Умови підвищення або зниження норм витрат палива

Зимовий період вважається з 15 жовтня по 15 квітня. У випадку застосування одночасно декількох коректувальних коефіцієнтів розраховується сумарний коефіцієнт коректування, що дорівнює сумі цих надбавок (зменшувальні коректувальні коефіцієнти віднімаються): Кс = К1 5 + К2 + К3 +...+ Кn. Хоча в розрахунку і вказується коефіцієнт, фактично використовується процентна надбавка, яка в подальшому, при визначенні нормативних витрат палива, переводиться в коефіцієнт шляхом множення на 0, 01.

У бухгалтерському обліку списання палива на підставі шляхових листів відображаються наступним записом:

Дт 23 “Виробництво”, 91»Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут»

Кт 203 “Паливо»

Аналітичний облік палива ведеться у Відомості 5.1 за матеріально-відповідальними особами. Також, у відомості визначається сума і рівень транспортно-заготівельних витрат. Регістром синтетичного обліку по використанню палива є журнал 5, де в третьому розділі відображаються обороти за кредитом рахунку 20 “Виробничі запаси”. Журнал 5 складається по закінченні місяця на підставі лімітно-забірних карток та вимог на відпуск матеріалів. Спочатку в третьому розділі журналу відображаються обороти за кредитом рахунку 203 “Паливо” в дебет рахунків 23 “Виробництво”, 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”. Далі з третього розділу дані за рахунками 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут” переносяться до першого розділу журналу.

Контрольні питання

1. Яке Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси та її розкриття у фінансовій звітності?

2. Дайте визначення поняття “запаси”.

3. За яких умов запаси визнаються активом?

4. Яке значення мають запаси в господарській діяльності підприємства?

5. Що включають у себе запаси для цілей бухгалтерського обліку?

6. Які види запасів є найбільш поширеними?

7. У чому полягає відмінність між виробничими і товарними запасами?

8. Що ви розумієте під поняттям “сировина” і “матеріали”?

9. Які активи не включаються до складу запасів?

10. Який клас передбачений Планом рахунків для обліку запасів підприємства?

11. Які рахунки бухгалтерського обліку використовуються для обліку виробничих запасів, витрат на їх придбання та заготівлю?

12. Основні первинні документи, якими оформлюються операції з руху виробничих запасів.

13. Яким чином організовується аналітичний облік виробничих запасів?

14. У яких випадках, ким і в скількох примірниках виписується товарно-транспортна накладна? У яких випадках допускається оформлення однієї товарно-транспортної накладної?

15. Від яких факторів залежить порядок оцінки запасів?

16. Які способи надходження запасів на підприємство ви знаєте? Яким чином формується їх первісна вартість?

17. Які особливості методу ідентифікованої собівартості? Поясніть його недоліки і переваги.

18. Навести переваги методу середньозваженої собівартості.

19. У яких випадках застосовується метод оцінки за цінами продажу?

20. Дайте визначення малоцінних та швидкозношуваних предметів.

21. За якими критеріями малоцінні та швидкозношувані предмети відносяться до оборотних чи необоротних активів?

22. На якому рахунку ведеться облік МШП?

23. Опишіть порядок списання вартості малоцінних та швидкозношуваних предметів.

24. Наведіть основні документи, якими оформлюється рух МШП.

25.Які особливості інвентаризації МШП, переданих робітникам в індивідуальне користування?

Тема 7. Облік довгострокових фінансових інвестицій

План

1.Поняття фінансових інструментів та їх классифікація.

2Оцінка фінансових інвестицій

3.Облік довгострокових фінансових інвестицій.

Література до теми [ 11, 15, 18]

1.Поняття фінансових інструментів та їх класифікація

Мета практично будь-якої діяльності - це отримання прибутку. Стабільне отримання прибутку забезпечується, в основному, добре організованою діяльністю з виробництва або реалізації чогось при існуванні попиту на те, що реалізується. Але прибуток може бути отриманий не тільки внаслідок виробництва або торгівлі. В умовах існування фінансових ринків, прибуток можна заробити шляхом надання позики під відсотки, купівлі боргових зобов’язань, надання гарантії за когось, вкладенням грошей в інше підприємство (фінансові інвестиції), шляхом купівлі-продажу цінних паперів (акцій, облігацій та інших), в тому числі похідних фінансових інструментів. Характерним для перерахованих фінансових операцій є те, що в операції приймають участь два суб’єкти, в одного з яких з’явиться внаслідок цих подій якийсь фінансовий актив (найчастіше цінні папери), а у іншого - зобов’язання або інструмент власного капіталу (статутний капітал, поділений на частки або акції).

Контракт, який одночасно призводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов’язання або інструменту власного капіталу в іншого, називається фінансовим інструментом.

Фінансове зобов’язання - це контрактне зобов’язання:

а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству (кредиторська заборгованість, вексель до сплати, облігації до сплати, позики до сплати);

б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах (конвертовані облігації власної емісії).

Прикладами фінансових активів, які дають право на отримання грошей в майбутньому, та фінансових зобов’язань, по яких здійснюватимуться платежі в майбутньому, є:

а) дебіторська і кредиторська заборгованість по торгівельних операціях;

б) векселі отримані і видані;

в) заборгованість за позиками до отримання та до сплати;

г) заборгованість по облігаціях до отримання та до сплати.

Фізичні активи (запаси, основні засоби), нематеріальні активи не є фінансовими активами, тому що вони не приводять до виникнення дійсного права на отримання грошових коштів або інших фінансових активів. Аванси сплачені постачальникам також не є фінансовими активами, тому що майбутня економічна вигода від них надходить в формі постачання товарів або послуг, тобто не грошей або інших фінансових активів.

Аналогічно, доходи майбутніх періодів і більша частина гарантійних зобов’язань (продаж товарів з гарантією) не є фінансовими зобов’язаннями, тому що вони погашаються товарами або послугами, а не грошима або іншими фінансовими активами.

Інструмент власного капіталу - це контракт, який підтверджує право на частину в активах підприємства, що залишається після вирахування сум за всіма його зобов’язаннями (емітовані акції, частки в статутному капіталі).

На рис.7.1 і 7.2 наведена класифікація активів і зобов’язань на фінансові і нефінансові.

Рис. 7.1 - Класифікація активів на фінансові і нефінансові

З визначення фінансових інструментів бачимо, що не всі контракти можна віднести до фінансових інструментів. Наприклад, контракт на поставку товарів не є фінансовим інструментом, тому що він з самого початку укладається з метою придбання товарів для потреб підприємства і виконується шляхом передачі товарів покупцю. Слід звернути увагу на те, що товар, як і всі види запасів, не є фінансовим активом.

Рис. 7.2 - Класифікація зобов’язань на фінансові і нефінансові

Термін «контракт» означає угоду між сторонами з чітко визначеними наслідками, які обов’язково повинні бути виконані, тому що цього, як правило, вимагає закон. Контракти, а отже і фінансові інструменти, можуть набирати різноманітних форм (необов’язково у письмовій формі).

Наприклад, підприємство «А» купило акції підприємства «Б». В цьому випадку окремого контракту не укладається, але підприємство «А» має обумовлене законом право отримувати дивіденди і приймати участь в управлінні компанією «Б» шляхом голосування на загальних зборах акціонерів.

Підприємство «А» називається інвестором, тому що воно вклало свої гроші у підприємство «Б». Внаслідок цього підприємство «А» замість грошей має цінні папери (акції), які обліковуються як фінансові інвестиції (фінансовий актив), а підприємство «Б» має сплачений статутний капітал шляхом випуску в обіг (реалізації) акцій власної емісії, тобто інструмент власного капіталу.

Аналогічно, якщо підприємство «А» придбало облігації, емітовані (випущені) підприємством «Б», то підприємство «А» має облігації (цінні папери), які дають право на отримання відсотків і на повернення номінальної вартості придбаних облігацій в кінці терміну їх дії. В даному випадку підприємство «А» взамін на сплачені грошові кошти має цінний папір (облігації), тобто свої гроші підприємство «А» вклало (інвестувало) в підприємство «Б» і буде обліковувати їх як інвестиції в облігації підприємства «Б» (фінансовий актив), а у підприємства «Б» виникає борг підприємству «А», тобто фінансове зобов’язання. Таким чином, окремого контракту не укладається, але акція, облігація тощо - це вже контракт, тобто домовленість між підприємствами про щось.

Але можуть укладатись і контракти. Наприклад, ф’ючерсні, форвардні та інші. Такі фінансові інструменти називають похідними. До них відносяться такі фінансові інструменти:

- розрахунки за якими провадитимуться у майбутньому;

- вартість яких змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними;

- які не потребують початкових інвестицій.

Таким чином, фінансовий інструмент (контракт) приводить до появи фінансового активу з одного боку, і фінансового зобов’язання або інструменту власного капіталу — з іншого. В зв’язку з чим, в бухгалтерському обліку відображаються фінансові активи, фінансові зобов’язання та власний капітал, які з’являються у підприємств в результаті укладених контрактів.

Будь-який контракт має свій життєвий цикл: підписання (укладення) контракту, виконання контракту і закінчення терміну дії контракту. Тут виникає досить складне для бухгалтера питання: в який момент відображати в обліку фінансові активи, фінансові зобов’язання, інструмент власного капіталу: в момент підписання контракту; в момент його виконання або закінчення терміну дії.

При відображенні в бухгалтерському обліку будь-якої господарської операції, в тому числі наслідків фінансових інструментів, бухгалтер вирішує три основних питання:

1. Момент визнання. Тобто бухгалтер повинен знати, коли згідно правил, встановлених в бухгалтерському обліку, необхідно відобразити господарську операцію (на балансових або позабалансових рахунках), і коли необхідно списати.

2. Класифікація. Усі фінансові інструменти підприємства необхідно поділити на групи. Від правильного віднесення до тієї чи іншої групи залежатиме фінансовий результат.

3. Оцінка. Треба розуміти, які фінансові інструменти, і за якою ціною треба оприбуткувати на Баланс у момент їх виникнення, і які відображати зміни в їх оцінці під час володіння ними.

Відповіді на ці запитання можна знайти у відповідних П(С)БО. Так при обліку економічних наслідків фінансових інструментів використовується П(С)БО 13 “Фінансові інструменти”. Крім того, в залежності від того, що виникає внаслідок фінансового інструменту, можуть використовуватися П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”, П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”, П(С)БО 11 “Зобов’язання” тощо.

2.Оцінка фінансових інвестицій.

Критеріями визнання фінансових інвестицій (тобто інвестицій і їх відображення у фінансовій звітності) є загальні принципи визнання активів, оскільки фінансова інвестиція є таким же активом, як і запаси, основні засоби та ін.

Відповідно до пункту 10 П(С)БО 12 фінансові інвестиції визнаються активом і відображаються на рахунках бухгалтерського обліку та відповідних статтях балансу за таких умов:

- очікується одержання в майбутньому економічних вигід, пов’язаних з їх використанням;

- їх оцінку можна достовірно визначити.

Придбані (отримані в будь-який інший спосіб) фінансові інвестиції, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі.

Є декілька видів оцінки цінних паперів: за номінальною вартістю (вартість, яка зазначена на бланку цінного папера); емісійною вартістю (ціна первинного розміщення цінного папера); курсовою (ринковою) вартістю; ліквідаційною вартістю; викупною вартістю (сума, яку сплачує акціонерне товариство за придбання власних акцій або у разі дострокового погашення облігацій); балансовою (книжковою) вартістю (вартість майна акціонерного товариства, створеного за рахунок власних джерел, поділена на кількість випущених акцій); обліковою вартістю (вартість, за якою цінні папери обліковуються на балансі підприємства на сьогодні).

Оцінка фінансових вкладень визначається їх видами:

– вкладення до статутного капіталу (купівля паю) іншим підприємством оцінюється в розмірі, встановленому засновницькими та іншими аналогічними документами;

– надані позики та грошові кошти, перераховані на депозит у банку, оцінюються в розмірі фактичної вартості грошових коштів;

– цінні папери, як правило, оцінюються в розмірі фактичних витрат для інвестора (витрат на купівлю цінних паперів, сплати комісійних винагород посередникам тощо), але, враховуючи специфіку обігу цінних паперів, їх оцінка залежить також від їх видів, терміну обігу та зміни ринкової вартості.

Оцінка інвестицій при придбанні

Основною оцінкою в організації інвестора при придбанні фінансових інвестицій та постановці їх на облік є оцінка цінних паперів за фактичною собівартістю (купівельною – ринковою вартістю цінних паперів, включаючи суми фактичних витрат підприємства на вкладення, витрати на сплату комісійних винагород посередникам тощо).

Фактичними витратами на придбання фінансових вкладень можуть бути: суми, що сплачуються згідно з договором продавцю; суми, що сплачуються спеціалізованим підприємствам, іншим підприємствам і особам за інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з придбанням цінних паперів; винагороди, що сплачуються посередницьким організаціям, за участі яких придбані цінні папери; витрати на сплату відсотків за позиковими коштами, які використовуються на придбання цінних паперів; інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням цінних паперів. Формування первісної вартості фінансових інвестицій залежить від способу їх придбання.

Оцінка інвестицій на дату балансу

При складанні звітності застосовують такі методи оцінки: за справедливою вартістю, за амортизованою собівартістю і за методом участі в капіталі.

За справедливою вартістю відображаються всі інвестиції, крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі, а також інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо (з урахуванням зменшення корисності інвестицій).

За амортизованою собівартістю відображаються інвестиції, не призначені для продажу (друга група), вони включають інвестиції в боргові цінні папери та акції.

Як правило, інвестиції в боргові цінні папери придбаються з метою одержання доходу у вигляді відсотків і утримуються підприємством до погашення (інвестиції в облігації, векселі), тому такі інвестиції оцінюються за амортизованою собівартістю.

Якщо інвестицію придбано дешевше, то вона придбана з дисконтом, а якщо покупець заплатив суму, що перевищує номінальну вартість інвестицій, то він купив її з премією.

Різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Ефективна ставка відсотка визначається шляхом ділення суми річного відсотка та дисконту (або різниці річного відсотка та премії) на середню величину собівартості інвестиції (або зобов’язання) та вартості погашення.

Метод участі в капіталі – метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування. Цей метод застосовується для фінансових інвестицій в асоційовані, дочірні та спільні підприємства, якщо вони не утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців з дати придбання і ведуть діяльність в умовах, які обмежують здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.

При складанні звіту довгострокові фінансові вкладення в акції та інші корпоративні права оцінюють залежно від частки інвестора в капіталі об’єкта інвестування. Якщо вона становить менше ніж 25 % власного капіталу об’єкта інвестування, фінансові вкладення мають бути відображені в балансі за собівартістю або (у разі вкладення в ринкові цінні папери) за нижчою з двох оцінок – собівартістю або ринковою вартістю.

Оцінка фінансових інвестицій при вибутті

При вибутті (продажу, обміні тощо) цінних паперів можуть застосовуватися такі методи їх оцінки:

- за вартістю одиниці кожного цінного папера (або одного виду);

- за середньою вартістю;

–за вартістю перших за часом закупівель (метод ФІФО).

Як правило, метод оцінки ФІФО використовується підприємствами, що є професійними учасниками ринку цінних паперів. Поточні активи не повинні оцінюватися дорожче їхньої чистої вартості реалізації, що дорівнює сумі грошових коштів, які отримають підприємства після їх продажу, мінус витрати, необхідні для їх підготовки до продажу організації самого процесу продажу.

За кожним пакетом придбаних цінних паперів у двох примірниках складається реєстр, який повинен містити такі обов’язкові реквізити: найменування емітента; номінальну вартість цінного папера; купівельну вартість; номер, серію тощо; загальну кількість; дату купівлі; дату продажу. Всі цінні папери описують у книзі обліку цінних паперів, яка повинна бути зброшурована, скріплена печаткою підприємства та підписами керівника і головного бухгалтера, сторінки пронумеровані. Виправлення в книгу можна вносити лише з дозволу керівника та головного бухгалтера із зазначенням дати виправлень.

На розрахунок премії або дисконту складається довідка бухгалтерії. Коли придбані підприємством акції, облігації або інші цінні папери передаються банку на тимчасове зберігання, то в регістрах аналітичного обліку посилаються на відповідний документ, який одержано з банку.

3.Облік довгострокових фінансових інвестицій.

Інвестор направляє свої гроші або інші активи в інвестоване підприємство шляхом купівлі частки в його статутному капіталі (купівлі акцій), або надає йому в борг (купує облігації, векселі та інші боргові цінні папери). Тому в обліку фінансові інвестиції поділяються на майнові, що надають право власності інвестору на майно інвестованого підприємства (акції або частки в статутному капіталі), і на боргові (облігації, векселі, інше).

Боргові фінансові інвестиції завжди мають свій термін погашення, а майнові - безстрокові.

Залежно від наміру інвестора, боргові цінні папери можуть утримуватися інвестором до настання терміну погашення (до їх погашення), а можуть бути реалізовані іншим інвесторам раніше (до настання терміну погашення). Для обліку довгострокових фінансових інвестицій використовується рахунок 14 “Довгострокові фінансові інвестиції”. Рахунок призначений для узагальнення інформації про наявність і рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігацій державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених в Україні та за кордоном.

За дебетом рахунка відображається вартість довгострокових інвестицій, за кредитом - їх вибуття (списання) чи зменшення вартості, а також одержання дивідендів від об’єкта інвестування, якщо облік інвестицій ведеться за методом участі в капіталі.

Цей рахунок має такі субрахунки:

141 “Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі”;

142 “Інші інвестиції пов’язаним сторонам”;

143 “Інвестиції непов’язаним сторонам”.

Аналітичний облік ведеться за видами довгострокових фінансових вкладень та об’єктами інвестування.

Згідно з П(С)БО 12, первісно всі фінансові інвестиції оцінюються за собівартістю, а при оцінці на дату складання балансу вони оцінюються по-різному залежно від виду фінансових інвестицій та інших моментів, про що мова піде далі.

Облік фінансових інвестицій, що надають право власності. Бухгалтерський облік довгострокових фінансових інвестицій, що надають право власності, залежить від ступеня впливу інвестора на об’єкт інвестування. Ступінь впливу інвестора, залежить від частки, якою він володіє в статутному капіталі об’єкта інвестування (табл.7.1).

Таблиця 7.1