Лікарсь кі рослини родини гречков і

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Гірчак зміїнний, або ракові шийки (Polygonum bistorta)

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина з дерев’янистим, товстим, змієвидно зігнутим червонуватим коре-

невищем з численними тонкими коренями. Стебла прямостоячі, поодинокі, вузлуваті, заввишки 30-100 см. Нижні

листки великі, видовжено-ланцетні, з крилатим довгим черешком, при основі клиновидні або серцевидні. Верхні – си-

дячі, чергові, дрібні, лінійні, по краю хвилясті, з клиновидною або злегка виїмчастою основою, знизу сіруваті, Корот-

ко-опушені, зверху голі або злегка опушені, своєю основою охоплюють стебло. Розтруби зкошені, відкриті. Суцвіття –

густий суцільний колос на верхівці стебла. Квітки дрібні, двостатеві, рожеві. Оцвітина 5-роздільна, залишається при

плодах. Плід – тригранний горішок. Цвіте з кінця травня до середини липня. Рослина медоносна.

Екологія і поширення. Росте на болотах, заплавних луках, по берегах водойм, лісових вологих галявинах, у

посівах по всій території України, іноді зустрічається в лісотундрі та тундрі.

Дія. В’яжуча, протизапальна, антибактеріальна, кровоспинна та заспокійлива.

Застосування. Препарати гірчака зміїного використовують як в'яжучий засіб при розладах кишечника, при запа-

ленні слизових оболонок і хворобах сечового міхура. У народній медицині рослину використовують при виразковій

хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, проносах, дизентерії, при каменях у жовчному і сечовому міхурах.

Зовнішньо ліки з цієї рослини використовують при запальних процесах слизової оболонки ротової порожнини і горла,

при катаральному стоматиті, гінгівіті, пародонтозі та інших захворюваннях ротової порожнини, для лікування екземи,

застарілих ран і фурункулів, для спринцювань при білях у жінок. Кореневище гірчака зміїного входить до складу

Гірчак перцевий, або перець водяний (Polygonum hydropiper)

Морфологія. Однорічна трав’яниста рослина, заввишки близько 70 см. Кореневище тонке. Стебло порожнисте,

вузлувате, у верхній частині гіллясте, під осінь червоніє. Листки блискучі, часто із залозистими крапками, або

чорними (ніби дьогтьовими) плямами, за формою довгасто-ланцетовидні, до обох країв звужені, гострі або тупуваті, з

хвилястими цілісними краями. При основі утворюють розтруб, на смак гірко-гостро-перцеві. Розтруби циліндричні,

плівчасті, червонуваті, без помітного опушення, по краю з короткими війками або без них. Квітки двостатеві, дрібні

зеленувато-рожевого або білувато-рожевого кольору, сидять на дуже коротких ніжках, по 2-3 в пучках, у вигляді

клубочків, зібраних у тонкі, переривчасті, часто повислі китиці. Оцвітина 4-5-роздільна, зеленувато-рожева, вкрита

золотавими залозками. Плоди – горішки, яйцеподібні, тригранні або сплощені, завдовжки 2-3 мм, дещо коротші від

оцвітини, коричневі або чорні, ямчасті. Цвіте гірчак перцевий з кінця червня по вересень.

Екологія і поширення. Росте на зволожених місцях, берегах річок, поблизу ставків і по канавах, на луках, у во-

логих лісах – часто суцільними масивами, по всій території України, крім Полинового Степу і Криму.

Дія. Кровоспинна, знеболююча, заспокійлива, протизапальна та антисептична.

Застосування. У науковій медицині препарати гірчака перцевого використовують в основному як кровоспинний

засіб при маткових кровотечах на тлі гіпотонії матки в результаті запалень, при поліменореї різного генезу, при

невеликих гемороїдальних кровотечах, при кровотечах із дрібних судин і капілярів шлунка й кишок. Частіше їх вико-

ристовують як допоміжний засіб у комплексній терапії при маткових і внутрішніх кровотечах. У поєднанні з іншими

лікарськими рослинами гірчак перцевий використовують при проносах та ентероколітах. Зовнішньо рослину викорис-

товують для місцевих ванн при геморої, вузлуватій формі зобу, для лікування гнійних і гангренозних ран, екземи,

Морфологія. Однорічна трав’яниста рослина. Корінь стрижневий, слаборозгалужений. Стебло прямостояче, вил-

часто-розгалужене, із вздутими вузлами, заввишки 30-100 см. Листки чергові, короткочерешкові, широколанцетні,

загострені, цілокраї, з клиноподібною основою, рідкоопушені щетинистими волосками, з червонувато-бурою плямою

(у вигляді підкови) в середній частині листкової пластинки. Розтруби бурі, притисло-волосисті, по краю з довгими

війками. Квітки дрібні (2, 5-3 мм), зеленувато-рожеві або білі, зібрані в щільну колосоподібну китицю. Плоди – 3-гран-

ні, чорні, блискучі горішки, 2-2, 5 мм завдовжки. Цвіте в липні-серпні, плодоносить у серпні-вересні.

Екологія і поширення. Зустрічається на заплавних луках, по берегах водойм, як бур’ян у посівах, по городах,

пасовищах, вологих місцях по всій території України.

Сировина. Трава, яку заготовляють у період цвітіння рослини.

Дія. Кровоспинна, послаблююча, сечогінна, протизапальна, болетамувальна та судинозвужувальна.

Застосування. Застосовують настій та рідкий екстракт з трави рослини при ускладненому кровотечею геморої,

особливо у хворих з атонічними запорами, при спазматичних запорах. У гінекологічній практиці їх призначають при

вагініті при захворюваннях, пов'язаних з матковими кровотечами (гіпотонія матки, надмірні місячні тощо). У народній

медицині відвар трави використовують для лікування ран, виразок, лишаїв та висипів на шкірі, ним полощуть горло

при ангіні й ларингіті. Свіжу потовчену траву прикладають до потилиці при головному болі. Для лікування ран

Гірчак пташиний, або спориш звичайний (Polygonum aviculare)

Морфологія. Однорічник зі стрижневим, розгалуженим коренем. Стебло нерідко галузиться від основи, членис-

те, часто сланке, довжиною 10-100 см, з плівчастими піхвами. Листки дрібні, чергові, цілокраї, еліптичні або ви-

довжено-ланцетні з короткими черешками, з сріблясто-білими плівчастими прилистками, зрослими в розірвану вгорі і

бахромчасту трубочку, що обгортає основу меживузля. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, зелені, по краю рожеві

або білі, розташовані по 2-5 у пазухах листків, з простою п'ятироздільною зеленуватою, по краю рожевою або білою

оцвітиною. Плоди – тригранні, матові, точково-бугристі горішки. Цвіте у травні-серпні. Плоди дозрівають у липні-

Екологія і поширення. Спориш звичайний росте по всій території України вздовж доріг, на подвір'ях, смітниках

Застосування. Препарати з трави рослини зменшують проникність стінок судин і підвищують здатність крові до

зсідання (дія флавоноїдів, дубильних речовин і сполук кремнію), перешкоджають утворенню сечових каменів (дія роз-

чинних сполук кремнієвої кислоти), підвищують діурез, виводять з сечею надлишок іонів натрію і хлору, збільшуючи

фільтрацію в ниркових клубочках і зменшуючи зворотну резорбцію в ниркових канальцях, поглиблюють дихання,

знижують артеріальний тиск, посилюють скорочення матки, виявляють антитоксичну дію. Завдяки дубильним речови-

нам, препарати споришу позитивно впливають на функцію шлунково-кишкового тракту. Найдоцільніша форма зас-

тосування – настій. Пероральне вживання настою показане при хронічних захворюваннях сечовивідних шляхів

Морфологія. Однорічна рослина (30-70 см заввишки) з галузистим червонуватим стеблом. Листки стрілопо-

дібно-трикутні, чергові, з тонкоплівчастим жовтуватим розтрубом. Квітки двостатеві, в китицях на довгих пазушних

квітконосах, на верхівці стебла утворюють щиткоподібні суцвіття, із сильним ароматом. Квітка має рожеву або білу

оцвітину, 5-роздільну. Тичинок 8, з них 5 утворюють зовнішнє коло з пиляками, які відкриваються в середину, 3 –

внутрішнє коло з пиляками, які відкриваються назовні, тичинкові нитки наполовину коротші за оцвітину. В одних

квітках стовпчики довгі, а тичинки вкорочені, в інших, навпаки, короткі стовпчики й довгі тичинки. Таким чином, для

гречки характерне явище гетеростилії (різностовпчастості). Біля основи тичинкових ниток є нектарники (залозки) у

вигляді дископодібного розширення – квітколожа. Завдяки ним квітки виділяють нектар і мають сильний медовий

запах, який приваблює бджіл. Зав’язь 3-гранна, як у всіх гречкових, приймочки головчасті. Плід – тригранний бурий

горішок, при якому залишається оцвітина. Зародок прямий, з поперечними сім’ядолями і оточений білком. Цвіте у

Екологія і поширення. Походить з Індії. Вирощують як круп'яну культуру переважно на Поліссі та в Лісо-

Сировина. Насіння і трава, зібрана на початку цвітіння рослини.

Дія. Пом’якшувальна, відхаркувальна, зменшення ламкості і проникності кровоносних капілярів.

Застосування. Гречані крупи – цінний дієтичний продукт. Приготовлені з них страви корисні людині будь-якого

віку. Особливо корисним є вживання страв з гречаних крупів при шлунково-кишкових захворюваннях, недокрів'ї, роз-

ладах нервової системи, захворюваннях нирок. З трави гречки одержують рутин, який використовують для профі-

лактики й лікування гіпо- й авітамінозу Р, при захворюваннях, що супроводжуються порушеннями проникності судин

(геморагічні діатези, капіляротоксикози, крововиливи в сітківку ока, гіпертонічна та променева хвороби, гломеру-

лонефрит, ревматизм, септичний ендокардит тощо). На основі рутину одержують ряд інших препаратів (урутин,

рутамін, аскорутин та інші). У народній медицині настій квіток п'ють при кашлі. Добре розтерте й просіяне листя

використовують для присипання запрілостей у дітей.

Ревінь пальчастий, або тангутський (Rheum palmatum)

Морфологія. Велика багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 3 м, з товстим коротким багатоголовим коре-

невищем, воно зверху темно-буре, а на зломі яскраво-жовте, досягає маси 12 кг. Корені соковиті, великі. Стебла з рід-

ким листям, голі, всередині – порожнисті, борозенчасті, з червоними цяточками і смужками. Прикореневі листки ве-

ликі, на довгих м’ясистих черешках, довжина з черешком до 1, 5 м, довжина пластинки – 80 см, ширина – 75 см.

Листки роздільні, з перистонадрізаними частками, лопаті листків загострені, нерівновеликонадрізані. Стеблові листки

чергові, дрібніші (до 10 см у діаметрі), з короткими черешками і округлими пальчасторозсіченими пластинками, із

сухим плівчастим розструбом біля основи. З другого-третього року культури ревінь розвиває великі волотеві гіллясті

суцвіття. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, білі, жовті, зелені або рожеві, зібрані у суцвіття волоть. Оцвітина

проста, віночковидна, шестироздільна. Плід – тригранний горішок червоно-бурого кольору. Цвіте в липні.

Екологія і поширення. Батьківщиною ревеню є гірські ліси центрального Китаю і Тібет. На території України та

багатьох інших країн його культивують як лікарську рослину.

Дія. Послаблююча, в’яжуча, протизапальна.

Застосування. Біологічна дія ревеню залежить від дози: у великих дозах він діє як послаблюючий засіб (наслідок

настає через 8-10 годин), при малих дозах спостерігається протипроносний ефект. Послаблююча і в’яжуча дії зале-

жать і від того, який розчинник використовується при виготовленні препаратів: у водних препаратів переважає по-

дразнююча дія, у спиртових – в'яжуча. Призначається ревінь переважно хворим похилого віку і дітям при атонії

кишечника, метеоризмі і при хронічних запорах. Дозу добирають індивідуально. В невеликих дозах (0, 05-0, 2 г) ревінь

допомагає при диспепсії та катарі шлунка з недостатньою кислотністю. У побуті використовують черешки прико-

реневих листків для приготування компотів, киселів, начинки для пиріжків.

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина. Прикореневі листки великі, довгочерешкові, при основі стріло-

або мечоподібні, з направленими донизу гострими лопатями; стеблові – ланцето-стрілоподібні на коротких черешках,

верхні сидячі. Біля основи черешків знаходяться плівчасті прилистки, що зрослися і утворили келихоподібні прозорі

утворення – розтруби. Квітки одностатеві, в китицях, які зібрані у волоть, рожеві, червонуваті або жовтуваті. Рослини

дводомні, тому є тичинкові і маточкові квітки. Оцвітина проста, чашечкоподібна, 6-роздільна, з розташованими в 2

кола листочками, які в тичинкових квітках направлені догори, тичинок 6. У маточкових квітках листочки зовнішнього

кола оцвітини відігнуті вниз і притиснені до квітоніжки, внутрішні – прямостоячі, вдвоє більші від зовнішніх, при

плодах розростаються, утворюючи здуття. Маточка з трьома короткими стовпчиками і пензликоподібними приймоч-

ками. Пензликоподібні приймочки – родова ознака щавлю і пристосування до запилення вітром. Плід – тригранний

горішок, містить зігнутий зародок насінини і мучнистий білок у центрі.

Екологія і поширення. Щавель кислий росте по всій Європі (за винятком Криму), на Кавказі, в Сибіру, на Да-

лекому Сході, на території України на луках, по болотах, у вологих лісах на галявинах. Як овочеву рослину його

Дія. В’яжуча, послаблююча, кровоспинна, протиглисна, бактерицидна, протизапальна.

Застосування. Препарати щавлю стимулюють діяльність печінки і жовчотворення, посилюють перистальтику

кишечника. Малі дози виявляють в'яжучу дію. Високий вміст фенольних сполук зумовлює капілярозміцнюючі,

протисклеротичні й протизапальні властивості щавлю. У дієтотерапії його використовують як джерело вітамінів. У

вигляді юшок і борщів його призначають при діабеті й ожирінні. Зовнішньо, як в'яжучий засіб, щавель використо-

вують для лікування запалення ясен, ангіни та шкірних захворювань, які супроводяться запальними явищами. Свіже

потовчене листя прикладають до застарілих ран і виразок.

Морфологія. Багаторічна трав’яниста рослина з товстим, слабо розгалуженим багатоголовим кореневищем.

Стебло прямостояче, боріздчасте, до 1, 5 м висотою, у верхній частині розгалужене. Прикореневі і нижні стеблові

листки видовжено-трикутно-яйцевидні, тупі, по краю хвилясті, 1-25 см довжиною, із серцевидною основою, довго-

черешкові; верхні – яйцевидно-ланцетні, стеблообгортаючі, на коротких черешках. Черешки зверху жолобчасті. Суц-

віття – вузько-циліндричне, щільне, з наближених мутовок, майже безлисте. Квітки двостатеві, правильні. Оцвітина

проста, з шістьох листочків, розміщених у два кола, зелена, чашовидна; зовнішні листочки оцвітини трохи менші від

половини ширини внутрішніх, внутрішні – округло-серцевидні, з розвиненим горбочком в одній частці, на двох інших

горбочки малопомітні. Зав’язь одногнізда, один з трьох ниткоподібних стовпчиків зазвичай з великим світлим

ущільненням, приймочки китицеподібні. Плоди – тригранні, овальні, світло-коричневі горішки довжиною біля 4 мм,

що залишаються на рослині впродовж всієї зими. Цвіте в червні-липні. Плоди дозрівають у серпні-вересні.

Екологія і поширення. Щавель кінський розповсюджений майже по всій Європі (крім північних районів), на

Кавказі, в Сибіру, Казахстані, Середній Азії і на Далекому Сході. Росте ця рослина й по всій території України, крім

Карпат і прикарпатських районів, по луках, вогкуватих узліссях, рівчаках.

Дія. Послаблююча, кровоспинна, глистогінна та холеретична.

Застосування. Біологічна дія щавлю залежить від дози: у великих дозах він діє як послаблюючий засіб, при

малих дозах спостерігається протипоносний ефект. Основними показаннями до призначення препаратів щавлю є

коліти, ентероколіти, геморой, тріщини заднього проходу, глистяна інвазія, гіперполіменорея, кровохаркання, крово-

точиві виразки шлунка тощо. Певний терапевтичний ефект спостерігається також при гепатохолециститах, холецис-

титах і холангітах. Експериментально та в умовах клініки доведено ефективність настойки кореня щавлю при ліку-

ванні гіпертонічної хвороби. Використовують щавель і як зовнішній засіб (роблять полоскання і спринцювання при

запальних захворюваннях ротоглотки, піхви і вульви, при білях).__