Культурний шок.

1. Поняття та функції культури

Етнологія, етнографія, культурна та соціальна антропологія – це порівняльні науки про культури різних суспільств і епох, які базуються на збиранні та аналізі емпіричного матеріалу.

Філософія культури визначає сутність, мету та цінності культури, її умови та форми проявлення.

Культурологія – досліджує загальні закономірності формування, функціонування і розвитку культури як єдиної системи.

Соціологія культури розглядає формування і функціонування культури у зв’язку з іншими соціальними інститутами щодо конкретно-історичної ситуації.

Відповідно до соціології культури культура – це сукупність норм, цінностей, а також це людська діяльність з їх створення, збереження та передачі. Саме це значення буде використовуватися у викладенні наступного матеріалу.

Можна сформувати такі практичні критерії розрізнення наук про культуру:

· в етнології та етнографії переважає емпіричний опис окремих елементів культури, а у культурній та соціальній антропології – теоретичне узагальнення;

· культурні та соціальні антропологи аналізують, як правило, традиційні суспільства, а соціологія культури – сучасні;

· всі перераховані вище науки (етнологія, етнографія, культурна та соціальна антропологія, соціологія культури) є емпіричними науками, а філософія культури – теоретичною.

Основними функціями культури у суспільстві є:

1. Функція адаптації. Культура забезпечує пристосування до середовища: природного, історичного, психологічного (реальність психічних процесів людини також це елемент середовища, до якого людина як свідоме «Я» повинна пристосуватися). Культура виконує функцію адаптації і за відношенням до суспільства в цілому, і за відношенням до конкретного індивіда.

2. Функція соціалізації. Засвоюючи культурні зразки і культурні навички, біологічний індивід стає людською істотою, яка здатна мислити, говорити, цілеспрямовано діяти та взаємодіяти з соціальним оточенням.

3. Світоглядна функція. Культура пояснює світ і надає сенс людському існуванню.

4. Функція легітимації. Культура обґрунтовує і підтримує соціальний порядок, що склався.

5. Функція інтеграції. На базі загальних цінностей, норм і уявлень культура об’єднує людську спільність.

6. Функція ідентифікації. Спираючись на вироблені культурою ідеї і уявлення про реальність, людина створює власний «образ себе» – ідентичність. Формуванню ідентичності сприяє і ототожнення індивідом себе з тією або іншою спільністю – на основі загальної культури.

7. Функція соціальної зміни. Винаходи і новації в культурній сфері, наприклад, наукові відкриття, нові релігійні вчення або політичні ідеології можуть служити чинником зміни суспільства.

8. Регулятивна функція. Культурні цінності і норми регулюють поведінку індивідів у суспільстві.

9. Комунікативна функція. Цяфункціяпов’язана з накопиченням і трансляцією соціального досвіду (зокрема між поколіннями), а також пов’язана з передачею повідомлень у ході спільної діяльності. Існування такої функції дає можливість визначити культуру як особливий спосіб спадкоємства соціальної інформації.

2. Основні елементи культури

Знак –це матеріальний предмет, явище, подія, що виступає як об’єктивний заступник певного іншого предмета, властивості або відношення і використовується для придбання, зберігання, переробки та передачі інформації.

Найважливішою знаковою системою є вербальні знакові системи – розмовні мови. Мову можна визначити як систему комунікації, яка здійснюється за допомогою знаків, значення яких умовні, але мають певну структуру.

Будь-яка природна мова – це знакова система, що історично склалася, яка закладає основу всієї культури того або іншого етносу, що говорить на даною мовою. Науці відомо близько п’яти тисяч мов, які володіють загальними фундаментальними властивостями й відрізняють мову людини від комунікативних систем тварин, що свідчить про єдність людського роду. У кількісному відношенні мов і етносів на Землі спостерігається різка асиметрія: мов значно більше, ніж етносів. Приблизно від 2, 5–5 тис. (або 30 тис. з діалектами) мов на близько 1 тис. етносів.

Мовна система складається на основі психофізіологічних можливостей, закладених у біологічній природі людини (будова мозку, гортані, органів слуху тощо). Проте мова має соціальну природу. Вона формується і розвивається людьми тільки завдяки їх спільній діяльності і спілкуванню.

Базисною структурною одиницію мови є слово. Природна мова – це відкрита знакова система. Вона на відміну від штучних формалізованих мов, здібна до необмеженого розвитку. Ця особливість мови має велике значення для вивчення культури. Історія розвитку культури відбивається в історії розвитку мови.

Різновидом знаків єсимволи. Люди, як і всі інші живі істоти, сприймають навколишній світ за допомогою органів почуття, але на відміну від інших ми створюємо символи. Символи – це поняття й речі, які несуть у собі певний зміст, мають значення для людей однієї культури. Слово, посмішка, картина в приймальні директора, білий халат лікаря або мундир військового, сигнал «SOS» та інше – все це символи, за допомогою яких ми спілкуємося й передаємо інформацію один одному.

Для того, щоб адекватно розуміти один одного людям необхідно оперувати загальноприйнятими значеннями, їм потрібна єдина мова, зрозумілі слова, терміни, знакові системи. Тому люди «домовляються» вважати той або інший звук, рух, кольори, геометричну форму та інше зрозумілими для себе й оточення. Так з’являються символи – умовні значення, яких не існує в природі. Але ті самі предмети, фізичні явища й жести мають різні значення залежно від контексту культури.

Деякі символи мають виняткове значення для окремої людини й культури суспільства в цілому. До них належать державний прапор, герб, гімн, архітектурні пам’ятники, могили предків тощо. Подібні символи виступають як соціальні цінності, які мають особливе значення в культурі.

Щоб задовольнити свої потреби, людина повинна обов’язково оцінити навколишній світ, його елементи, зв’язки, зрозуміти їхнє значення для себе, виробити уявлення про бажане. Для цього необхідно застосувати абстрактні, узагальнені критерії оцінки. Саме такі узагальнені критерії оцінки дій, зв’язків, явищ, ідей становлять основу культури й мають назву цінностей.

Цінності – це загальні уявлення, які поділяються більшою частиною суспільства, щодо того, що бажано, правильно й корисно.

Цінності завжди лежать в основі моральних принципів. У християнській культурі – це десять заповідей, які ставлять над усе цінність людського життя (не вбий), подружню вірність (не чини перелюбу), повагу до старших (почитай батька свого й матір свою). Ці цінності можна назвати загальнолюдськими.

Поряд із загальнолюдськими існують національні цінності, які формують основу етнічної культури, сприяють самоідентифікації, об’єднують людей. Це народні традиції, свята, фольклор, історичні реліквії, пам’ятники архітектури тощо.

Аналогічним способом можна виділити групові, сімейні й навіть індивідуальні цінності. Наприклад, рушник, фотографія або ювелірна прикраса можуть мати велику цінність для окремої родини або людини і не заслуговувати на увагу всіх інших.

Норми (від лат. norma – правило, зразок) – це загальнозначущі правила поведінки, які санкціонуються суспільством або соціальною групою. Норми завжди регулюють поведінку людей відповідно до цінностей певної культури.

Дотримання або порушення соціальних норм викликає відповідну реакцію з боку оточення, що приймає форму заохочення або покарання. Санкції, наприклад, схвальна посмішка або здивований погляд, створюють систему соціального контролю – різноманітних засобів, за допомогою яких суспільство контролює виконання норм.

Порядз такими невідчутними на дотик феноменами, як символи, норми й цінності, культура існує також у вигляді цілком матеріальних речей. Китайці їдять не ножем і виделкою, а паличками; японці сидять на підлозі й знімають взуття, перш ніж зайти в будинок, молодь частіше користується комп’ютерами й мобільними телефонами.

Під технікою розуміється сукупність штучних знарядь, за допомогою яких чоловік здійснює цілеспрямовану дію на об’єкти навколишнього світу. Технологію можна визначити як спосіб виробничої діяльності. Часто слово «технологія» використовується і в ширшому сенсі – як спосіб не тільки виробничої, але і духовної діяльності – сьогодні говорять, наприклад, про «технології управління», «соціальні технології», «політичні технології» і навіть «технології мислення». Іноді поняття «техніка» і «технологія» виступають як синоніми.

Розвиток технологій у сучасному суспільстві привів до формування так званої «техносфери». Величезна кількість технічних пристроїв, які оточують людину, створюють штучне середовище, аналогів якого ніколи не було в минулому.