Глава 14. Серед вітчизняних теоретиків міжнародного права найбільш значні у цій галузі праці належать професору В

До юридичних підстав відповідальності держави В. А. Василенко відносить лише юридичне дійсні міжнародні зобов'язання, закріплені у правомірних міжнародно-правових актах. Беручи до уваги специфіку таких актів, він поділяє їх на три основні групи:

• міжнародний договір і міжнародний порядок;

• рішення міжнародних судів і рішення міжнародних

(міжурядових) організацій, що мають обов'язкову силу;

• окремі односторонні міжнародно-правові акти держав.
Розглянемо кожну із зазначених груп докладніше.

1. Міжнародний договір і міжнародний порядок справедливо посідають перше місце в ієрархії джерел юридичних основ міжнародно-правової відповідальності. При цьому якщо говорити про договори, то має йтися тільки про правомірні договори. Приписи недійсних міжнародних договорів не мають юридичної чинності, що закріплено в статтях 48—53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р.

Хоч міжнародний порядок належить до цієї групи юридичних підстав відповідальності, його місце скромніше, ніж міжнародного договору. Це зумовлено тим, що в сучасний

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ_____________________ 283

період розвитку міжнародного права сфера дії звичаєвих норм помітно звузилася на тлі значного розвитку договірного регулювання міжнародних відносин. Проте міжнародний порядок залишається особливою формою і засобом, що закріплює визнання певного способу поведінки держав як юридичне обов'язкового правила їх взаємовідносин.

2. Рішення міжнародних судів як джерело юридичних підстав відповідальності цікаві тим, що вони встановлюють права та обов'язки сторін, що сперечаються, і завжди мають для цих сторін спору обов'язковий характер. Є загальноприйнятим, що, передаючи спір на розгляд міжнародного суду, сторони беруть на себе зобов'язання підкоритися прийнятому рішенню. При цьому сторони виходять із того, що основою обов'язкової сили таких рішень є приписи норм міжнародного права.

У даному контексті професор В. А. Василенко розрізняє дві типові ситуації:

• коли рішення виноситься у зв'язку з праводомагання-

ми сторін, що сперечаються, які не є наслідком міжнародного правопорушення;

• коли рішення виноситься у справі про порушення при-

писів міжнародно-правового акта.

У першому випадку суд встановлює нові права та обов'язки сторін щодо предмета спору, у другому — факт правопорушення, визначаючи види і форми відповідальності держави-правопорушниці.

Рішення міжнародних (міжурядових) організацій стають джерелом юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності держави лише тоді, коли такі рішення відповідно до статуту цієї організації мають юридичне обов'язковий характер. Рішення міжнародних організацій становлять так зване внутрішнє право міжнародних організацій, що є джерелом як повноважень, так і обов'язків держав-членів.

Наприклад, Статут ООН встановлює обов'язкові для його членів свої власні правила процедури (ст. 21), бюджет ООН і розподіл витрат між членами (ст. 17), порядок призупинення здійснення прав і привілеїв членам організації (ст. 5) і т. д.