Межі прав людини. Свобода і зловживання правом.

Межі (обмеження) прав людини - це сукупність усіх явищ, які окреслюють зміст та обсяг прав людини. До складу цих явищ можуть входити, зокрема, юридичні норми, встановлені міжнародним чи національним правом. У такому разі певні обмеження (межі) прав людини є наслідком нормо-творчої діяльності відповідно міжнародних чи державних органів.

Окремо слід розглянути поняття обмежування прав людини. Визначаючи останнє поняття, можна сформулювати положення про те, що обмежування здійснення прав людини - це діяльність владних суб'єктів, насамперед, компетентних державних органів, по встановленню меж (обмежень) щодо здійснення прав людини.

Отже, межі (обмеження) прав людини та обмежування здійснення прав людини - це явища (і, відповідно, поняття) нетотожні.

Боротьба за права людини (яка може вважатися головною рушійною силою і сутністю усієї історії людства) нині виражається у боротьбі саме за межі таких прав, насамперед за юридичне закріплення та юридичну інтерпретацію цих меж. Класифікація останніх дозволяє виявити особливості соціальних та інших факторів, від яких безпосередньо залежить правореалізаційна діяльність людини. Використовуючи різноманітні критерії, можна виділити такі різновиди меж прав людини:

o залежно від онтологічної сутності явища, яке обмежує права людини - природні (біологічні, фізіологічні, екологічні) та соціальні (економічні, політичні, духовно-ідеологічні, спеціально-соціальні, наприклад, права і свободи інших людей);

- за наявністю чи відсутністю залежності від волі суб'єкта - абсолютно об'єктивні (скажімо, певні явища природи), відносно об'єктивні (наприклад, законодавчі обмеження), суб'єктивно-об'єктивні (фізичні потреби людини), суб'єктивні (свідомі самообмеження суб'єкта); - залежно від ступеня соціальної обґрунтованості - цілком підставні, в основному підставні і недостатньо підставні; - залежно від політико-юридичного статусу правообмежуючого суб'єкта - державні (міжнародні: всесвітні, регіональні; міждержавні і внутрішньодержавні) й недержавні, тобто громадські (з аналогічними " підвидами ");

- за обсягом прав людини, стосовно яких установлено певні межі, - загальні (що стосуються усіх прав), спеціальні (поширюються на певну групу прав) і виключні (розраховані тільки на одне право);

- залежно від " стосунків" із законодавством або іншими юридичними джерелами - легальні (законні), позалегальні (юридично-нейтральні, " іррелевантні"), антилегальні (протизаконні);

- за видовою належністю державного органу, яким здійснено правообмеження, - законодавчі, президентські, управлінські (адміністративні), судові;

- залежно від регулятивної природи юридичного акта, котрим встановлено розглядувані межі: нормативні й казуальні;

- залежно від юридичної сили нормативного акта, в якому визначено межі прав, - законні (зокрема, конституційні) і підзаконні (з їх наступним відповідним поділом);

- за характером тривалості (чинності) у часі - постійні та тимчасові (зокрема, надзвичайні);

- за колом осіб, чиї права обмежено, - спільні, особливі, індивідуальні;

- залежно від стадії юридичного регулювання, на якій відбулося право-обмеження, - правотворчі, правозастосувальні, правореалізаційні;

- за ступенем змістовної визначеності - повністю визначені (формальні), відносно визначені (зокрема, оціночні);

- залежно від характеру логіко-гносеологічної операції, якою опосередковувалося визначення меж, - тлумачні, конкретизаційиі, деталізаційні.

Зрештою, як виходить із самого терміну, зловживання правом означає здійснення (застосування) свого права одним суб’єктом всупереч (заради зла) інтересам іншого суб’єкта або суспільства. Дійсно, ряд авторів вважають, що зловживання правом являє собою таке здійснення суб’єктивного права, яке заподіює зло. Аналізуючи проблему зловживання правом, відмітимо, що у юриспруденції під злом (в залежності від галузі права та правової системи країни) розуміються шкода або збитки. Шкодою називається знищення матеріальних та нематеріальних благ. Під збитками слід розуміти реальну шкоду, а також втрачену користь. Вище призначення права – мінімізувати можливість заподіяння шкоди (збитків) одним суб’єктом іншому шляхом захисту інтересів особистості, суспільства, держави, встановлення рівної для всіх міри свободи, введення в закон справедливості. Використання права заради зла завжди призводить до звуження чиїхось інтересів, і, у кінцевому рахунку, до несправедливості. При цьому зло розуміється не тільки у правовому сенсі (шкода або збитки), але і у загальносоціальному.

У свою чергу, аналіз законодавства і практики його застосування дозволяє дійти остаточного висновку, що зловживання правом передбачає:

а) наявність у особи суб’єктивних прав;

б) діяльність щодо реалізації цих прав;

в) використання прав всупереч їх соціальному призначенню або заподіяння цим шкоди суспільним або особистим інтересам;

г) відсутність порушення конкретних юридичних заборон або обов’язків;

д) встановлення факту зловживання компетентним правозастосовчим органом;

е) настання юридичних наслідків.