Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Загальна характеристика видатків на фінансування соціальних потреб




На сучасному етапі розвитку економіки в Україні спостерігається зростання ролі держави в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, і перш за все через бюджетну систему, що має об’єктивний характер. Розвиток людського суспільства об’єктивно вимагає все більшого залучення фінансових ресурсів як для задоволення суспільних потреб, так і для удосконалення самого відтворювального процесу, тобто ефективності самої економіки. Тому на особливу увагу заслуговує питання ролі фінансових інститутів у макроекономічному регулюванні.

Головною ланкою фінансових ресурсів країни є бюджет, який використовується державою як один з основних інструментів регулювання соціальних процесів.

Основним джерелом фінансового забезпечення соціальної сфери є кошти державного та місцевих бюджетів, а такі, як кошти, отримані з інших джерел - лише додатковий фінансовий ресурс.

Державний бюджет входить у загальну систему фінансових планів України. Визначальними принципами організації системи фінансових планів суспільного розвитку можна назвати:

1. Загальність (охоплення всіх сторін соціально-економічного розвитку суспільства; невиробничої сфери, банківських і страхових структур, тобто облік різноманіття фінансових взаємин у процесі розширеного відтворення;

2. Цілісність і збалансованість (передбачає функціонування збалансованої й ув’язаної фінансової системи, що діє цілеспрямовано, за єдиним планом, відповідно до вимог фінансової політики держави. У цілому фінансовий план країни є відображенням державного плану економічного і соціального розвитку країни, а окремі його ланки ( відповідні складові частини (галузевий, відомчий, регіональний)) аспектів цього плану. У процесі розробки державного плану соціально-економічного розвитку країни в системі фінансових планів формуються фінансові і бюджетні взаємини в масштабах народного господарства України в цілому, вихідні з економічної програми держави й обумовлені наміченими в плані конкретними адресними завданнями соціально-економічного розвитку країни в цілому;

3. Фінансова централізація - проведення єдиної, строго визначеної фінансової політики, починаючи від формування і виконання місцевих бюджетів і фінансових планів окремих суб’єктів господарювання (підприємств, об’єднань, корпорацій) аж до державного бюджету і фінансового плану країни.

Розглядаючи бюджет як основний фінансовий план, слід зазначити, що в ньому представлені всі атрибути фінансового плану: грошові надходження (формування фондів) за конкретними джерелами надходжень; грошові витрати (використання фондів) за конкретними напрямками; порівняння грошових витрат і доходів на основі балансових розрахунків.



Фінансові плани розробляються всіма учасниками суспільного виробництва (від первинних структур ( підприємств, об’єднань, організацій, банків, страхових компаній до центральних органів господарського керування і виконавчої державної влади).

В умовах ринкового ведення господарства основними задачами фінансового планування є:

1. Встановлення оптимальних пропорцій між централізованими і децентралізованими фінансами.

2. Визначення обсягів і джерел фінансових ресурсів у розрізі галузей, окремих підприємств, об’єднань.

3. Раціональний розподіл фінансових ресурсів між: виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки, економічними регіонами країни.

4. Стимулювання найбільш ефективного використання коштів.

5. Концентрація фінансових ресурсів на найбільш важливих напрямках економічного розвитку.

6. Активний вплив фінансів на формування раціональної структури виробництва з обліком його соціальної спрямованості.

До складу єдиної системи фінансових планів України входять:

1. Державний бюджет України.

2. Місцеві бюджети.

3. Бюджети соціального страхування і соціального забезпечення населення.

4. Пенсійний фонд.

5. Баланси доходів і витрат державних, комерційних, спільних підприємств і організацій.

6. Фінансові плани громадських організацій.

7. Кошториси установ невиробничої сфери.

Одним із принципів бюджетного фінансування є фінансування бюджетних установ на основі встановлених економічно і науково обґрунтованих нормативів для кожної сфери діяльності держави.

Розподіл установ на ті, що фінансуються з Державного бюджету України, і ті, які отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. Так, з Державного бюджету України отримують фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що підпорядковані безпосередньо міністерствам України, державним комітетам та відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються, в основному, з відповідних місцевих бюджетів.



У видаткових відносинах беруть участь щонайменше три суб’єкти. Владною стороною виступають Міністерство фінансів України, яке складає розпис видатків, і Державне казначейство, яке дозволяє користуватися бюджетними призначеннями (асигнуваннями).

Посередником виступає уповноважений банк, в якому відкрито єдиний казначейський, особовий та реєстраційний рахунки бюджетної установи. Банк здійснює контроль за витрачанням готівки, порядком сплати податків і обов’язкових зборів, порядком списання коштів із рахунку. Третім учасником видаткових правовідносин є або розпорядник бюджетних коштів, або безпосередній їх отримувач. Жоден із суб’єктів не має права оперативної самостійності.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом України про державний бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Відповідно, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет. Ними можуть бути виключно за:

1) бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, КМУ забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу КМУ, в особі їх керівників;

2) бюджетними призначеннями - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради;

3) бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління,тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків. Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис включає дві складові:

- загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій;

- спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.

Незалежно від джерел формування грошових коштів бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів.

Принцип плановості означає, що обсяг видатків з Державного бюджету визначається законом про Державний бюджет на наступний рік, а видатки місцевих бюджетів ухвалюються рішеннями відповідних рад. Видатки грошових коштів з різних бюджетів відображаються у фінансових планах і кошторисах суб’єктів господарювання.

Принцип цільового спрямування коштів означає, що бюджетні видатки мають здійснюватися лише за суворо цільовим призначенням. Грошові кошти бюджету спрямовуються на фінансування витрат, передбачених у відповідних кошторисах і фінансових планах.

Принцип безповоротності використання бюджетних коштів означає, що кошти, спрямовані на фінансування державного управління, економічної діяльності держави, оборони, соціальної сфери тощо, не потребують їх відшкодування.

Принцип безоплатності означає відсутність плати за виділені бюджетні кошти. Він безпосередньо пов’язаний з принципом ефективності використання коштів, який має на меті досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та одержання максимального результату при використанні визначених бюджетом коштів.

Принцип справедливості і неупередженості визначається тим, що бюджетне фінансування здійснюється на засадах справедливого і неупередженого розподілу бюджетних ресурсів між усіма розпорядниками коштів.

Принцип публічності та прозорості полягає у наданні об’єктивної інформації суспільству у формі звітів про використання бюджетних коштів їх розпорядниками та прийнятті відповідних рішень.

Принцип контрольованості витрачання бюджетних коштів означає використання всіх видів, форм і методів бюджетного контролю щодо кожного розпорядника коштів.

Державний бюджет впливає на суспільство через доходи і видатки, тобто ефективність бюджету слід досліджувати як при справлянні податків, зборів та обов’язкових платежів, так і при використанні бюджетних коштів.

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами України про Державний бюджет на відповідний рік.

До основних джерел формування доходів зведеного бюджету відносять податкові та неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та інші джерела згідно табл.1.

Таблиця 1 .

Доходи зведеного бюджету України, млн. грн.*

Показники Роки
Податок з доходів фізичних осіб 60224,5 68092,4 72151,1 75202,9
Податок на прибуток підприємств 55097,0 55793,0 54993,8 40201,5
Плата на землю 10700,9 12581,7 12802,9 12083,9
Податок на додану вартість 130093,8 138826,8 181716,9 189240,5
Акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів 26097,1 28661,0 27721,3 28244,2
Акцизний податок з ввезених на митну територію України підакцизних товарів   7822,1   9767,8   8946,8   16855,4
Ввізне мито 10462,8 12985,8 13264,6 12388,6
Кошти, що перераховуються НБУ відповідно до Закону України “Про Національний банк України”   11898,3   23600,0   28308,2   22807,3
Власні надходження бюджетних установ 31522,6 34123,9 37903,0 31532,1
             

 

Сучасна система соціальних виплат в Україні не дозволяє певною мірою справедливо перерозподіляти ресурси на користь громадян, які найбільш потребують соціальної підтримки. Це призводить до розмивання відповідальності та дисбалансу між обов’язковими соціальними видатками та їх фінансуванням. Реформа системи соціальних виплат повинна раціоналізувати використання коштів шляхом перерозподілу їх на користь найбільш нужденних, адаптувати систему соціальних виплат до нових соціально-економічних умов, привести соціальні обов’язки держави у відповідність до її фінансово-економічних можливостей.

Тому в умовах соціально-економічної кризи надзвичайно актуальною є проблема ефективності соціальних виплат. Спираючись на досвід розвинених країн, доцільним при оцінці ефективності соціальних виплат є застосування наступних критеріїв:

- значущість (суттєвість, достатність) соціальних виплат у забезпеченні доходів-захисту від відповідних соціальних ризиків;

- своєчасність та повнота одержання соціальних виплат;

- доступність та якість соціальних виплат.

У країнах з ринковою економікою розрізняють первинні та наявні грошові доходи населення. Первинні доходи формуються в результаті ринкових угод - продажу чинників виробництва та товарів. Відповідно, вони формуються за рахунок заробітної плати найманих працівників (винагорода за працю як чинниквиробництва), доходів від власності, підприємницького доходу, доходів від самозайнятості. А от далі вступають в дію механізми державного перерозподілу доходів. Всі соціальні виплати додаються до первинних доходів домогосподарств і вже з цієї суми сплачуються прибуткові податки та податки на майно, соціальні внески. В результаті залишається наявний доход домогосподарства. Саме в межах цього доходу і оцінюється значущість соціальних виплат - яку частку вони становлять, як це корелюється з визначеною межею бідності, іншими соціальними стандартами тощо.

Важливим моментом у реалізації соціальної політики держави повинно стати визначення і встановлення державних мінімальних стандартів, які мають зафіксувати ту межу, нижче якого не повинні бути показники обсягу та якості соціальних послуг і гарантій, що надаються державою населенню.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Мета встановлення :

1. визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

2. визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

3. визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов’язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Прожитковий мінімум застосовується для:

- загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

- визначення права на призначення соціальної допомоги;

- визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

- встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

- мінімальний розмір заробітної плати;

- мінімальний розмір пенсії за віком;

- неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

- розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум. На його основі визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Прожитковий мінімум за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України.

На початок року 2014 р. мінімальна заробітна плата становила 1218 грн. та переважала середній розмір прожиткового мінімуму на 42 грн. (Табл.2) Саме це вважають позитивним фактором. Як засвідчує досвід європейських країн, розмір мінімальної заробітної плати повинен перевищувати прожитковий мінімум не менше, ніж у 2,5 рази. Також необхідно зазначити, що обсяг зростання мінімальної заробітної плати, як і загальний розмір мінімальної заробітної плати абсолютно “відірваний” від реальної економічної ситуації в країні і фактично унеможливлює проживання особистості.

Навіть попри те, що мінімальна заробітна плата з 2014 р. згідно зі законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб” була прирівняна до прожиткового мінімуму, рівень забезпечення соціальних гарантій ще залишається недостатнім.

Таблиця 2.

Державні соціальні стандарти та гарантії, грн.*

Показники з грудня з грудня з грудня
з січня з липня з жовтня
Прожитковий мінімум
В розрахунку на місяць на одну особу
для дітей віком до 6 років
для дітей віком від 6 до 18 років
для працездатних осіб
для осіб, які втратили працездатність
Державні соціальні гарантії
Мінімальна заробітна плата
( у % до ПМ для працездатних осіб) 100 100 100 100 100 100
Мінімальна пенсійна виплата(з урахуванням постанов КМУ від 26.03.08 № 265)
( у % до ПМ для осіб, які втратили працездатність) 100 100 100 100 100 100
               

 

Аналізуючи дані з таблиці протягом 2011-2014 років ми бачимо, що відбувається зростання прожиткового мінімуму і соціальних гарантій. Прожитковий мінімум на одну особу, мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія збільшені. А у 2014 році, нажаль, ми спостерігаємо що соціальні стандарти та гарантії з січня залишились на цьому самому місці що й були у 2013 році. Тобто, прожитковий мінімум на одну особу, мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія, нажаль, зовсім не збільшені, а залишаються на попередніх даних. З липня, ми бачимо невеликий зріст на прожитковий мінімум і державні соціальні стандарти, але, нажаль, значного зросту не відбулося. Результатом такого явища являє собою подальша економічна криза, ріст валюти вгору, і що найбільше зараз хвилює кожного українця - воєнні дії які відбуваються на території нашої держави.

Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах ринкової економіки, є так звана державна квота - питома вага сукупних витрат держави у ВВП. Цей показник визначає місце держави в системі ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави.

На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.

Розгалужена система соціальних зобов’язань стала однією з перших ознак цивілізованості суспільства, невід’ємним його атрибутом. Соціальні витрати держави стали одним із важливих факторів, які визначають рівень життя населення й добробут найменш забезпечених верств населення. Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров’я, освіта і навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі і рівні бідності, традиції. Її слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.

В Україні діяльність держави в соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для життя суспільства.

Таблиця 3.

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення в структурі видатків Зведеного бюджету України, млн. грн.

Показники Роки
Фактичні видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення 105434,8 125306,90 145062,40 137993,6
Всього 416853,60 492454,70 505791,90 523004,8
Питома вага соціальних видатків до всього сукупних видатків у відсотках

* складено автором за даними [32]

Як видно з таблиці за останні роки має місце тенденція до зросту ролі держави в розподільчих і перерозподільчих процесах. Частка видатків зведеного бюджету України у період із 2011 по 2014 рік поступово зростає. Напротязі 2011-2014 рр. питома вага видатків на соціальну сферу зросла відповідно з 25% до 29% сукупних видатків Зведеного бюджету. При цьому їх максимальну частку було зафіксовано у 2014 році (Табл. 3, Додаток Б), що пов’язано із виконанням соціальних зобов’язань у 2013 р. Як ми бачимо із таблиці 3, що у 2014 р. фактичні видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення знизились у порівнянні з попереднім роком. Питома вага соціальних видатків до всього сукупних видатків у 2014 році на відміну від попередніх років мала тенденцію спадання до 26%.

На думку деяких учених – дослідників, основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому , що вичерпалися традиційні джерела фінансування соціальної сфери і майже не розроблені нові (недержавні), немає достатньої нормативної бази. Концепція реформи також не враховує всієї складності розв’язання такого завдання: підвищення фінансової стабільності соціальної сфери й зростання надходжень від продажу її послуг, з одного боку, і необхідності забезпечення доступу малозабезпечених верств населення до життєво важливих як для окремих сімей, так і для суспільства в цілому соціальних благ, із другого.

Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings знизило довгостроковий рейтинг України в іноземній валюті з рівня “ССС” до “СС”.

C - високий ризик дефолту. Дефолт реально можливий. Здатність виконувати фінансові зобов’язання повністю залежить від стійкого та сприятливого ділового середовища та економічної кон’юнктури. Емітент зазнає труднощів з виплатами за борговими зобов’язаннями та його можливості залежать від сприятливих економічних умов.

На зниження рейтингу вплинув дефіцит консолідованого бюджету країни, який досяг 13% ВВП в 2014 році.

За підрахунками, прямий і гарантований борг зріс до 72% ВВП в 2014 році. Конфлікт та економічний спад призвели до більшої додаткової потреби у фінансуванні, крім тих, які передбачені програмою МВФ, затвердженою у квітні 2014 року. При цьому довгостроковий рейтинг дефолту емітента був підтверджений на рівні “ССС”.

Нова програма Міжнародного валютного фонду дозволить закрити розрив у фінансуванні, але це робить більш вірогідною реструктуризацію приватного зовнішнього боргу.

Ескалація конфлікту в Донецькій та Луганській областях України серйозно позначилася на економіці, уточнює Fitch [33].

За їхніми прогнозами, реальний ВВП впав на 7,5% в 2014 році, і в 2015 році скоротиться на 5%. Це значно гірше, ніж очікувалося відповідно до останнього звіту Fitch в серпні 2014 року.

Зростання економіки, за даними агентства, в Україні можливе тільки у 2016 році - на 1,5% і в 2017-му - на 2,5%.

Усе це змушує уряди країн ретельніше аналізувати причини скрутного становища і розробляти заходи, що сприятимуть установленню раціональних балансів держави, виробників і споживачів соціальних послуг. Складність при прийнятті рішень у соціальній сфері полягає у необхідності одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної справедливості. Тому одним із основних завдань перехідного періоду повинна стати проведення такої політики перерозподілу й соціальних гарантій, яка б не послаблювала стимулів економічної активності й при цьому підтримувала життєвий рівень усіх громадян на прийнятому рівні.

Стійка соціальна система повинна бути сумісною зі стабілізацією і не інфляційним економічним зростанням, побудована на жорсткій дисципліні відрахувань, соціальному партнерстві основних груп, поєднанні державних і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію. Лише поєднання таких принципів із політичною волею надасть країні шанс (можливість) успішного реформування.

Реформування системи соціальних зобов’язань в Україні має здійснюватись за такими основними напрямками:

- зміна принципів призначення різних соціальних допомог, посилання адресності соціальної системи, наприклад, межі малозабезпеченості у розрахунку на одного члена сім’ї. Це порогове значення тісно пов’язане з можливостями бюджету, з яких фінансується ця допомога;

- раціоналізація видатків на соціальну сферу ( перегляд пільг поширення платних послуг);

- удосконалення нормативної бази з питань, що регулюють функціонування і розвиток соціальної сфери;

- забезпечення нормативного регулювання надання платних соціальних послуг як додаткового джерела фінансування соціальної сфери.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.061 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал