Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Найбільш глобалізовані країни світу у 2002 році




Економічна інтеграція Персональні контакти Рівень розвитку технологій Залучення до світової політики
1. Сінгапур 2. Ірландія 3. Панама 4. Малайзія 5. Нідерланди 6. Угорщина 7. Хорватія 8. Словаччина 9. Швейцарія 10. Австрія …. 39. Україна …. 46. Російська Федерація … 62. Японія 1. Швейцарія 2. Ірландія 3. Сінгапур 4. Чехія 5. Австрія 6. Хорватія 7. Данія 8. Канада 9. Ізраїль 10. Швеція …. 41. Україна …. 53. Російська Фе­дерація … 62. Іран 1. США 2. Канада 3. Нова Зеландія 4. Австралія 5. Данія 6. Фінляндія 7. Швейцарія 8. Нідерланди 9. Швеція 10. Великобританія …. 42. Російська Феде­рація … 45. Україна … 65. Бангладеш 1. Португалія 2. Австрія 3. Франція 4. Нідерланди 5. Великобританія 6. Італія 7. Словаччина 8. Німеччина 9. Греція 10. Канада … 36. Російська Феде­рація … 41. Україна … 62. Тайвань

 

Така диспозиція стає очевидною, якщо за основні критерії глобалізованості приймати не розмір національних господарств (ВВП) і частку їх у світовій еконо­міці, а подушний дохід чи рівень економічної інтеграції, де провідні позиції посідає, наприклад, Ірландія. Інший результат можна одержати, якщо за критерій взяти розвиток інформаційних технологій. У цьому разі лідером стане, безумовно, США.

Одні вчені виступають радикальними (ідеологічними) адептами глобалізації, стверджуючи, що сама система національних держав добігає власного кінця. Інші вчені, які виступають з традиційних позицій, просто не бажають бачити зміни, які відбуваються в світі, наголошуючи, зокрема, що «світовий порядок, утворений у 40-х роках XX століття, й досі володіє потенціалом розвитку. Завдання полягає не в тому, щоб намагатися будувати нову його конструкцію, а в тому, щоб ствердити і поновити стару».

Полярні точки зору на глобалізацію безперечно є вразливими, що тим не менше аж ніяк не знижує значущості самої проблеми. З одного боку, радикально-ідео­логічні декларації про всесвітню глобалізацію можуть дискредитувати реальну про­блему. З другого – очевидне небажання бачити реальні зміни в сучасному світо­во­му господарстві не повинне відкидати аргументи тих, хто є виразником настільки ж радикально-ідеологічних аргументів про те, що домінуючою тенденцією майбут­нього є політична фрагмен­тація світу і неоавтаркізація світової економіки.

Незважаючи на те, що глобалізація відбувається за дещо іншою сценарною картою, ніж було визначено її ідеологічною платформою, тим не менш абсолютно очевидно і реально (перш за все, як загальний вектор розвитку світу) свого роду рівнодіюча суперечливих сил та тенденцій (амбівалентних імпульсів). Вона все більшою мірою визначає досить важливий і впливовий клас політичних і інших процесів на різних рівнях, а також формує нові інститути і міжнародні режими.



Поряд з цим глобалізація в сучасному світі є не лінійним і не рівномірним процесом. У феномені сучасної глобалізації простежується, зокрема, множина не­однозначних, у тому числі негатив­них, моментів.

Передусім, глобалізація виявилася не настільки універсальною, як це уявля­лося раніше (тобто, тим процесом, що охоплює, з одного боку, усі країни і регіони, а з другого – усі галузі: економіку, соціальні відносини, культуру тощо). Саме тому абсолютно необґрунтованим є твердження про географічну глобаль­ність ринків. Так країни світового центру залишаються орієнтованими на внутрішній ринок. У США майже 90 % працюючих зайняті в економіці та сфері послуг, які орієнтовані на задоволення потреб власного споживання. В трьох найважливіших економічних блоках: США, ЄС та Японії експортується лише 12 % ВВП.

Таким чином вплив глобалізації поширюється на групу країн, які вступили до постіндустріальної епохи розвитку і намагаються обмежити власні економічні зв’я­зки з іншим світом, претендуючи на статус самодостатності за винятком ресурсно-енергетич­ного забезпечення власних економічних систем.

Не охопленими глобалізацією залишилися Африка, майже вся Латинська Америка, увесь Близький Схід (за винятком Ізраїлю), значні простори Азії. Велика кількість країн, через ті чи інші причини залишилася на периферії глобальних про­цесів. Ця дисгармонія розвитку, в свою чергу, породжує нові виклики та загрози світу (так, наприклад, відбувається масова міграція населення до більш стабільних і сприятливих в економічному плані регіонів, об’єднання низькорозвинутих країн, розвиток у них неконтрольованих конфліктів тощо). Результатом стає поява «нових незадоволених»: з одного боку, за вектором «Півні – Південь», з другого – за векто­ром стратифікації населення в розвинутих країнах, де формується, в першу чергу з числа іммігрантів, неінтегрований до соціальної системи новий нижчий клас. Хоча між провідними вче­ними різних країн немає одно­ста­й­ності поглядів щодо ди­наміки та тенде­нцій глобалізації, проте навіть прибічники неоліберальної моделі глобалізації фактично визнають, що вона не ство­рює гомогенної системи держав.



Сучасний глобальний розвиток характеризується одночасно трьома когерент­ними тенденціями: 1) загальною конвергенцією багатства і рівня життя, що загалом призводить до загального підвищення рівня доходів, але водночас, до асиметрично високого зростання споживання і використання енергоресурсів; 2) циклічною взаємо­залежністю економічної активності у різних країнах, що вже призводить до швид­кого і синхронізованого поширення глобальних фінансових дисбалансів, кри­зових явищ та їхніх наслідків у геопросторі; 3) дивергенцією глобального розвитку, що супроводжується посиленням асиметричності в розподілі доходів як між країна­ми, так і зростаючим розривом між найбагатшими і найбіднішими верствами насе­лення у світі та пошуком регуляторних механізмів, які б підтримували світову еко­номіку у стійкому стані в умовах неоднорідності геопростору, поглиблення асимет­рій і дисбалансів глобального розвитку.

Таким чином, суперечності глобального розвитку виникають та загострюють­ся під впливом амбівалентних імпульсів, які характеризують одночасну на­явність двох протилежних тенденцій «нової економіки» і дуалістичний характер глобаліза­ції. З одного боку, інформаційна революція і глобалізація значно підви­щили нобіль­ність товарів, послуг, капіталів робочої сили, технологій та інформації і, цим самим, збіль­шили шанси на успіх серед країн, що розвиваються; а з іншого боку, з багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин (табл. 6.1.2) підтягнутися до рівня розвинутих країн вдалося лише кожній сьомій із країн, що розвиваються. Відтак, світ і надалі продовжує розвиватися на «різних швидкостях», одночасно тяжіючи як до конвер­генції, так і стикаючись із факторами ди­вергенції глобального розвитку.


Таблиця 6.1.2


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал