Послідовність залучення енергосистем при різних фізичних навантаженнях і її адаптація в процесі тренування

У умовах відносного спокою і при роботі помірної інтенсивності АТФ в скелетних м’язах відновлюється за допомогою аеробного механізму. На максимальну потужність він вийде на 2-4-й хвилині роботи у неспортсменів вже на 1-й хвилині у спортсменів, підтримуючи її протягом декількох годин.

При анаеробній фізичній роботі відбувається підвищення потужності креатинфосфокіназного (алактатного) і гліколітичного (лактатного) механізмів енергоутворення. При дуже інтенсивних фізичних навантаженнях (максимальної і субмаксимальної потужності) основними в ресинтезі АТФ стають анаеробні механізми: алактатний при роботі протягом 10-30с і лактатний протягом 30 с - 6 хв.

Робота різної потужності і тривалості забезпечується різними механізмами енергоутворення. Це добре простежується за загальним енергетичним внеском кожного механізму в енергозабезпечення бігу на різні дистанції. Зі збільшенням тривалості бігу меншає частка анаеробних механізмів енергоутворення і збільшується частка аеробного енергоутворення. Однак в умовах змагань спостерігається максимальне посилення всіх систем, що забезпечують спеціальну працездатність, а переважання якоїсь окремої системи залежить від тривалості вправи. Тому при побудові тренування необхідно розвивати продуктивність кожної енергетичної системи.

У спортивній практиці фізичні вправи, в яких внесок анаеробного алактатного і гліколітичного процесів складає більше за 60 % енергетичного запиту, звичайно відносять до вправ анаеробного характеру. Тривалі фізичні вправи, де відносний внесок аеробного процесу у витратах енергії перевищує 70 %, відносять до вправ аеробного характеру. Вправи, при яких аеробний і анаеробний процеси енергозабезпечення мають приблизно рівне значення, відносяться до змішаних анаеробно-аеробних навантажень. До цих вправ відноситься біг на дистанції 1000 і 3000 м.

Кожний механізм енергоутворення має певні резерви, які розкриваються або розвиваються в процесі адаптації до специфічного фізичного тренування. Аеробна продуктивність спортсменів, що спеціалізуються у видах спорту на витривалість, залежить від адаптаційних змін потужності і ємності аеробного механізму енергозабезпечення м’язової діяльності. Ємність аеробного механізму, яка значною мірою визначається запасами глікогену в скелетних м’язах і печінці, а також рівнем утилізації О₂ м’язами, істотно підвищується вже протягом 1, 5 - 2 місяців тренування на витривалість. Потужність аеробного механізму, яка залежить від МПК і активність окислювальних ферментів, також збільшується в процесі адаптації до м’язової діяльності через 2-3 місяці тренування. Значно підвищується активність окислювальних ферментів. Більш повільно відбувається збільшення місткості капілярів і доставка кисню до м’язів. Збільшується кількість гемоглобіну в крові і міоглобіну в м’язах, кількість, величина і щільність мітохондрій, що підвищує здатність м’язів утилізувати кисень і здійснювати аеробний ресинтез АТФ. У таких умовах підвищується здатність тренованих м’язів окисляти піровиноградну кислоту, що запобігає накопиченню молочної кислоти, а також посилює окислення жирів. Це забезпечує більш ефективне виконання тривалої роботи.

У процесі швидкісного тренування істотно змінюються анаеробні механізми енергозабезпечення. Відмічається збільшення їх потужності і місткості. Це пов’язано з підвищенням активності ферментів анаеробних механізмів і запасів енергетичних субстратів. Так, при адаптації вміст креатинфосфату в скелетних м’язах може збільшуватися в 1, 5 - 2 рази, а зміст глікогену майже в 3 рази. Рівень молочної кислоти у спортсменів спринтерів високого класу після роботи може досягати 25-30 ммоль * л^-1, тоді як у нетренованих при такій же фізичній роботі 6-12 ммоль * л л^-1 Пов’язано це з підвищенням буферної ємності крові, яка при анаеробному тренуванні збільшується на 20-50 %. Алактатний механізм у висококваліфікованих спринтерів може забезпечувати швидкісну роботу протягом 15-45 с, а лактатний до 3-4 хв. Це необхідно враховувати при підборі тренуючих навантажень.

Література:

1. Биохимия: Учебник / Под ред. В.В. Меньшикова, Н.И. Волкова. -М., Физкультура и спорт, 1986. - 384 с.

2. Біохімія: Посібник / Під ред. О.Ф. Явоненко, В.В. Яковенко. – Суми, Університетська книга, 2002. – 379 с.

3. Биохимия мышечной деятельности и физической тренировки: Учебник / Под ред. Р.Мохан, М. Глессон, П. Гринхафф. – Київ, Олимпийская литература, 2001, - 295 с.