Прип'ять.

Місто збудовано для обслуговування потреб станції.Це безпосереднє місце, де знаходиться станція і містечко обслуговуючого персоналу. Тут були розміщені житлові будинки робітників станції, крамниці, дитячі садки, школи. Із вікон будинків видна була і станція. (ДОДАТОК В)

Прип'ять — місто обласного значення в Київській області. Засноване 4 лютого 1970 р. на березі р. Прип'ять, поблизу залізничної станції Семиходи. Населення також евакуйоване через катастрофу на ЧАЕС у 1986 р., внаслідок якої місто опинилося в зоні відчуження ЧАЕС[26].

Чисельність населення станом на листопад 1985 р. — 48 000 осіб. Тут мирно уживалися більше ніж 25 різних національностей. Нині у місті діє пункт контролю на кордоні з Білоруссю " Семиходи—Йолча".

У місті діяло 15 дошкільних закладів на 4980 місць, 5 середніх загальноосвітніх шкіл на 6786 місць, 1 СПТУ на 600 місць. Було зроблено все для повноцінного життя його мешканців. Діяло 10 спортивних зал, 3 басейни, 10 стрілецьких тирів, 2 стадіона, Палац культури, кінотеатр на 1220 місць, школа мистецтв на вісім кімнат для гурткової праці загальною місткістю 312 учнів. Найбільше городяни любили басейн " Лазурний" - просторний, чистий, в якому добре відпочивалося!

У Прип'яті до сьогодні діють два підприємства — цех з дезактивації спецодягу, тобто, пральня і гараж для автомобілів, які вивозять радіоактивні відходи..

Але, нажаль, історія міста цим завершилася для більшості його мешканців. Розпач від втрачених друзів, рідного міста, в яке николи вже не повернутися. Тяжкі хвороби, викликані опромінюванням…[26].

Цікаво, що через 30 років після аварії на ЧАЕС та відселення Прип’яті молоде полкоління, яке не знало життя біля станції, розпочало довготривалий проект з віртуального відновлення вулиць та будинків міста. В основі лежать старі чорно-білі та кольорові фото, на яких іще працюють магазини, гуляють діти та дорослі, відкриті школи та на балконах будинків сохне випрана постіль… А далі сучасні комп’ютери це оживляють, і можна побачити не місто-примару, а те, яким це місто могло би стати зараз, якщо б не було аварії…

Зрештою, якщо мертве місто й не стане музеєм, загине від снігу та вітру, зникне під заростями, вже є ще одна Прип'ять. Віртуальна. В ній живуть люди. Знайшов у Мережі ІНТЕРНЕТУ на мапі міста свою колишню вулицю, будинок, квартиру — заселюйся, залишай фотографії членів своєї родини, спогади й — обов'язково — нову адресу: тепер тебе зможуть знайти колишні однокашники й колеги. Тільки обов'язково зазирни у сусідські " вікна". Поки що заселилися 300 осіб з 48 тис. мешканців, але це тільки початок…[26].

Славутич — наймолодше місто України.

Рішення про його будівництво, як нового міста для постійного проживання працівників ЧАЕС і членів їхніх родин, було прийнято 2 жовтня 1986 р. Урядом СРСР. І вже у вересні-грудні того ж року було здійснене проектування міста, а в грудні почалося будівництво міста[26]. (ДОДАТОК Г)

Славутич – місто, де проживають переважно переселенці після Чорнобильської катастрофи, зокрема, персонал, що обслуговує ЧАЕС.

Місто розташоване на лівому березі р. Дніпро (Славутич — давньослов'янська назва Дніпра). Територія міста є ексклавом Київської області на території Чернігівської, із якої після прийняття рішення про будівництво міста була виділена частина земель Ріпкинського і Чернігівського районів.

Станом на 01.01.2010 р. населення Славутича становило близько 25 тисяч осіб. Більшість працездатних мешканців міста працює на ЧАЕС та підприємствах Зони відчудження та безумовного (обов'язкового) відселення[26].

Назву місту було присвоєно Постановою від 19 лютого 1987 р.: " Присвоїти місту, що будується в Чернігівській області для постійного проживання працівників Чорнобильської атомної електростанції, найменування Славутич та передати його у підпорядкування Київській обласній Раді народних депутатів".