Античні міста-держави Північного Причорномор’я

Південними сусідами скіфів та сарматів були переселенці зі Стародавньої Греції. Так рабовласницькі держави південної частини Балканського півострова та Малої Азії у VIII-V ст. до н.е. заснували колонії у заморських землях, зокрема узбережжями Середземного, Егейського та Чорних морів.

У Північному Причорномор'ї були засновані такі міста: Ольвія (Бузький ліман), Феодосія, Пантікапей (Східний Крим, Керч), Херсонес (Севастополь), Тіра (Білгород-Дністровський), Керкинітіда (Евпаторія), Фанагорія на Таманському півострові (Краснодарського краю), Німфей (західний берег Керченської протоки) та ін. Чисель­ність населення міст була різною і залежала від рівня розвитку міста (Ольвія – близько 20 тис., Херсонес – близько 15 тис. Новозасновані колонії, як і метрополії, були рабовласницьки­ми полісами, але політично від них не залежали.

Держави Північного Причорномор’я проіснували до IV-V ст. н.е. У ІІІ ст. н.е. почався економічний занепад, що посилився внаслідок нападів готів – племен східних германців, які наприкінці II ст. н.е. почали пересуватися з пониззя Вісли на Південний Схід і в першій половині III ст. н.е. досягли Північного Причорномор'я. Тут готи змішалися з місцевими, пере­важно скіфо-сарматськими племенами, створивши сильне об'єд­нання, що досягло найбільшої могутності у середині IV ст.

Грецькі міста мали розвинену економіку, ремісниче виробни­цтво, землеробство, рибальство. Значних успіхів досягли ольвійські майстри у виготовленні виробів із бронзи, міді; слави­лося їхнє керамічне (гончарство – найпоширеніша галузь у античних містах, особливо багато виробляли амфор для вина, олії тощо. Навіть місткість кораблів часто визначали за кількістю амфор, яку вони могли перевезти), ювелірне, деревообробне, ткацьке вироб­ництво. Найбільшу роль в економіці північно-причорноморських держав відігравало садів­ництво й виноградарство (особливо Херсонес, Пантікапей), ви­робництво зерна (Ольвія, зерно вивозили навіть у Грецію). Кожний із полісів карбував власну монету (із золота, срібла та бронзи). Вони є найдавніші на території нашої країни.

Державний лад. Усі причорноморські міста-поліси, крім монархічного Боспору були рабовласницькими республіками, де раби, жінки та іноземці не мали прав громадянства. Політичним, економічним і культурним центром держави було місто, навколо якого розташовувалася хора (сільськогосподарська округа).

Народні збори – були найвищим органом державної влади у містах. Називалися по-різному – народ, агора, апела, еклесія, віче. У їх роботі брали участь лише повноправні громадяни яким виповнилося 25 років (зазвичай, це були греки). Фактично ж уся влада зосереджувалася в руках найзаможнішої міської знаті. Вони виконували законодавчі функції, приймали декрети та постанови з найважливіших питань, обирали посадових осіб і контролювали їхню діяльність, надавали громадянство тощо.

Рада міста (герусія, буле) – обиралася народними зборами раз на рік і була постійним органом виконавчої влади. Рада міста здійснювала підготовку проектів рішень народних зборів, перевірку кандидатів на виборні посади, контроль за діяльністю посадових осіб. Керував її роботою голова, допомагав секретар.

Виборні колегії (магістратури) чи певні посадові особи (магістрати). Вони очолювали визначені галузі управління: фінанси, військову справу, громадський порядок тощо. Найвпливовішою серед міських магістратур була колегія архонтів, якій підпорядковувалися інші колегії; вона мала право в разі необхідності скликати народні збори. Правові питання, належали до сфери відання колегії продиків – юридичних радників.

Суд – складався з кількох відділів, кожний з яких мав власне коло питань. У судовому засіданні брали участь судді, прокурори та свідки. Сторони в суді самі виставляли свідків, наводили докази та захищали себе. Судді вирішували справу голосуванням.

Суспільний устрій. Панівним клас – судновласники, купці, землевласники, господарі виробництв і майстерень. Ос­новна маса населення – вільні землероби, ремісники, торговці. Але вільними повноправними громадянами були тільки чолові­ки – громадяни міста. Жінки вважалися вільними, але не мали політичних прав.

Осілі чужоземці (були чисельною соціальною групою, вихідці з «варварського світу»), які проживали у містах. Вони не мали громадянських прав, не брали участі в політичному житті.

Безправні раби. Джерелами рабства були купівля на ринках, захоплення або ку­півля у племенах «варварського світу», військовий полон, народ­ження від рабині.

За­лежні або напівзалежні люди, які працювали у будь-якій сфері господарства, де землею володіла держава чи громадяни.

Право міст-держав Північного Причорномор’я. В основу права міст-держав Північного Причорномор'я було покладено правову систему метрополій, котрі їх заснували. Зде­більшого, це була система афінської рабовласницької демократії.

Основними джерелами права – були закони на­родних зборів, декрети рад міст, розпорядження колегій і поса­дових осіб, місцеві звичаї.

Правовій регламентації підлягали майнові відносини, право приватної власності на будинок, майно, худобу, землю тощо. Земля могла перебувати як у приватній, так і в державній власності.

Було розроблено систему договорів на позику, дарування, заклад тощо. Угоди укладали у відповідних установах при свідках і за присутності державних посадовців, які отримували за це від сторін певну винагороду.

Існувало законодавство про злочини та покарання. Найтяжчими серед злочинів вважалися злочини проти держави і посягання на приватну власність – каралися смертю. За інші злочини передбачалися штрафи та конфіскація майна.