Відповідальність у міжнародному праві__ 293

джуванні, як правило, нематеріальної шкоди і насамперед шкоди, завданої честі і гідності потерпілої держави.

У міжнародній практиці розрізняють сатисфакцію ординарну і надзвичайну. Ординарна сатисфакція — це задоволення державою-правопорушницею правомірних нематеріальних вимог потерпілої держави. При цьому міжнародне правопорушення не пов'язане із заподінням матеріальної шкоди.

Найбільш характерними її прикладами е:

• вибачення;

• офіційне вираження жалю або співчуття;

• дезавуювання дій офіційних представників;

• покладення обов'язку матеріального відшкодування на

осіб, причетних до вчинення міжнародного правопорушення, або їх карне чи адміністративне переслідування;

• запевнення в тому, що подібні неправомірні акції не

матимуть місця в майбутньому;

• видання спеціальних законів, спрямованих на забезпе-

чення додержання міжнародних зобов'язань;

• віддавання почестей прапору потерпілої держави або

виконання її гімну у відповідній урочистій обстановці;

• делегування спеціальних місій для вибачення тощо. І
На відміну від ординарних надзвичайні сатисфакції —

це різні тимчасові обмеження суверенітету і правоздатності держави, яка вчинила міжнародний злочин, їх метою є викорінення причин, що породили міжнародний злочин, і створення гарантій його неповторення.

Прикладами надзвичайних сатисфакцій можуть бути:

• тимчасова окупація частини або всієї території;

• реорганізація окремих елементів політичної системи і

скасування суспільних інститутів, наявність яких сприяла вчиненню державою міжнародного злочину;

• тимчасове призупинення або обмеження прерогатив

законодавчих, виконавчих і судових органів держави-правопорушниці;

• міжнародний контроль за використанням наукового і

промислового потенціалу;

• заходи щодо демілітаризації промисловості, розпуску

або скорочення збройних сил;

294_________________ *> /.«-. ум*____________ Глава 14

• обов'язок не оснащувати їх у майбутньому певними видами озброєнь і не виготовляти таких та ін.

У широкому розумінні поняття реституція (лат. restitu-tio) — відновлення стану в тому вигляді, в якому він існував на момент здійснення дії, що спричинила шкоду.

Реституція (під час збройних конфліктів) — це відшкодування державою-правопорушницею заподіяної матеріальної шкоди в натурі. Прикладом реституції можна назвати повернення майна, що неправомірно затримується, художніх цінностей, транспортних засобів і т. д.

Реституція — досить складна міжнародно-правова проблема. Не випадково, наприклад, питанню реституції культурних цінностей присвячена низка резолюцій Генеральної Асамблеї ООН (38/34 (XXXVIII) від 25 листопада 1983 p., 42/7 (XLII) від 22 жовтня 1987 p., 48/15 (XLVIII) від 2 листопада 1993 p., 50/56 (L) від 11 грудня 1995 р.) [27].

Україна приділяє значну увагу питанням реституції у міжнародному спілкуванні з іншими суб'єктами міжнародного права. Існує близько десятка договорів із Росією і майже така ж кількість з іншими країнами СНД. У межах регіонального співробітництва підписано більше десяти документів із Польщею і країнами Балтії. Великий переговорний процес здійснюється Україною з ФРН із питань повернення культурних цінностей, переміщених під час Другої світової війни.

Від реституції слід відрізняти субституцію (від лат. sub-stituo — замінюю), що являє собою заміну неправомірно знищеного або пошкодженого майна, будинків, творів мистецтва і т. д. подібними і рівноцінними предметами.

Розрізняють репарації (від лат. гераго — відновлюю) ординарні і надзвичайні. Тут застосовується загальний принцип градації: перша форма відповідальності (ординарна) характерна міжнародному правопорушенню, а друга — міжнародному злочину.

Отже, ординарна репарація — це відшкодування державою-правопорушницею матеріальної шкоди шляхом виплати грошових компенсацій, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню, потерпілим суб'єктам. У міжнародній практиці до репарацій вдаються, як правило, у тих випадках, коли матеріальне від-