Поняття соціальних змін, їхні види

1. На рівні особистості й міжособистісних відносин (зміни модального типу особистості, лібералізація статевої моралі).

2. На рівні організацій і інститутів (зміна функцій і типів сім’ї, цілей освіти).

3. На рівні малих і великих соціальних груп (поява фермерів, підприємців).

4. На глобальному рівні (економічний розвиток одних країн, застій і криза в інших).

Соціальні зміни відрізняються за видами, які виділяються:

а) за сутнісними характеристиками соціальних зв’язків;

б) за спрямованістю.

Так, види соціальних змін залежно від за сутнісних характеристик соціальних зв’язків, їх типу виокремлюються:

1. Структурні соціальні зміни – такі, що стосуються структур різних соціальних утворень (зміни в структурі сім’ї, суспільства).

2. Процесуальні – зміни, що зачіпають характеристики соціальних процесів (зміни в міграційних процесах, у стратифікації суспільства).

3. Функціональні – зміни, що стосуються характеристик функціонування різних соціальних систем, інститутів, організацій (зміни у функціях сім’ї, освіти, законодавчої й виконавчої влади).

4. Мотиваційні – зміни в сфері мотивацій індивідуальної й колективної діяльності(зміни у мотивації навчальної діяльності студентів, зміни у поведінці безробітних, зміни соціальних орієнтирів у політичних партій або громадських об’єднань).

Всі ці зміни тісно пов’язані між собою: зміни одного виду з необхідністю спричиняють зміни інших видів.

Також за соціальною спрямованістю виділяють такі типи соціальних змін, як:

1. Еволюційні (поступові, повільні, плавні, кількісні перетворення об’єктів) і революційні (відносно швидкі, корінні, якісні) зміни;

2. Прогресивні (рух уперед) і регресивні (повернення назад);

3. Імітаційні (копіювання існуючих форм соціального життя) і інноваційні (створення нових форм соціального життя).

Якщо реальність фактів перетворень та змін у соціальних системах визнається всіма соціологами, то із приводу чинників соціальних змін висловлюються різні думки.

1. На питання, звідки надходить імпульс для соціальних змін, що виступає стимулами або мотивами для них є дві відповіді:

а) представники екзогенних теорій вважають, що соціальні зміни

породжуються зовнішніми чинниками: кліматом, ландшафтом, глобальними кризовими явищами в економіці тощо;

б) більшість соціологів є прихильниками ендогенних теорій щодо чинників розвитку, вважають соціальні протиріччя й конфлікти, які такі, що є властивими для будь-якого соціального устрою. Так, наприклад марксистська соціологія головною рушійною силою розвитку суспільства бачить єдність і боротьбу протилежностей, що відбувається у всіх сферах. В економічній – протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами, у соціально-політичній – боротьба класів, у духовній – боротьба ідеологій;

в) останнім часом у соціологічній науці з’явилися концепції, засновані на розгляді такого чинника соціального розвитку як управління, головним чином соціального управління, що розуміється як упорядкування суспільного життя у всіх його сферах.

Соціальне управління може розглядатися як імпульс соціального розвитку, як систематичний вплив управлінської підсистеми (суб’єкт процесу управління) на соціальний об’єкт (підсистему, що управляється). У такому контексті об’єктом виступає суспільство у цілому та його окремі сфери (економічна, соціальна, політична тощо) з метою забезпечення їх нормального функціонування й розвитку. Разом з тим зустрічається й таке розуміння соціального управління як соціальний менеджмент. Частіше таке поняття використовується як синонім соціального управління з акцентуванням уваги та управління в соціальних організаціях. А коли мова йдеться про рівень суспільства, доцільніше використання поняття соціального управління.

Існують точки зору, що базуються на розгляді державного управління в інтересах соціального розвитку на етапі розбудови громадянського суспільства. Заслуговує на увагу й концепція соціально-адекватного управління, яка вимагає наявності характеристик соціальної адекватності у будь-яких управлінських структурах та результатах їх управлінської діяльності незалежно від того, в якому форматі (управління або менеджмент) вона здійснюється. За таких умов соціально-адекватне управління – високоефективна модель управління, зорієнтована у майбутнє соціуму, адаптована до функціонування у конкретній соціальній системі з максимальним використанням її соціально-економічного і психокультурного потенціалів, яка спрямовує управлінські впливи у площину самоорганізаційних процесів, на всіх рівнях управління співвідноситься з найважливішими ментальними характеристиками соціуму та його регіональними складовими, слугує інструментом узгодження й уточнення управлінських зусиль.

2. Щодо ролі об’єктивних і суб’єктивних факторів у соціальних змінах, висловлюються дві точки зору:

1) прихильники суб’єктивізму як основної причини соціальних змін розглядають свідому діяльність індивіда або групи людей, на перший план висувається індивідуальна свідомість;

2) прихильники об’єктивізму думають, що в суспільстві діють об’єктивні закони, незалежні від волі й свідомості людей.

3. На питання, чи носять соціальні зміни причино обумовлений або випадковий характер, також пропонується дві відповіді:

1) марксистський детермінізм підкреслює причинну обумовленість всіх соціальних явищ; це означає, що кожна з підсистем, що входять у суспільство, існує не сама по собі, а перебуває в причинно-наслідковій залежності від інших сфер, всі підсистеми залежні від економічної підсистеми;

2) соціальний дарвінізм вважає, що соціальні зміни відбуваються завдяки випадковим варіаціям і природному відбору.

4. На питання про те, які причини породжують соціальні зміни, пропонуються такі відповіді:

1. Соціокультурні теорії першопричиною соціальних змін вважають зміни, що відбуваються в соціокультурній сфері – світосприйнятті, релігії, свідомості соціальних груп, суспільства в цілому. Такі зміни визначають вигляд усього суспільства.

2. Соціально-економічні теорії головну причину бачать в економіці, виробничих відносинах.

3. Індустріально-технологічні теорії думають, що соціальні зміни залежать насамперед від технологічних змін. Виділяють три способи, за допомогою яких технологія детермінує соціальні зміни:

1) зміни в технології створюють проблеми соціального порядку, які вимагають певних дій з боку людей (виникнення біотехнологій, що дозволяють жінкам виношувати нерідних дітей, породило сурогатне материнство, яке потребує нових соціальних норм і нових соціальних ролей);

2) нові технології, нова техніка створюють нові можливості для індивіда й груп у їхній діяльності, спілкуванні (нові можливості соціальної комунікації створені завдяки телефонізації, розвитку телебачення, комп’ютерної техніки та ін.);

3) нові технології нерідко створюють нові форми взаємодії між індивідами й різним родом спільнотами (розвиток Інтернету індивідуалізує працю багатьох висококваліфікованих працівників).