Які прийоми самовиховання Ви як молодий куратор запропонуєте студентам?

Процес організації самовиховання передбачає опанування соціальних прийомів роботи над собою.

В історії людства вироблено чимало різних прийомів самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самоаналіз, самопідбадьорювання, самозаохочення, самопереключення, самонаказ та ін. Педагог має навчити вихованця обрати найадекватніші для певної життєвої ситуації.

Самопереконання. Полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно). Дуже важливо у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які відволікають від конфлікту, заспокоюють.

Самонавіювання. Використовують за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. На відміну від самопереконання, самонавіювання не передбачає аргументування.

Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.

Самопідбадьорювання. Ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо наважаться зробити намічене. Можна також пригадати улюбленого героя роману, фільму, який не боявся труднощів, і намагатися бути схожим на нього тощо.

Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.

Самопереключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних вчинків.

Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійної особистості.

Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитись на себе збоку, виробляє об’єктивні критерії оцінки власних вчинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.

Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. ЇЇ застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцінки. Самозаборона засвідчує наявність в особистості великої сили волі.

В.О. Сухомлинський вважав, що “самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу – доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду”.

Через освіту і виховання молоді, прищеплення їй норм здорового спо­собу життя людство зможе значно зміцнити і покращити своє фізичне і моральне здоров'я. Які шляхи гармонізації та удосконалення особистості на принципах ортобіотики Ви як куратор можете запропонувати студентам?

Основними шляхами гармонізації та удосконалення особистості на принципах ортобіотики є:

І. Розумна організація життя та діяльності.

Основні принципи:

- свідомої самоорганізації життя і діяльності (плануван­ня, режим сну, праці, харчування, відпочинку та ін.)

- позитивної активності (активного ставлення до жит­тєвих невдач, проблем, труднощів - пошук їх розв'я­зання на основі тверезої оцінки ситуації);

- вольової саморегуляції психіки та поведінки (емоцій­них реакцій на стрес; психоемоційних станів гніву, аг­ресії, розпачу, відчаю та ін.);

- раціонального витрачання резервів організму (на ос­нові встановлення балансу цілей життя та засобів їх досягнення; кінцевого результату і затрачених зусиль);

- об'єктивності в оцінюванні продуктивності власного життя (орієнтація на досягнення високих, а не дріб'яз­кових цілей; свідомого самообмеження матеріальних потреб і особистих домагань (якщо вони не можуть принципово бути реалізовані з об'єктивних або суб'єктив­них причин, або моральних міркувань)