Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Держава та право Скіфії






 

У VII ст. до н.е. в українських степах поселилися скіфи (давня назва – скити), а дещо пізніше – споріднені зі скіфами сармати, або савромати, алани, роксолани та ін., що переселилися з Азії і утворили ранньокласове державне об’єднання – Скіфію.

Скіфські племена займалися скотарством і вели ко­човий спосіб життя, пересуваючись з місця на місце у пошуках корму для коней, великої рогатої худоби та овець. Скіфи перебу­вали на стадії розпаду первіснообщинного ладу. Для їх суспільної організації характерний лад військової демократії. Це були дуже войовничі племена, вони вміло билися у кінному і в пішому строю.

Скіфи нерідко здійснювали спустошливі напади на сусідні племена у Східній Європі, античні міста-держави Північного Причорномор'я, а також на стародавні держави Закавказзя і Середньої Азії. Давньогрецький історик Фукідід зазначав, що воєнною си­лою і кількістю війська зі скіфами «не тільки не можуть зрівняти­ся європейські царства, але навіть в Азії немає народу, який міг би сам на сам протистояти скіфам, якщо всі вони будуть одностайні». Наприклад, скіфи отримали перемогу над військом перського царя Дарія І у VI ст. до н.е.

Піднесення держави пов'язують з прав­лінням царя Атея (IV ст. до н.е. зумів об'єднати під своєю владою майже всю країну. Територія Скіфії – вели­чезна територія Причорномор'я від Дунаю до Дону. Центром дер­жави було Кам’янське городище на Нижньому Дніпрі. Після розгрому сил Атея військом Філіпа II Македонського (339 р. до н.е.) почався занепад Великої Скіфії. Володіння скіфів значно змен­шились у ІІІ ст. до н.е. Так під тиском сарматів основна частина скіфів відійшла в Нижнє Подніпров’я та Степовий Крим. Була заснована нова столиця з грецькою назвою – Неаполіс (околиці сучасного Сімфе­рополя), як і ще її називають Мала Скіфія. Вона досягла розквіту у ІІ ст. до н.е., а трохи згодом потрапила в остаточну залежність від Боспорського царства і проіснувала до кінця ІІІ ст. н.е.

Під час Великого переселення народів скіфи асимілювалися з іншими, у тому числі слов'янськими пле­менами. Рештки їх – це кавказькі осетини.

Суспільний лад скіфів. Соціальну структуру скіфського суспільства становили дві основні групи: аристократична верхівка (наймогутніше і найчисельніше плем’я, яке проживало на лівобережжі нижньої течії Дніпра, а також у Степовому Криму), де провідне місце займали царська сім’я, військова аристократія, жерці, родоплемінна знать, багаті купці; в ільні общинники – становилинайчисленнішу верству населення, які відбували військову службу, платили данину, виконували інші повинності.

Скіфи-кочівники (правий берег нижнього Дніпра), скіфи-землероби (між Інгулом і Дніпром), елліно-скіфи (в басейні Пів­нічного Бугу). В межах степової смуги України проживали скіфи-хлібороби (орачі).

Раби перебували на найнижчому щаблі скіфської соціальної ієрархії.

Значний інтерес до скіфів виявляв і «батько історії» – грек Геродот. Близько 450 р. до н.е. він побував в Олівії (Бузький ліман) та Скіфії і описав побут, звичаї, релігію та суспільний лад скіфів. Він поділяв скіфів на чотири групи: скіфи царські, кочові, скіфи-хлібороби і скіфи-орачі. Племена царських скіфів і скіфів-кочовиків, які жили в надчорноморських та азовських степах, становили ядро Скіфії і панували над усіма іншими племенами.

Державний устрій Скіфії. Союз племен Скіфів перетворюється на класичну деспотичну монархію (рабовласницьку державу) на чолі із царем, влада якого передавалась у спадок і була необмеженою. Цар виконував обов’язки верховного воєначальника, подекуди здійснював і судові функції та базуючись на уявленні про божествен­не походження царської влади, був жерцем.

Навколо нього утворю­вався апарат управління, що складався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг. Він самостій­но вирішував питання внутрішньої та зовнішньої політики. Проте, влада царя була частково обмежена інститутами родового ладуРадою скіфів (Царською радою) та Народними зборами всіх воїнів.

Царська рада утворювалась з найближчих роди­чів, найвідданіших слуг і військової верхівки.

Народні збори – являли собою демократичний орган всіх воїнів, на яких обгово­рювалися важливі питання суспільного життя і престолонаслідування.

Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, призначені скіфськими царями.

Право Скіфії. Основними джерелами права у скіфів був звичай та права – правила, встановлені царською владою.

Власність на землю належала царю, котрий встановлював порядок користування нею. Існувало вже зобов'язальне право, що регулювало різноманітні договірні відно­сини – міни, дарування, купівлі-продажу та ін. Договори скріплю­вали клятвою.

Шлюбно-сімейні відносини випливали з принципу патріархату. Родовід вівся за чоловічою лінією. Дружина перебувала під його владою та не мала прав на власність і спадщину. Якщо вдову після смерті чоловіка не вбивали та ховали разом з ним, то вона, як і майно померлого, переходила у власність його старших родичів. Практикувалося багатоженство.

У спадко­вому праві панував мінорат (майно після смерті батька успадко­вував молодший син, а старші сини наділялися частиною майна лише при одруженні).

Починає зароджуватися кримінальне право. Найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя та його ото­чення – каралися на смерть. Застосовувалися й такі види покарання, як вигнання та скалічення, визнавалася кровна помста.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.