💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Загальна характеристика займенника
як частини мови

Лекція

Тема. Займенник як частина мови

План

1. Загальна характеристика займенника
 як частини мови

2. Морфологічні категорії займенника

3. Синтаксичні властивості займенників

4. Розряди займенників за значенням

5. Класифікація займенників за функцією

6. Класифікація займенників за співвідношенням з іншими частинами мови

7. Відмінювання займенників

8. Історія формування займенників

Список літератури

Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – С. 184-217.

Горпинич В.О. Морфологія української мови: підручник для студентів ВНЗ. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 135-186.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис: підручник / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева – К.: Знання, 2010. – С. 103-113.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис: підручник / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева – К.: Знання, 2010. – С.56-81.

Сучасна українська літературна мова: підручник [за ред. А. П. Грищенка]. – К.: Вища школа, 1997. – С. 393-403.

Сучасна українська літературна мова: підручник [за ред. М. Я. Плющ]. – К.: Вища школа, 1994. – С. 247-258.

Сучасна українська мова: підручник [за ред. О. Д. Пономарева]. – К.: Либідь, 2001. – С. 162-169.

Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова: модульний курс: навч. посібник. – К.: Вища школа, 2007. – С. 421-432.

Ющук І. П. Українська мова: підручник. – К.: Либідь, 2005. – С. 361-369.

Загальна характеристика займенника
 як частини мови

В українській мові, як і в інших, є слова, якими узагальнено можна вказати на ті предмети та ознаки, які позначаються в мовленні іменниками, прикметниками, числівниками. Це займенники.

Займенник (лат. pronomen) як клас слів формувався зовсім інакше, ніж іменники, прикметники, числівники.

О. Потебня вважав, що первісно всі слова мови поділялися на дві лексико-семантичні групи: якісні, які називали предмети, якість, обставини та ін.; вказівні, які не називали явищ дійсності. Давнє ім’я, а також іменники, прикметники і числівники, що виділилися з нього, є словами якісними. Займенники належать до вказівних слів, оскільки вони позбавлені номінативної функції і лише натякають на іменники, прикметники, числівники та прислівники. Тому, на думку О. Пєшковського, П. Фортунатова, Л. Щерби, І. Кучеренка, І. Вихованця та інших, займенник не є самостійною частиною мови. За їхнім твердженням, на основі формальної подібності до відповідних частин мови ці лексеми слід називати займенниковими іменниками
 (я, ти, він), займенниковими прикметниками (наш, свій, твій), займенниковими числівниками (кілька, стільки), займенниковими прислівниками (там, туди, тоді). У європейській традиції ще з давньогрецьких часів від Аполлонія Діскола (II ст.) займенник розглядають як самостійну частину мови (О. Шахматов, Л. Булаховський та ін.). На основі семантико-граматичної подібності до інших частин мови займенники поділяють на іменникові (я, ти, він), прикметникові (наш, свій, твій), числівникові (кільканадцять, стільки), прислівникові (там, тут, тоді). Особливу позицію займав В. Виноградов. Як і О. Потебня, він вважав, що давні вказівні слова були займенниками і мали всі ознаки самостійної частини мови. Але в процесі еволюції граматичної будови більшість із них злилася з дієсловами, іменниками, прикметниками, прислівниками, сполучниками, частками, а деякі перетворилися на прислівники й частки. І лише невелика кількість іменникових займенників (за словами В. Виноградова, “граматичних пережитків займенників як особливої частини мови”), які вказують на особу або предмет, збереглася як самостійна частина мови. До них він відніс іменникові займенники я, ти, він, вона, воно, вони, ми, ви, себе, хто, що, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, ніхто, ніщо, дехто, дещо та ін., назвавши їх предметно-особовими. Погляд В. Виноградова, який розвинув окрему думку О. Потебні, знайшов відображення у фундаментальних працях, зокрема в “Русской грамматике” (1980).

Займенник – самостійна частина мови, яка не називає предмети, ознаки чи обставини, а лише вказує на них. На питання про семантику займенників існують різні погляди. Окремі лінгвісти вважають займенники формальними словами без лексико-семантичних ознак і лексичного значення. О. Пєшковський, наприклад, зазначав, що займенники позбавлені предметного значення і мають лише формальне значення. На думку О. Потебні, серед займенників є слова предметні, конкретні, предметно-формальні (той, цей) і суто формальні (я, ти). Тому він, хоч і не вважав займенник самостійною частиною мови, відносив його до своєрідного лексико-семантичного типу слів, які можна класифікувати за значенням на певні лексико-семантичні групи.

Визначальною особливістю семантики займенників є її абстрактний характер. Займенникам властива невизначеність предметного значення кореня, відсутність номінативних відношень, надзвичайно широке і загальне значення, що й формує абстрактний характер їх семантики.

Якщо в займеннику абстрактність зникає, то, як вважає О. Пєшковський, займенник переходить в іншу частину мови: ти – тикати, ви – викати, так – потакати, я – якати, наш – нашенський, ваш – вашець (Ваша милість).

Категоріальним значенням займенника є не назва предмета, ознаки, обставини (номінація), а вказівка на них (дейксис).

Традиційне визначення займенника як замінника імені, що започатковане ще греко-римською граматикою, є калькою латинського терміна pronomen “замість імені”. Його неточність зауважили російські граматисти ще в першій половині XIX ст. Герасим Павський (1787-1863) писав, що займенники не заступають імен, а лише вказують, натякають на них: “Як номер чи заголовок книги не може заступити місце самої книги, точно так і займенник не заступає місця імені”. О. Пєшковський наголошував, що займенник завжди означає одне й те ж і при тому таке, чого ніяким іншим словом не висловиш. У тексті Зима люта. Вона хоче всіх холодом заморозити не можна встановити, який іменник замінюється займенником всіх, а займенник вона тут не можна замінити іменником зима. Отже, займенник не є замінником чи заміщувачем (еквівалентом, субститутивом) імені, він лише вказує на іменник, прикметник, числівник.