та покришки. Межею між основою та покришкою служить скупчення нервових клітин чорного кольору, що має назву чорної субстанції. Чорний колір нервових клітин пояснюється наявністю в них пігменту меланіну. Основа ніжок складається з рухових нервових волокон, які продовжуються в піраміді довгастого мозку. Покришка складається з філогенетично давніх структур, вони служать дном водопроводу, навколо якого розташований сітчастий утвір, що є продовженням сітчастого утвору довгастого мозку й мосту. Під сірою речовиною (ретикулярною формацією) проходить філогенетично старий шлях — медіальний поздовжній пучок, який починається від ядер присінка й несе імпульси до ядер III, IV, V, XI пар черепних нервів. Латеральніше водопроводу тягнеться ядро середньомозкового шляху трійчастого нерва. В покришці лежить парне червоне ядро (nucleus ruber), від якого починається руховий низхідний провідний шлях — червоноядерно-спинномозковий, один із важливих рухових підкіркових центрів, крім того, в покришці середнього мозку містяться ядра III та IV пар черепних нервів (окорухового та блокового). Покрив середнього мозку лежить над його покришкою й прикриває зверху водопровід середнього мозку. На покришці міститься пластинка покришки (чотиригорбкове тіло). Два верхні горбки пов’язані з функцією зорового аналізатора, виступають центрами орієнтовних рефлексів на зорові подразники, а тому називаються зоровими. Два нижні горбки — слухові, пов’язані з орієнтовними рефлексами на звукові подразники. Верхні горбки пов’язані з латеральними колінчастими тілами проміжного мозку за допомогою верхніх ручок, нижні горбки — нижніми ручками з медіальними колінчастими тілами. Від пластинки покришки починається покришко-спинномозковий шлях, який зв’язує головний мозок зі спинним. Ним проходять еферентні імпульси у відповідь на зорові та слухові подразнення. Кінцевий мозок (telencephalon). До кінцевого мозку входять проміжний мозок і півкулі великого мозку. Загальний огляд головного мозку Головний мозок людини займає всю порожнину черепа, кістки якого захищають масу мозку від зовнішніх механічних пошкоджень. У процесі росту й розвитку головний мозок набуває форми черепа. Зовні мозок нагадує драглисту масу жовтуватого кольору, тому раніше вважали, що це речовина, яка охолоджує кров, і при бальзамуванні трупів його не зберігали. Середня маса мозку у чоловіків — 1375 г, у жінок — 1275 г. У чоловіків він становить 2% загальної маси тіла, у жінок — 2, 5%. Довгий час панувала думка, що від маси мозку залежать розумові здібності людини: чим більша маса мозку, тим обдарованіша людина. Але, як з’ясувалося пізніше, це не так. Наприклад, мозок І. С. Тургенева важив 2012 г, а мозок Анатоля Франса — 1017. Найважчий мозок — 2900 г був виявлений у індивіда, який прожив усього З роки. Мозок його у функціональному відношенні був неповноцінним. Отже, поки що прямої залежності між масою мозку та розумовими здібностями людини не виявлено. Але з’ясована гранична маса мозку (900 г), за межею якої він вважається неповноцінним. Ступінь розвитку мозку залежить від співвідношення спинного мозку до головного. Так, у кішок воно — 1: 1, у собак — 1: З, у мавп — 1: 16, у людини — 1: 50. Об’єм людського мозку становить 91—95% місткості черепа, він складається з трьох відділів: мозкового стовбура, підкоркового відділу та кори великого мозку. Стовбур мозковий утворений довгастим мозком, мостом, мозочком, ніжками мозку й чотиригорбковим тілом. Підкорковий відділ — це проміжний мозок і підкоркові ядра великих півкуль. Кора великого мозку покриває дві півкулі головного мозку: праву та ліву. За іншою класифікацією головний мозок поділяється на 5 відділів: довгастий мозок; задній мозок, що включає міст і мозочок; середній мозок; проміжний мозок; кінцевий мозок. Оболонки спинного та головного мозку Оболонки спинного мозку. Спинний мозок покритий трьома оболонками (м’яка, павутинна й тверда), які переходять в однойменні оболонки головного мозку Внутрішня — м’яка оболонка (piamater) щільно оточує спинний мозок, проникає в усі щілини й вистилає їх. Павутинна оболонка (arachnoidea) — тонка, прозора, покриває всі опуклості. На відміну від м’якої оболонки вона в щілини і борозни мозку не заходить, внаслідок чого утворюються підпавутинні простори, заповнені спинномозковою рідиною. Тверда оболонка (dura mater) — зовнішня, утворює навколо мозку щільний фіброзний мішок, який переходить на корінці та ганглії. Тверда оболонка внизу оточує «кінський хвіст» і разом з кінцевою ниткою приростає до окістя куприка. Від твердої оболонки відходять сполучнотканинні волокна (22—23 пари), які утворюють зубчасті зв’язки, між м’якою й твердою оболонками, зміцнюючи спинний мозок. Між павутинною й твердою оболонками утворюється субдуральний простір, заповнений спинномозковою рідиною. Простір між твердою оболонкою й окістям хребетного стовпа називається епідуральним. У ньому містяться жирова клітковина й венозні сплетення. Оболонки головного мозку. Головний мозок, як і спинний, покритий трьома оболонками: м’якою, павутинною і твердою. М’яка, або судинна, оболонка головного мозку (ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі закрутки. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболонки відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку. Павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до закруток мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонками утворюються підпавутинні цистерни, заповнені спинномозковою рідиною, за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболонки. Найбільша мозочко- во-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорового перехрестя. Тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа. Тверда мозкова оболонка побудована зі щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини плоскими зволоженими клітинами, щільно зростається з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонками є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною. Від твердої мозкової оболонки відходить кілька відростків. Найбільші з них — серп великого мозку, мозочковий намет і діафрагма сідла (рис. 157). Серп великого мозку лежить між півкулями великого мозку. Задній кінець цього відростка зростається з мозочковим наметом, прикріплюється до півнячого гребеня решітчастої кістки. Серп великого мозку зменшує тиск однієї півкулі на іншу при бічному положенні голови. Малий серп тягнеться від внутрішнього потиличного підвищення до великого потиличного отвору, проходить МІЖ півкулями мозочка в задньому його відділі й має захисне значення. Мозонковий намет лежить між потиличними частками півкуль мозку та верхньою поверхнею мозочка. В утвореній порожнині лежить мозочок. Діафрагма сідла — відросток твердої мозкової оболонки, яка відходить від спинки турецького сідла та основи малих крил клиноподібної кістки. В центрі діафрагми сідла є отвір, крізь нього проходить лійка сірого бугра, а до неї прикріплюється гіпофіз. Крім того, тверда мозкова оболонка утворює відростки по ходу нервів, які виходять із порожнини черепа. Тверда оболонка головного мозку в деяких місцях розщеплюється й утворює вузькі, трикутної форми порожнини — пазухи твердої мозкової оболонки. Найважливішими пазухами твердої мозкової оболонки є верхня й нижня сагітальні, пряма, поперечна, сигмоподібна й печериста (див. рис. 157). Верхня сагітальна пазуха лежить уздовж верхнього краю серпа великого мозку. Нижня сагітальна пазуха вузенька, йде вздовж нижнього краю серпа великого мозку. Пряма пазуха — коротка, але широка, тягнеться вздовж з’єднання серпа великого мозку з мозоч- ковим наметом. Поперечна пазуха йде вздовж поперечної борозни потиличної кістки. З поперечної пазухи починається сигмоподібна пазуха, що закінчується біля великого яремного отвору. В ділянці турецького сідла міститься печериста пазуха. Внутрішня поверхня пазух твердої мозкової оболонки покрита ендотелієм. Пазухи — додаткові порожнини для відтоку крові від мозку, органів слуху, зору. Стінки пазух натягнуті й при розрізі не спадаються. З пазух кров відтікає у внутрішні яремні вени, а через випускники черепа надходить у зовнішні вени голови. Пазухи заповнені венозною кров’ю. Загальна характеристика залоз зовнішньої секреції Всі органи секреції, які знаходяться в організмі, виробляють біологічно активні речовини. Останні використовуються всередині або ж виводяться назовні. Залози зовнішньої секреції характеризуються тим, що їх секрет через протоки виходить на поверхню тіла. Вони регулюють внутрішньовидові (або ж міжвидові) відносини. Класифікація До залоз зовнішньої секреції відносять потові, сальні, ті, що відповідають за вироблення сліз. До них приєднуються молочні і статеві залози. Також такі органи, як печінка, підшлункова (а також і органи секреції самого шлунка, кишечника) входять в дану категорію. Морфологічна класифікація залоз зовнішньої секреції наступна: за формою розрізняють трубчасті, альвеолярні та змішані органи (альвеолярно-трубчасті). Розгалуження лежить в основі поділу на прості і складні (розгалужені). В залежності від того, який хімічний склад має виділяється секрет, екзокринні залози бувають слизовими, білковими, сальними, змішаними. Існує і поділ даних органів, яке базується на способі виділення секрету: апокринові (частково руйнується клітина), мерокриновие (клітка залози зберігається), голокриновие (залізисті клітини повністю руйнуються). Кожні залози зовнішньої секреції (таблиця наведена нижче) продукують специфічний секрет. Потові залози Дані залози зовнішньої секреції мають трубчастий вигляд, вони не розгалужені. На тілі людини розміщуються майже скрізь.Сальні залози Такі органи секреції відносяться до розгалужених альвеолярним залоз. Розташовуються вони практично на всій поверхні тіла. Немає їх на стопах і долонях. Існують місця, де їх кількість значно вище, ніж на інших ділянках. Це зона лоба, підборіддя, та частина голови, на якій ростуть волосся, а також спина. Слізні залози Розташовується даний орган у зовнішнього краю ока. Складається з орбітальної і пальпебральної частин. Вони розділяються сухожиллям м'яза, що піднімає верхню повіку. Слізні залози відносяться до альвеолярно-трубчастого типу. Протоки виходять в мішечок кон'юнктиви. Речовина, яку виділяють такі залози зовнішньої секреції, - сльоза.Молочні залозиНа грудних м'язах тіла людини розташовуються парні залози - молочні. Являють собою змінені потові протоки, складаються з жирової тканини, в якій присутні молочні канали. Присутні як у чоловіків, так і у жінок, проте у представників сильної статі в певний період вони перестають розвиватися. Статеві залози Такий вид органів секреції відноситься до змішаного типу (виконують функції залози внутрішньої і зовнішньої секреції). З одного боку, вони виділяють певні гормони, які потрапляють прямо в кров, з іншого - утворюють статеві клітини (сперматозоїди, яйцеклітини). Ендокринна частина підшлункової та статевих залоз. Статеві залози. До статевих залоз належать яєчка (у чоловіка) та яєчники (у жінок). Залози виконують дві функції. Перша з них пов’язана з виділенням гормонів, а друга — з утворенням статевих клітин. Яєчка виділяють ряд гормонів, що мають назву андрогенів. Серед андрогенів, або чоловічих статевих гормонів, найбільш відомим є тестостерон, від кількості його в крові залежить статева активність чоловіків. Крім того, тестостерон разом з іншими гормонами сприяє посиленню синтезу білків, які в свою чергу позитивно впливають на розвиток скелетних м’язів. у яєчниках дозрівають яйцеклітини й утворюються гормони — естрогени. У зв’язку з тим, що один із основних гормонів виділяється стінками фолікулів, він дістав назву фолікулін. Завдяки фолікуліну розвиваються вторинні статеві ознаки. Іншим, не менш важливим, гормоном є прогестерон, або лютеїн, який виділяється жовтим тілом, він готує слизову оболонку матки до закріплення в ній яйцеклітини, впливає на утворення плаценти, гальмує овуляцію в період вагітності. Підшлункова залозаналежить до залоз змішаної секреції. Як залоза зовнішньої секреції вона має протоку, що відкривається на сосочку дванадцятипалої кишки, куди й надходить секрет залози. Ендокринну функцію виконують групи клітин, розміщені в тілі й хвості залози — вони називаються панкреатичними острівцями (Лан- герганса). Острівці виділяють гормони інсулін та глюкагон. Інсулін регулює вуглеводний обмін в організмі, підвищує вміст глікогену в печінці. Зниження вмісту інсуліну в крові підвищує вміст глюкози в ній, що веде до захворювання на цукровий діабет. Гормон глюкагон сприяє розщепленню глікогену печінки до глюкози (на глікоген м’язів не діє), збільшуючи вміст глюкози в крові. Якщо в крові велика кількість глюкози, вона не засвоюється організмом, а виводиться з сечею; людина худне, отруюється продуктами неповного розкладу вуглеводів, знижується артеріальний тиск, людина непритомніє, може настати смерть від стану діабетичної коми. Зовнішні чоловічі статеві органи Зовнішні чоловічі статеві органи Статевий член (penis) — непарний орган циліндричної форми. У статевому члені розрізняють корінь, тіло й головку. Корінь статевого члена покритий зовні шкірою мошонки й фіксується до передньої поверхні лобкових кісток. Тіло статевого члена має передню поверхню — спинку статевого члена й задню сечівникову поверхню. Головка являє собою вільний кінець статевого члена, вона має конусоподібну форму, на її верхівці відкривається зовнішній отвір сечівника. Від тіла члена головка відділяється неглибокою шийкою. Головка члена є продовженням і потовщенням печеристого тіла сечівника. Основу будови статевого члена складають два парних печеристих, або кавернозних, тіла й одне губчасте. Два верхніх печеристих тіла з’єднані між собою, на їхній нижній поверхні формується борозна, в якій міститься губчасте тіло сечівника, всі три тіла статевого члена (печеристі та губчасте) оточені зовні глибокою й поверхневою фасціями, зовні яких розміщена легко рухома тонка шкіра. Лише на головці статевого члена шкіра, міцно зрощена з білковою оболонкою, нерухома. В ділянці головки шкіра утворює вільну складку — крайню плоть. На нижній поверхні головки передня шкірочка з’єднується зі шкірою головки за допомогою вуздечки. Печеристі тіла складаються з численних сполучнотканинних перегородок, у яких є гладенькі м’язові волокна. Ці волокна оточують каверни, в їхніх стінках розгалужені кровоносні судини. Під час напруження (ерекції) каверни печеристих тіл наповнюються кров’ю, а відтік її по венах припиняється внаслідок їх звуження й стиснення м’язами. Печеристі тіла й сечівник випрямляються, що сприяє виділенню сім’яної рідини й сечі. Мошонка (scrotum) — шкірний мішечкоподібний утвір, поділений сполучнотканинною перегородкою на дві камери — для правого та лівого яєчка. Шкіра мошонки вкрита рідким волоссям, що переходить у густе на лобку. В шкірі є багато потових і сальних залоз, а під шкірою — шар, що складається з сітки гладеньких м’язових волокон. За допомогою численних перегородок вона зростається зі шкірою. Її скорочення зумовлює утворення складок на мошонці. Будова сечового міхура та сечовивідних шляхів Сечоводи (ureteres) являють собою циліндричні м’язові трубки діаметром 4—5 мм, завдовжки 30—35 см. Починаються вони від ниркових мисок, проходять по задній поверхні черевної порожнини, прилягають до передньої поверхні поперекових м’язів, досягають малого таза, дійшовши до сечового міхура в косому напрямі перфорують його стінку й відкриваються в його порожнину. Стінка сечоводів складається з трьох оболонок: внутрішньої — слизової, середньої — м’язової та зовнішньої — сполучнотканинної. Сечовий міхур (vesica urinaria, рис. 113) лежить у порожнині малого таза позаду лобкового зрошення, в ньому збирається сеча, що надходить сечоводами з нирок. Місткість сечового міхура в середньому — 750 см^. Сечовий міхур складається з тіла, верхівки, спрямованої догори й наперед, і дна. Позаду сечового міхура у жінок лежать матка й піхва, у чоловіків — пряма кишка.Стінка сечового міхура зсередини вистелена слизовою оболонкою, утвореною перехідним епітелієм, в міру наповнення сечею сечовий міхур розтягується за рахунок складок слизової оболонки. Слизова оболонка утворює складки по всій поверхні. Немає складок лише на невеликому трикутнику, що на дні сечового міхура.М'язова оболонка складається з трьох шарів гладеньких м’язових клітин. У внутрішньому й зовнішньому шарах м’язи розміщені поздовжньо, а в середньому — циркулярно. Зовнішня оболонка сполучнотканинна. Згори і ззаду вона покрита очеревиною. Товщина стінки порожнього сечового міхура близько 15 мм, наповненого — 2—3 мм.
Данная страница нарушает авторские права?