💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Класифікація займенників за співвідношенням з іншими частинами мови

За співвідношенням з іншими частинами мови займенники поділяють на такі тематичні класи: іменникові, прикметникові, числівникові і прислівникові. І. Милославський та І. Вихованець ці групи слів називають займенниковими іменниками, займенниковими прикметниками, займенниковими числівниками, займенниковими прислівниками.

Іменникові займенники. До них належать займенники, які вказують на предметність, виражену в категоріях роду (непослідовно), числа, відмінка: особові (я, ти, ми, ви), зокрема предметно-особові (він, вона, воно, вони); зворотний (себе); питально-відносні (хто? що?); неозначені (хто-небудь, хтось, будь-хто, казна-хто, аби хто, дехто, що-небудь, щось, будь-що, казна-що, абищо, дещо, що-небудь); заперечні (ніхто, ніщо).

Іменникові займенники за категоріальним значенням близькі до іменника, оскільки вказують на предметність. У реченні вони виконують ті ж функції, що й іменник: бувають найчастіше підметом або додатком, зрідка – присудком. У реченні Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти займенник мені є додатком, займенник хто в обох випадках є підметом, займенник я – підметом, а ти – присудком. Саме тому І. Милославський та І. Вихованець вважають їх займенниковими іменниками. Але за морфологічними властивостями ці займенники суттєво відрізняються від іменників.

1. Особові займенники. Вони бувають 1-ї, 2-ї і 3-ї особи і мають різні первинні значення. Займенники 1-ї особи: я вказує на мовця; ми – на множину осіб, до якої належить і мовець: ми з тобою, ми з ним, ми з вами, ми з ними (мовець і присутні; мовець, присутні і відсутні).

Займенники 2-ї особи: ти вказує на особу, до якої звертається мовець (нею може бути слухач, співрозмовник або сам мовець як особа, до якої звернена мова), напр.: Ти хотів скласти екзамен не готуючись (говорив студент сам собі); ви вказує на множину осіб, до якої звертається мовець (присутні, слухачі, співрозмовники, відсутні), напр.: Ви будете складати екзамен.

Займенник 3-ї особи він (вона, воно, вони) вказує на особу чи осіб, які є об’єктом мовлення, але не на мовця чи співрозмовника. За функцією це анафоричний займенник. Він може вказувати і на предмет (бавовна, бамбук, бант), тому є предметно-особовим.

Займенники я і ти не мають категорії роду, напр.: Ти задоволений оцінкою; Ти задоволена оцінкою.

Займенник він має категорію чоловічого роду, займенник вона – жіночого, воно – середнього: він (стіл), вона (картина), воно (слово).

Категорія числа у займенників я, ти, ми, ви словотвірна, оскільки вони розрізняються за значенням. Займенники я, ти мають форму тільки однини (singularia tantum), а займенники ми, ви – тільки множини (pluralia tantum).

Категорія числа у займенників він, вона, воно, вони словозмінна, бо він і вони – це форми однієї і тієї ж лексеми (вони – кілька або багато їх).

Особові займенники мають і вторинні значення: авторське ми, співчутливо-поблажливе ми (“Як ми себе почуваємо? ” – запитує лікар хворого), ввічливе ви (Ви, Вас).

Як і іменники, особові займенники змінюються за відмінками, але мають такі закінчення, яких немає в іменників: -е у родовому відмінку (займенники я, ти), -ас у родовому, знахідному та місцевому відмінках (займенники ми, ви). Займенники я, ти, ми, ви відмінюються за іменниковою парадигмою, а займенники він, вона, воно, вони – за прикметниковою: його, йому, ним, на нім.

2. Зворотний займенник. Займенник себе вказує на предмет (особу), який є об’єктом власної дії, тобто вказує, що дія спрямована на самого діяча, напр.: Я взяла собі в бібліотеці книгу; Ти про себе нічого не сказав.

Цей займенник не має морфологічної категорії роду. Родова форма слів, пов’язаних із ним, визначається родом іменника, на який вказує займенник, напр.: Хворий сам собі допомагає; Хвора сама собі допомагає. Числова форма його виражається також синтаксично, напр.: Хворі самі собі допомагають.

3. Питально-відносні займенники. Вони спонукають співрозмовника назвати особу (хто) або неособу (що), які лише вказані в тексті, напр.: Хто ж від нас у світі дужчий? (П. Тичина); Єсть на світі доля, а хто її знає? Єсть на світі доля, а хто її має? (Т. Шевченко); За що ж ти караєш її, молоду (Т. Шевченко). Основним значенням займенників хто? що? є питання про особу, предмет чи ситуацію, які невідомі мовцеві.

Займенник хто? не має морфологічної категорії роду. У реченні Кого ж сиротина, кого ж запитає, і хто їй розкаже, і хто теє знає (Т. Шевченко) рід назв осіб, указаних займенниками кого, хто, не позначений (це можуть бути іменники і жіночого, і чоловічого роду). Займенник що? має середній рід, напр.: Що це таке?

Іменниковий займенник хто? може вказувати на однину і множину, що виявляється синтаксично, напр.: Хто йде? – однина; Хто ці люди? – множина. Займенник що завжди вказує лише на однину, напр.: Доню моя, що ти наробила (Т. Шевченко).

При словозміні займенник хто? змінюється за парадигмою іменників-осіб, а займенник що? – за парадигмою іменників-неосіб. У родовому, давальному і місцевому відмінках вони мають закінчення прикметників.

Питальні займенники хто? що? втрачають ознаки запитання і набувають ознак відносності тоді, коли виступають у функції сполучних слів у складнопідрядному реченні, напр.: Мені відомо, хто прийде до нас; Я знаю, що ти думаєш про мене.

4. Неозначені займенники типу дехто, дещо, абихто, абищо, казна-що, хтось, щось і под., напр.: Щось біле видніє; Хтось блукає під горою (Т. Шевченко).

5. Заперечні займенники ніхто, ніщо, напр.: Ніхто ніде не гомонів (Т. Шевченко).

Прикметникові займенники. До них належать присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій, їхній), вказівні (цей, той, такий), означальні (сам, самий, весь, всякий, кожний, інший), питально-відносні (який, котрий, чий), неозначені (який-небудь, будь-який, абиякий, якийсь, чий-небудь, абичий, казна-який, казна-чий), заперечні (ніякий, нікотрий, нічий, жодний) займенники.

Ці займенники зближаються з прикметниками за категоріальним узагальнено-якісним значенням. Тому їх інколи називають узагальнено-якісними. Від прикметникових займенників відрізняються вказівні займенники, які, будучи вказівними, не мають узагальнено-якісного значення. Проте вони повністю уподібнюються до прикметника морфологічними ознаками і синтаксичними функціями.

Прикметникові займенники не протиставлені прикметникам, а подібні до них і мають синтаксично-морфологічні категорії роду, числа і відмінка, узгоджуються з іменниками в формах роду, числа, відмінка, істоти/неістоти (мій дім, моя країна, моє село; таке місто, такі міста; бачу цей стіл, але цього коня), в реченні є означенням або іменною частиною складеного присудка (напр., у реченні Ця книга – моя займенник ця є означенням до іменника книга, а займенник моя – іменною частиною складеного присудка). Враховуючи цю особливість, І. Милославський та І. Вихованець називають їх займенниковими прикметниками.

Числівникові займенники. До них належать займенники, які вказують на кількість і цим співвідносяться з числівником: скільки, ніскільки, стільки-то, скільки-небудь, скількись. За синтаксичною функцією і морфологічними ознаками вони подібні до числівників, але відрізняються від них тим, що числівник називає абстрактне число або кількість, виражену в числах, а числівникові займенники лише вказують на кількість. У зв’язку з цим до числівникових займенників відносяться і ті слова, які вказують на кількість, але не називають її: кільканадцять, кількасот, стонадцять, кількадесят, багато (зошитів), чимало, мало (помилок) та ін.

Прислівникові займенники. До них належать займенники, які не називають, а лише вказують на спосіб дії (як, як-небудь, якось, так, ніяк, казна-як), час (коли, коли-небудь, ніколи, колись, казна-коли, доки, доти, поки, досі), місце (де, ніде, де-небудь, десь, казна-де, тут, там, всюди, куди, куди-небудь, кудись, казна-куди, туди, звідти, звідусіль, звідусюди), причину (тому, чому). Прислівникові займенники, на відміну від інших, у реченні залежать від дієслова і не мають системи словозміни (як і прислівники). Тому їх І. Милославський та І. Вихованець називають займенниковими словами, а розглядають у системі прислівникових розрядів.

Серед займенників особливе місце займають іменникові, які за семантикою, морфологічними особливостями і синтаксичними функціями значно відрізняються від іменника та інших груп займенників. Тому власне іменникові займенники і виділяють в окрему частину мови, а прикметникові, числівникові і прислівникові розглядають як особливі розряди відповідних частин мови.