Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50-х – у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.






На середину 60-х років питома вага машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла до 25 %. У цей час у республіці з'явилася нова галузь промисловості — легкове автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних суден та риболовецьких траулерів у Миколаєві. Значних успіхів досягло авіабудування - було налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу. З 1960 р. завдяки творчому співробітництву авіабудівників Києва і моторобудівників Запоріжжя розпочато виробництво реактивних повітряних лайнерів Ту-124.

У 1959-1965 рр. у республіці розпочалось серійне виробництво 5, 2 тис. нових зразків машин, приладів та обладнання. За цей же час понад 750 типів різних машин і пристроїв застарілих конструкцій знято з виробництва. За семирічку 1959-1965 рр. виробництво нових засобів автоматизації збільшилося у 4, 2 раза. Лише у 1961-1965 рр. в Україні модернізовано 50 тис. одиниць технічного обладнання. Усе це забезпечило істотне зростання продуктивності праці, підвищення рентабельності підприємств. Втім, для епохи НТР цього було замало. Як і раніше, в Україні найрозвинутішою галуззю промисловості була чорна металургія, вуглевидобування та електроенергетика. На їх розвиток за старою звичкою звертало особливу увагу державне керівництво. Внаслідок цього Дніпро, наприклад, став перетворюватися у справжню енергетичну артерію України.

На початок 50-х років виходить на проектну потужність Каховська ГЕС, ведеться спорудження Кременчуцької, Дніпродзержинської та Київської гідроелектростанцій. Вони збільшували електроенергетичні потужності України, однак утворені ними «штучні моря» становили загрозу екології, завдавали величезної шкоди сільському господарству України.

Нарощувалося виробництво чорних металів. З середини 50-х років у Криворіжжі діяв найбільший у Європі гірничо-збагачувальний комбінат. Були збудовані нові доменні печі й мартени - небачені раніше за своєю потужністю. За рівнем виробництва чорних металів на душу населення Україна була попереду високорозвинутих країн світу. Цю обставину нещадно експлуатувала офіційна ідеологія. Металург, шахтар, будівельник на промислових гігантах був героєм кінофільмів, газетних нарисів, навіть пісень.

Раднаргоспи і легка промисловість. Утворення раднаргоспів сприяло розвиткові легкої промисловості. Економічна самостійність регіонів дозволяла накопичувати й ефективно використовувати засоби для поліпшення інфраструктури, житлового будівництва, легкої промисловості, соціально-культурної сфери регіонів. У 1959-1965 рр. на території України було споруджено і реконструйовано 700 підприємств легкої та харчової промисловості, а випуск товарів культурно-побутового призначення і господарського вжитку збільшився вдвічі. Проте в 1962-1964 рр. розвиток промисловості сповільнився: бракувало товарів народного споживання. Стали проявлятися деякі негативні тенденції в економіці, пов'язані з діяльністю раднаргоспів, зокрема послаблення господарських зв'язків між підприємствами різних регіонів, що зменшувало можливості здійснення єдиної технічної політики в масштабах України.

Аграрна політика У 50-60-ті роки Україна залишалася одним із основних виробників сільськогосподарської продукції СРСР.Певний час після XX з'їзду КПРС у результаті вжитих заходів сільське господарство республіки розвивалося досить успішно. Це було наслідком зміцнення матеріальної бази колгоспів, радгоспів, деякого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлі сільськогосподарської продукції, що на практиці мало відрізнялися від конфіскацій, змінювалися закупівлями. За 1952-1958 рр. закупівельні ціни зросли майже втричі, у тому числі на зернові культури — майже в 7 разів, на продукцію тваринництва — в 5, 5 раза. Приріст сільськогосподарської продукції був досить значний і у 1954-1959 рр. становив понад 7% щорічно.В інших сільськогосподарських регіонах СРСР також було досягнуто помітного приросту сільськогосподарської продукції, що породило безпідставні ілюзії про можливість економічної перемоги над капіталістичним сільським господарством. У травні 1957 р. М.Хрущов висунув утопічне завдання: «Найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки по виробництву м'яса, молока й масла на душу населення». Важливим кроком на шляху до остаточного вирішення цього питання вважався семирічний план (1958—1965). Він передбачав приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70%.Для досягнення поставленого завдання були необхідні не лише величезні капіталовкладення, а й матеріальне заохочення селянства, розширення його ініціативи, рамок економічної діяльності. На практиці ж все відбувалося навпаки: планувалося одне, робилося - інше. Основна увага партійно-державного керівництва, як і раніше, зосереджувалася на забезпеченні швидкого розвитку промисловості. На село коштів не вистачало, всі бюджетні проблеми, особливо пов'язані з розвитком військово-промислового комплексу й оборони, взагалі розв'язувалися передусім шляхом переміщення в ці галузі асигнувань зі статей на розвиток сільського господарства. Основна надія покладалася на адміністративно-командні методи, що давали максимальні результати за мінімальних затратах. На XX з'їзді Компартії України, який відбувся на початку 1959 р., перший секретар ЦК М. Підгорний заявив: «Завдання семирічки в галузі сільського господарства ми зможемо виконати за 5 років, а багато колгоспів і навіть районів — за ще коротші строки!» Методи виконання проголошувалися традиційні: «Треба лише по-більшовицькому взятися за цю справу і як слід використати всі наявні резерви і можливості, що е в колгоспному і радгоспному виробництві».

У роки семирічки тривало укрупнення колгоспів, яке супроводжувалося оголошенням безлічі дрібних сіл і хуторів «неперспективними». Внаслідок цього всі видатки на їхній економічний і соціально-культурний розвиток скорочувалися до мінімуму. У 1965 р. в Україні було 9, 5 тис. колгоспів проти 13 тис. у 1950р.

Необґрунтованою була також реорганізація сотень колгоспів у радгоспи.

Негативний вплив на виробництво продукції сільського господарства справила заборона тримати худобу в приміській зоні, на околицях міст і спроба зменшити розміри присадибних ділянок колгоспникам. Передбачалося, що це сприятиме активнішій, зацікавленій роботі селян у колгоспах. Насправді єдиним наслідком цього волюнтаристського рішення було зменшення сільськогосподарської продукції на колгоспних ринках і підвищення цін на неї.

За вказівками зверху «вдосконалювалася» і вся система агротехніки. Було оголошено шкідливою травопільну систему землеробства, яка підтримувала мінімальну родючість землі в умовах дефіциту мінеральних добрив і вологи в ґрунті; відмовилися від парів. Нарешті, в другій половині 50-х років, а особливо після офіційного візиту М. Хрущова до Сполучених Штатів Америки в 1959 р., на полях колгоспів і радгоспів у широких масштабах стала впроваджуватися кукурудза, котра швидко витіснила традиційні сільськогосподарські культури.

Основою впровадження кукурудзи, яку щедро величали «царицею полів», стали не економічні, а примусові акції. Ставка робилася на партійно-державний апарат, а не на господарську доцільність, не враховувалися властивості ґрунту, клімат та ін. З 1958 до 1963 р. посівні площі, зайняті цією культурою, зросли більш як удвічі, а валовий збір - лише в 1, 3 раза. Практично незмінною — в межах 25—28 центнерів з гектара — залишалася врожайність кукурудзи. Очікуваного ефекту кукурудза не дала, зате в багатьох районах призвела до порушення сівозмін, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових. Становище сільського господарства ускладнив також неврожай 1963 р., хоча на цей раз голоду вдалося уникнути. Таким чином, запланованого стрімкого росту в сільському господарстві не сталося. З 1958 по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів і радгоспів збільшився тільки на 3%. А в 1963 р., порівняно з 1958 р., продукція землеробства склала лише 86 %, тваринництва - 93%. Сільське господарство, перебуваючи в жорстких рамках директивного управління, не в змозі було забезпечити населення сповна продуктами харчування.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.