Шарль Бодлер. Денди

Богатый, праздный человек, который, даже когда он пресыщен, не имеет иной цели, кроме погони за счастьем, человек, выросший в роскоши и с малых лет привыкший к услужливости окружающих, человек, чье единственное ремесло – быть элегантным, во все времена резко выделяется среди других людей. Дендизм – институт неопределенный, такой же странный, как дуэль. Он известен с далекой древности – ведь Цезарь, Катилина и Алкивиад являют собой яркие примеры этого типа < …>.

< …> Единственное назначение этих существ – культивировать в самих себе утонченность, удовлетворять свои желания, размышлять и чувствовать. Они располагают неограниченным досугом и денежным достатком, без которых фантазия, сведенная к мимолетной прихоти, не может воплотиться в действие. Приходится признать, к сожалению, что без досуга и денег любовь вырождается в грубый разврат или нудное выполнение супружеского долга. Жгучая или сладостная мечта оборачивается отталкивающей утилитарностью.

< …> Я не случайно в связи с дендизмом упомянул о любви: ведь она естественно занимает помыслы праздного человека. Однако денди не видит в любви самоцель. < …> Неразумно также сводить дендизм к преувеличенному пристрастию к нарядам и внешней элегантности. Для истинного денди все эти материальные атрибуты – лишь символ аристократического превосходства его духа. Таким образом, в его глазах, ценящих прежде всего изысканность, совершенство одежды заключается в идеальной простоте, которая и в самом деле есть наивысшая изысканность. Что же это за страсть, которая, став доктриной, снискала таких властных последователей, что это за неписаное установление, породившее столь надменную касту? Прежде всего это непреодолимое тяготение к оригинальности, доводящее человека до крайнего предела принятых условностей. Это нечто вроде культа собственной личности, способного возобладать над стремлением обрести счастье в другом, например в женщине; возобладать даже над тем, что именуется иллюзией. Это горделивое удовольствие удивлять, никогда не выказывая удивления. Денди может быть пресыщен, может быть болен; но и в этом последнем случае он будет улыбаться, как улыбался маленький спартанец, в то время как лисенок грыз его внутренности.

Как мы видим, в некотором смысле дендизм граничит со спиритуализмом и со стоицизмом. Но главное – денди никогда не может быть вульгарным. Совершив преступление, он может не пасть в собственных глазах, но, если мотив преступления окажется низким и пошлым, бесчестье непоправимо. Надеюсь, читателя не покоробит эта серьезность в области несерьезного; пусть он помнит, что во всяком безрассудстве есть свое величие и во всякой чрезмерности – своя сила. Странный спиритуализм! Для тех, кто являются одновременно и жрецами этого бога и его жертвами, все труднодостижимые внешние условия, которые они вменяют себе в долг, – от безукоризненности одежды в любое время дня и ночи до самых отчаянных спортивных подвигов – всего лишь гимнастика, закаляющая волю и дисциплинирующая душу. В сущности, я не так уж далек от истины, рассматривая дендизм как род религии. < …>

Как бы ни назывались эти люди – щеголями, франтами, светскими львами или денди, – все они сходны по своей сути. Все причастны к протесту и бунту, все воплощают в себе наилучшую сторону человеческой гордости – очень редкую в наши дни потребность сражаться с пошлостью и искоренять ее. В этом источник кастового высокомерия денди, вызывающего даже в своей холодности. Дендизм появляется преимущественно в переходные эпохи, когда демократия еще не достигла подлинного могущества, а аристократия лишь отчасти утратила достоинство и почву под ногами. В смутной атмосфере таких эпох немногие оторвавшиеся от своего сословия одиночки, праздные и полные отвращения ко всему, но духовно одаренные, могут замыслить создание новой аристократии; эту новую аристократию будет трудно истребить, поскольку ее основу составляют самые ценные и неискоренимые свойства души и те божественные дарования, которых не дадут ни труд, ни деньги. Дендизм – последний взлет героики на фоне всеобщего упадка. < …>

Обаяние денди таится главным образом в невозмутимости, которая порождена твердой решимостью не давать власти никаким чувствам; в них угадывается скрытый огонь, который мог бы, но не хочет излучать свет. < …>

Пер. с франц. Н. Столяровой и Л. Липман

6. Напишіть і запам’ятайте визначення літературознавчих понять (Див. Довідкова література):

Декаданс____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Естетизм____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Гедонізм_____________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Екфразис____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

СЕМІНАР 4. НЕОРОМАНТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДИНИ ТА СВІТУ

В ПОВІСТІ ДЖ. КОНРАДА «СЕРЦЕ ТЕМРЯВИ»

1. Явище неоромантизму в європейській літературі (культурно-історичні передумови, концепція героя, тематика, спосіб зображення дійсності).

2. Часопросторова організація повісті «Серце темряви» Дж. Конрада (хронотопи європейського міста, ріки, африканського континенту).

3. Наративна структура повісті «Серце темряви» Дж. Конрада (рівні оповіді, внутрішня, множинна фокалізація). Проаналізуйте поданий уривок з тексту.

4. Імагологічний дискурс у повісті «Серце темряви» Дж. Конрада. Прочитайте фрагменти з роботи Е. Саїда «Культура й імперіялізм» і з’ясуйте, як втілено імперський дискурс у повісті Дж. Конрада, як у ній представлено європейців та африканців. Чи погоджуєтеся Ви з інтерпретацією Е. Саїда? Відповідь аргументуйте, зокрема спираючись на запропонований нижче уривок з повісті. На якому стилістичному прийомі він ґрунтується? Яку роль він відіграє в повісті?

Е. Саїд. Два бачення у «Серці темряви»

…Конрад бачить, що імперіалізм, подібно до наративу, монополізував усю систему репрезентації (у випадку «Серця темряви» це дозволяє йому говорити від імені й африканців, і Курца, й інших шукачів пригод, аж до Марлова і його авдиторії). Усвідомивши себе ізгоєм, можна побачити, як працює цей механізм, але за тієї засадничої умови, що між спостерігачем і цією машинерією немає ідеальної синхронії або відповідности. Те, що Конрад ніколи не був англійцем, повністю інтегрованим у систему культури, дозволило йому зберегти іронічну дистанцію в кожному своєму творі.

Отже, форма Конрадового наративу уможливила появу в постколоніяльному світі, який прийшов на зміну його власному, двох типів аргументації, двох типів бачення. У межах одного з них стара імперська справа умовно завершується, а після Другої світової війни навіть зміцнюється. Таке бачення – це світ очима офіційного европейського чи західного імперіялізму. Хоча фізично західні люди залишили свої старі колонії в Африці й Азії, Захід повернув їх не лише як ринки, а як місця на ідеологічній мапі, над якими він продовжував морально й інтелектуально панувати. Як висловився нещодавно один американський інтелектуал: «Покажіть мені Толстого серед зулусів». Агресивно зверхня інклюзивність такої аргументації притаманна тим, хто сьогодні говорить від імені Заходу про західні вчинки, а також про те, чим є, була і може бути решта світу. Твердження цього дискурсу відкидають те, що в онтологічному сенсі колоніяльний світ уже від початку був якоюсь мірою втраченим, безнадійним, безвідмовно підлеглим. Поза тим, вони зосереджуються не на тому, що було спільним у колоніяльному досвіді, а на тому, що ніколи не мусило бути спільним: влада і висока моральність, які супроводжують моральний прогрес. Риторично кажучи, цей дискурс виражено в організації політичних пристрастей, що – позичимо означення з чутливої критики модерних інтелектуалів Жюльєном Бендою – неодмінно призводить до масових знищень, якщо не в буквальному, то напевне в риторичному сенсі.

Другий тип аргументації далеко не такий спірний. Він сприймає себе так, як Конрад сприймав власні наративи, – локалізованим у часі й місці, ні безумовно правильним, ні абсолютно певним. Як я вже казав, Конрад не дає нам підстав уважати, ніби він міг уявити вповні втілену альтернативу імперіялізмові: описані ним тубільці Африки, Азії й Америки були нездатні до незалежності. Здається, він розумів європейську опіку як даність, тож не міг передбачити, що станеться після її завершення. А воно таки буде хоча б тому, що – як і всі людські справи, як саме мовлення – у неї буде свій час, після якого має настати кінець. Датуючи імперіялізм, демонструючи його випадковість, фіксуючи його ілюзії та надзвичайну жорстокість і марнотратство (наприклад, у «Ностромо»), Конрад відкриває своїм пізнішим читачам шлях до іншої Африки, не розірваної на десятки европейських колоній, навіть якщо сам він слабо уявляв, як може існувати така Африка < …>.

Попри свої европейські імена й манери, Конрадові оповідачі не пересічні бездумні свідки европейського імперіялізму. Замість просто приймати те, що робиться в ім’я імперської ідеї, вони про це багато думають і переживають. Вони навіть стурбовані тим, чи зможуть сприймати її як щось рутинне. І їм це не вдається. Конрад демонструє розбіжність між ортодоксальними і власними поглядами на імперію, привертаючи увагу до того, як через зміщення в мові оповідача конструюються (і деконструюються) ідеї та цінності. Крім того, він ретельно продумує ці розповіді: оповідач – це мовець, його авдиторія, причина, через яку вони зібралися разом, характеристики голосу й ефект від розказаного – все це важливі й навіть нагальні аспекти історії, яку він розповідає. Наприклад, Марлов ніколи не говорить просто. Він балансує між балакучістю і приголомшливим красномовством і не марнує шансів зробити дивні речі ще дивнішими, несподівано перекручуючи їх або роблячи неясними й суперечливими. У нього французький військовий корабель «обстрілював континент», красномовство Курца видається водночас просвітницьким і шахрайським тощо. Його промова настільки багата на дивні розбіжності < …>, що в результаті у безпосередньої авдиторії і в читача залишається гостре відчуття, ніби сказане ним – це не зовсім те, чим воно мало би бути або здаватися.

Проте головний сенс того, що говорять Курц і Марлов, фактично зводиться до імперського панування: білих европейців над чорними африканцями та їхньою слоновою кісткою, цивілізації над примітивним темним континентом. Наголошуючи на розбіжності між офіційною «ідеєю» імперії та африканською дійсністю, яка надзвичайно дезорієнтує, Марлов порушує читачеве розуміння не лише самої ідеї імперії, а й чогось більш засадничого – самої реальності. Адже якщо Конрад може показати, що вся людська діяльність залежить від контролю над фундаментально нестабільною реальністю, до якої слова наближаються або зусиллям волі, або завдяки умовностям, то те саме стосується й імперії, і благоговіння перед ідеєю імперії тощо. Завдяки Конрадові ми перебуваємо у світі, який чи не весь час твориться і руйнується. Все, що видається стабільним і безпечним, наприклад поліцейський на розі, хіба трохи безпечніше від білої людини в джунглях. Усе вимагає такої самої безперервної (хоча й сумнівної) перемоги над усепроникливою темрявою, яка під кінець розповіді однаково змальована у Лондоні і в Африці.

Геній Конрада дозволяв йому зрозуміти, що вічну темряву можна колонізувати й засвітити. «Серце темряви» повне референцій до mission civilisatrice, до милосердних водночас жорстоких планів принести світло в темні закутки і до темних народів світу жестом волі та застосуванням сили. Але він також розумів, що слід визнавати незалежність цієї темряви. Курц і Марлов визнають темряву: перший перед смертю, другий – ретроспективно розмірковуючи над сенсом останніх слів Курца. Вони (звісно, разом із Конрадом) випереджають свій час, розуміючи: те, що вони називають «темрявою», має власну автономію і може захопити й відібрати те, що імперіялізм забрав собі. Проте Марлов і Курц залишаються людьми свого часу, вони не можуть зробити наступний крок і визнати: те, що вони зневажливо й сліпо вважали неевропейською «темрявою», насправді було неевропейським світом, який опирався імперіялізмові, щоб одного дня повернути собі суверенітет і незалежність, а не відновити, як зневажливо каже Конрад, темряву. Трагічна обмеженість Конрада полягала в тому, що хоча він чітко бачив, що на одному з рівнів імперіялізм був, по суті, чистим домінуванням і загарбанням земель, він не міг дійти висновку, що імперіялізм має завершитися, аби «тубільці» могли жити вільно від европейського панування. Як людина свого часу Конрад не міг дарувати тубільцям їхньої свободи, попри власну жорстку критику імперіялізму, який зробив їх рабами < …>.

Саїд Е. Культура й імперіалізм / Пер. з англ. – К.: Критика, 2007. – С. 63–69.

I got my appointment—of course; and I got it very quick. It appears the Company had received news that one of their captains had been killed in a scuffle with the natives. This was my chance, and it made me the more anxious to go. It was only months and months afterwards, when I made the attempt to recover what was left of the body, that I heard the original quarrel arose from a misunderstanding about some hens. Yes, two black hens. Fresleven—that was the fellow's name, a Dane—thought himself wronged somehow in the bargain, so he went ashore and started to hammer the chief of the village with a stick. Oh, it didn't surprise me in the least to hear this, and at the same time to be told that Fresleven was the gentlest, quietest creature that ever walked on two legs. No doubt he was; but he had been a couple of years already out there engaged in the noble cause, you know, and he probably felt the need at last of asserting his self-respect in some way. Therefore he whacked the old nigger mercilessly, while a big crowd of his people watched him, thunderstruck, till some man, —I was told the chief's son, —in desperation at hearing the old chap yell, made a tentative jab with a spear at the white man—and of course it went quite easy between the shoulder-blades. Then the whole population cleared into the forest, expecting all kinds of calamities to happen, while, on the other hand, the steamer Fresleven commanded left also in a bad panic, in charge of the engineer, I believe. Afterwards nobody seemed to trouble much about Fresleven's remains, till I got out and stepped into his shoes. I couldn't let it rest, though; but when an opportunity offered at last to meet my predecessor, the grass growing through his ribs was tall enough to hide his bones. They were all there. The supernatural being had not been touched after he fell. And the village was deserted, the huts gaped black, rotting, all askew within the fallen enclosures. A calamity had come to it, sure enough. The people had vanished. Mad terror had scattered them, men, women, and children, through the bush, and they had never returned. What became of the hens I don't know either. I should think the cause of progress got them, anyhow. However, through this glorious affair I got my appointment, before I had fairly begun to hope for it.

***

5. Екзистенційний вимір повісті «Серце темряви» Дж. Конрада. Феномен ідолопоклонства.

6. Міфологічний рівень повісті «Серце темряви» Дж. Конрада.

7. Напишіть і запам’ятайте визначення літературознавчих понять (Див. Довідкова література):

Неоромантизм____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Внутрішня точка зору_________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Множинна фокалізація_________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Імагологія_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Іронія___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

СЕМІНАР 5. ФЕНОМЕН