Гетьман Іван Виговський

Після смерті Б. Хмельницького гетьманом став Юрій Хмельницький, але за рішенням старшинської влади він направляється на навчання в Київ, замість нього гетьманом тимчасово стає Іван Виговський.

У внутрішній політиці І. Виговський спирався на українську шляхту. У зовнішній політиці також зробив зміни, зосередив свою увагу на стосунках з Польщею. На початку 1658р. Виговський дає згоду на укладання з польським королем Яном Казимиром сюзаранітет, але козацька старшина підняла повстання проти Виговського, очолив це повстання Яків Барабаш. Але повстання зазнало поразки і у вересні 1658р. переговори щодо сюзаранітету продовжуються, І 18 вересня 1658р. було укладено так званий Гадяцький трактат, Україна переходила під протекторат Польщі, утворювалося Руське князівство яке мало такі самі права як Річ Посполита. Територія Гетьманщини складалася з Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств. Органи державної влади були складені на зразок польських. На чолі держави стояв виборний гетьман.

У 1659р. війну проти Виговського розпочинає Росія. У вирішальній битві під Конотопом у липні 1659р. гетьман завдає поразки російським військам, але скористатися перемогою йому не вдалося, тому що знову піднімається повстання проти нього під проводом Богуна та Сірка, І. Виговський тікає до Польщі.

Петро́ Дороше́ нко (14 травня 1627 — 19 листопада 1698) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Правобережній Україні (1665—1676). Представник козацького роду Дорошенків. Козацький полковник, учасник Хмельниччини (1648—1657), козацько-московської війни (1658—1659). Гетьман Правобережної України з 1665 року, воював проти Речі Посполитої. У 1667 року завдяки турецьким військам добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату на Правобережній Україні. 1668 року був проголошений гетьманом Війська Запорозького по обидва боки Дніпра. Упродовж свого гетьманування провів або брав участь у ряді воєн, як з Польщею, так і з Московією: Російсько-польській війні (1654—1667 рр.) Українсько-польській війні (1666—1671 рр.), Українсько-московській війні (1665—1676 рр.), Польсько-турецькій війні (1672—1676 рр.). Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була дружина Олександра Пушкіна — Наталя Гончарова.

Народився в Чигирині. Походив із давнього козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Михайло Дорошенко потрапив у пастку в 1628 році під час одного з своїх походів на Крим і Чорне море і був важко поранений у бою з татарськими загонами кримського хана Ґірея.

Початок гетьманства. Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав гетьмана Івана Виговського. У 1660 у званні полковника чигиринського Петро Дорошенко їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659. У 1663—1664 — генеральний осавул у гетьмана Павла Тетері, із 1665 — полковник Черкаського полку.

10 жовтня 1665 правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України, а на початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини. У 1665—1666 Петро Дорошенко придушив амбіції двох претендентів на гетьманську булаву — Василя Дрозденка і Степана Опару.

Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережної України, Дорошенко, за підтримки київського митрополита Йосифа Тукальського, провів ряд важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин (сердюки і компанійці), які відзначалися хоробрістю в бою і особистою відданістю гетьманові.

Запровадження реформ

Докладніше: Польсько-козацько-татарська війна 1666-1671, Андрусівський мир та Підгаєцька угода

Світло-рожевим позначені території, що відійшли Москві за Андрусівським миром.

Для зміцнення фінансової системи Гетьманщини Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Проводячи політику колонізації незалежних земель, Дорошенко на степовому порубіжжі утворив новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині. Намагаючись здобути підтримку серед народних мас, Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Разом з активними заходами по реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України. Після підписання між Московською державою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, умови якого абсолютно нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини.

У вересні 1667 об'єднане українсько-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько-польський кордон по річці Горині.

Однак, за умовами Підгаєцької угоди, П.Дорошенко вимушений був таки визнати владу польського короля і внаслідок цього почати пошук нового покровителя в особі Османського султана