💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Функціональність медіакритичних матеріалів.

Результативність та дієвість медіакритичних текстів насамперед залежить від визначення того, які функції вони виконують. Однак зважаючи на те, що медіакритика по суті є особливою галуззю журналістської діяльності, то її функції не можна розглядати окремо від універсальних функцій журналістики. Однак насамперед, з’ясуємо, що ж таке функція у класичному розумінні цього слова?

Функція (від лат. funktio) означає діяльність, здійснення, виконання. Це одна з найістотніших характеристик відповідного об’єкта, що має широке поширення як один з основних типів наукового пізнання.

Як зазначає А. Москаленко: «Журналістика як вид громадсько-інформаційної діяльності ніколи не мала б своїх оригінальних рис, якби у неї не було своїх функцій». Детально зупинимося на тих, які найчастіше зустрічаються у різних дослідників.

1. Організаторська функція – ЗМІ повинні бути основними організаторами соціальних перетворень, побудови незалежної держави, утвердження соціальної справедливості.

2. Виховна функція – формування суспільно-активних громадян, виховання в них політичної культури, нового мислення, властивого ринковій економіці.

3. Пропагандистська – зумовлена необхідністю дохідливого розв’язання практичних і теоретичних проблем становлення демократичної держави; широке висвітлення проблем національного відродження тощо.

4. Соціальна функція – медіа за своєю природою покликані завжди бути трибуною загальнонародної громадської думки.

5. Функція інформування – продукувати гласність та передавати достовірну інформацію споживачам.

6. Функція критики та контролю – наглядати за роботою влади через виробництво гласності з передачею інформації, бути четвертою владою.

7. Функція артикуляції – виражати думки влади і також надавати людям можливість висловлювати власну думку.

8. Функція соціалізації – передача культурних здобутків, різногалузевих знань, зразків цінностей та норм буття, загальноприйнятих у суспільстві. Таким чином мас-медіа соціалізують людину.

9. Функція кореляції – взаємодія між редакцією будь-якого засобу масової інформації та його аудиторією у процесі погодження різних думок та точок зору. Ця функція використовується для створення громадської думки.

10. Функція обслуговування – із матеріалів ЗМІ споживачі повинні отримувати практичну допомогу, корисні поради для свого буденного життя.

11. Розважальна функція – людина повинна відволікатися від круговерті буденності, задовольняти потреби у розвагах та розрядці.

Функції реклами – популяризація товарів, видовищ, послуг тощо за допомогою друкованих чи електронних ЗМІ або поширення відомостей про кого-небудь чи що-небудь із метою підвищення їхнього авторитету, привернення суспільної уваги.

Згадуваний уже вчений О. Короченський запропонував такі функції для медікаритики.

Інформаційно-комунікаційна функція медіакритики. Полягає у тому, що критик, який втілює свої думки у журналістському творі, має на меті донести їх до якомога більшої кількості людей, що відрізняються між собою за рівнем освіти, життєвим досвідом, світоглядними установками і моральними цінностями, звичками і пріоритетами. Необхідність встановлення стійкого комунікаційного контакту з різнорідною за своїм складом аудиторією особливо чітко проявляється у масовій медіакритиці (якою, власне, і займаються українські видання «Медіа Критика» і «Телекритика).

Щоб привернути увагу широкої аудиторії до свого твору, стимулювати його активну рецепцію, критик має сформувати певну комунікаційну ситуацію, що буде сприяти оптимальному засвоєнню викладених у творі результатів аналізу, інтерпретації та оцінки медійного змісту різних аспектів діяльності ЗМІ. Прагнучи до становлення стійкого комунікаційного контакту та до ефективного спілкування з публікою, критик зобов’язаний не лише зорієнтувати увагу аудиторії на свій твір, а й налаштувати на певне сприйняття його змісту – наприклад, перевести сприйняття із чуттєвого режиму у раціональний, із розумово-побутового плану – у концептуальний і навпаки.

Форма викладу в таких матеріалах дозволяє максимально наблизитися до пересічного українця, який відчуває себе на місці журналіста (що нічим не відрізняється від нього самого), і дозволяє налагодити максимально ефективний комунікаційний канал.

Творець критико-журналістського твору має задати певний комунікаційний контекст, що активує пізнавальні здібності аудиторії. Величезне значення для успішності спілкування з масовою аудиторією має врахування характеристик її комунікаційного досвіду, сформованого у певних соціально-історичних умовах.

Візьмемо для прикладу статтю А. Кокотюхи у «Телекритиці» за січень-лютий 2007 р. (№ 35–36) під заголовком «З міста по нитці – Сіті сорочка», де автор для максимального наближення до комунікаційного досвіду читача порівнює новий телеканал з громадським транспортом: «… поки що він нагадує муніципальний транспорт. На нього всі чекають, та коли він, нарешті, приходить, то стає зрозуміло, що сісти на нього не завжди вдасться. Він або забитий строкатим людом, або пустий і рухається в депо».

Пізнавальна функція медіакритики, на думку О. Короченського, реалізується у єдності ряду взаємопов’язаних пізнавальних підфункцій: моніторингу, аналізу, інтерпретації, оцінки та прогнозу.

Підфункція моніторингу – «Телекритикою» виконується цілком наочно й дуже технічно – кожен номер містить розгорнуту інформацію у вигляді таблиць часток та рейтингів, нових проектів, відношення кількості інформаційних, пізнавальних та інших передач, оновлення ефірного простору.

Моніторинг друкованих, радіо та електронних мас-медіа ні «Телекритика», ні «Медіа Критика», ні інші видання не виконують. Звідси – підфункцію моніторингу українські медіакритики виконують, але опосередковано – тобто результати їхньої діяльності реципієнти можуть сприймати вже в обробленому, а не чистому, так сказати, вигляді.

Підфункція аналізу – зазвичай проявляється у декількох площинах і вимагає використання різних аналітичних методик, які умовно можна розділити на три групи:

– методики аналізу інформаційного виробництва;

– методика аналізу медійного змісту;

– методика аналізу відносин засобів масової інформації та соціального середовища.

Варто зазначити, що з цим обидва видання – і «Телекритика», і «Медіа Критика» жодних проблем не мають – аналітичні статті з приводу як інформаційного виробництва – редакційної ситуації, поширення, розповсюдження, оновлення технічної бази тощо, так і медійного змісту – займають більшу частину журнальних сторінок.

Підфункція інтерпретації. Критичний аналіз явищ – не самоціль. Він нерозривно пов'язаний із інтерпретацією підданих аналізу фактів, соціальних явищ і процесів, із синтезом знань через поєднання виявлених у ході аналізу характеристик об’єкта у єдине ціле, що об’єднує їх у певну систему. Дякуючи інтерпретації, і досягається синтез знань про пізнаваний об’єкт, його зв’язки з іншими явищами дійсності. Інтерпретація покликана оптимізувати процес рецепції масової інформації, її основною метою є раціоналізація сприйняття медійного змісту. Володіння мистецтвом раціональної інтерпретації медіатекстів є одним із найважливіших показників майстерності у критичній діяльності. Власне, якраз інтерпретацією фактів і займаються журналісти «Телекритики» та інших видань чи сайтів.

Підфункція оцінки. Ряд теоретиків критики зводить суть критичної діяльності до оцінки творів, їх значення в певному історико-культурному контексті. При цьому з кола зору випускається, що оцінювати непізнаний об’єкт неможливо і що операція оцінювання взаємопов’язана з іншими пізнавальними операціями. Підфункція оцінки забезпечує виконання пізнавальної операції оцінювання відповідно до різних медійних явищ.

Оцінювання базується на застосуванні логічної операції зіставлення. Вироблення оцінки відбувається через зіставлення медійних явищ із професійно-творчими, професійно-етичними, моральними, естетичними, ідеологічними, політичними ідеалами і нормативами, що поділяє критик. Свідомо чи ні, критик спирається на ці ідеали та нормативи, перетворюючи їх у критерії вироблення критичного судження.

Однак на практиці оціночні судження критиків нерідко формуються на основі особистих смаків, симпатій і прихильностей, що породжує суб’єктивізм оцінок і призводить до певної девальвації критичних суджень.

Оцінювання у медіакритиці стосується одночасно як пізнання медійних явищ, так і соціальної орієнтації аудиторії критико-журналістських творів.

Підфункція прогнозу. Критичний аналіз та інтерпретацію нерідко супроводжує прогнозування. Це осмислення перспектив подальшого розвитку медійної практики, її впливу на суспільство, що «випереджає відображення дійсності». Притаманна журналістиці властивість швидко вловлювати усе нове, те що тільки «літає у повітрі», творча інтуїція можуть підштовхнути критика до виявлення й формулювання проблем, які лише назрівають.

Оцінюючи медійну практику з точки зору її відповідності необхідному стану чи бажаної нормативної або ідеальної моделі, критик може й повинен виходити не лише з уявлень про теперішню нормативність, а й мати на увазі певний ідеал перспективного розвитку засобів масової інформації та їхніх взаємовідносин із суспільством.

Регуляторна функція розглядає значення медіакритики як фактора регулювання професійної діяльності творців медійного змісту. Позначаючи відхилення професійної практики та моралі від нормативного (або суспільно необхідного) стану, об’єктивна критика спонукає журналістів та інших творчих працівників до внесення коректив у свою діяльність.

«Внутрішньоцехова» медіакритика реалізує свою регулятивну функцію, виступаючи в якості внутрішнього корпоративного регулятора – компонента системи професійного саморегулювання спілок творчих працівників ЗМІ, поруч з іншими її компонентами (професійними організаціями та об’єднаннями, комісіями з етики, професійно-етичними кодексами, різноманітними формами заохочень і покарань представників корпорації).

Медіакритиці належить надзвичайно важлива роль у постійному обговоренні, перегляді та вдосконаленні рухливої ціннісно-нормативної системи професійної діяльності журналістів та інших учасників інформаційного виробництва. Публічна критика спонукає творців медійного змісту розвивати і корегувати професійно-творчі та професійно-етичні нормативи, підлаштовуючи їх під виявлені критиками актуальні суспільні потреби.

Твори масової медіакритики сприяють виробленню у публіки уявлення про нормативність різних аспектів функціонування друкованої та електронної преси, що необхідно для визначення суспільної оцінки тих чи інших медійних феноменів, формування у громадян критеріїв самостійного раціонального аналізу та оцінювання медіатекстів, творчої діяльності їхніх творців, різних проявів взаємодії засобів масової інформації із соціальним середовищем. Сформоване під впливом медіакритики певне ставлення громадськості до різноманітних явищ і тенденцій у діяльності засобів масової інформації та медійних професіоналів змушує останніх враховувати реакцію споживачів масової інформації.

Реалізація регулятивної функції забезпечує виховну дію медіакритики на творців медійного змісту і масову аудиторію, оскільки виховання по суті представляє собою процес відтворення та передачі від вихователя до вихованців нормативних знань і цінностей (культурно-естетичних, ідеологічних, національних, релігійних, морально-етичних).

Теоретично регуляторна функція працює як опосередковано (через вплив на настрої аудиторії, яка змінює свої вимоги або медіаспоживацьку поведінку, таким чином впливаючи на медіа, а також на наглядові, правоохоронні та інші органи влади й галузевої саморегуляції), так і безпосередньо (через прямий вплив на журналістів, керівників та власників медіа); опосередкована дія більш притаманна популярній медіакритиці, безпосередня – спеціалізованій, хоча і перша, і друга діють в обидва способи.

Українські реалії зводять опосередкований вплив медіакритики до мінімуму. Разом із тим, більшість професіоналів медійного ринку стежить за джерелами спеціалізованої критики («медіа про медіа»). Тож, хоча поки що медіакритики не можуть пишатись тим, що їхній позитивний або негативний висновок визначає успіх або провал телепроекту, серіалу чи газети, їхня думка в багатьох випадках впливає на ухвалення менеджерських рішень.

Думка, що кількісні показники попиту на той чи інший продукт пропонують вважати за показники якості, сприймається далеко не однозначно. Як і аргумент щодо вільного вибору, що часто лунає у відповідь на критику: мовляв, не подобається – перемкни канал, читай іншу газету абощо. Аж надто часто за наших реалій вибір медійної «страви» зумовлюється обмеженістю меню. Рейтинг, тираж чи кількість відвідувань можуть розцінюватись як свідчення комерційної успішності продукту, але ніяк не його якості або цінності для споживача.

Найпростіший приклад: пряма телетрансляція страти у прайм-тайм, імовірно, зібрала б рекордну аудиторію, та чи означає це, що люди найбільше потребують саме таких видовищ?

Корекційна функція. Критичне пізнання практики засобів масової інформації та картини світу, яку вони формують у свідомості аудиторії, співвіднесення цієї картини з дійсністю надає медіакритиці можливість здійснювати корекційний вплив на рецепцію медійного змісту споживачами масової інформації.

Ці можливості базуються на здатності медіакритики доповнювати інформаційну картину, що аналізується автором, відсутньою в ній інформацією або пропонувати аудиторії альтернативні відомості, що «виправляють» цю картину. Виконання такої функції можна простежити на прикладах «передвиборчих» матеріалів – тобто тих виступів медіакритиків, що стосуються виборів та підготовки до них. Наприклад, за допомогою мас-медіа проводяться моніторинги різного роду політтехнологій.

Своєрідний «месіанізм», який закидали Віктору Ющенку його опоненти в 2004 році, на останніх парламентських виборах фактично став головним змістом агітаційних кампаній Партії регіонів, БЮТ та «НУ-НС»: від глядачів-виборців вимагають виказати довіру їхнім лідерам і віддати владу в одні руки. В телеактивності політичних сил на минулому тижні автори якраз і побачили спроби психологічно підготувати виборців до різних сценаріїв довгоочікуваної кульмінації політичної боротьби».

Медаікритиці належить важлива роль у корекції сприйняття маніпулятивних міфів, стереотипів та іміджів, які формуються засобами масової інформації, у загальній раціоналізації рецептивного процесу.

Яскравий приклад – стаття «Казочки дорослих, для дорослих і заради дорослих» (А. Трипільський, «Телекритика» 27.11.2009): «Моніторинг телеабсурду та телебрехні від головних кандидатів у Президенти».

Функція корекції сприйняття текстів як одна з основних функцій властива не лише медіакритиці, а й іншим сферам критико-журналістької творчості. Вона відрізняє їх від тих галузей журналістики, де критика текстів і корекція їх сприйняття відіграють допоміжну, другорядну роль.

Просвітницька функція. Аналіз медіакритичних текстів доводить, що журналістська критика засобів масової інформації забезпечує широку трансляцію знань, культурних цінностей і соціально-культурного досвіду спілкування із мас-медіа, реалізуючи при цьому просвітницьку функцію.

Така трансляція сприяє інтелектуально-духовному розвитку аудиторії, набуттю нею знань і навичок ефективної взаємодії з друкованою та електронною пресою, вдосконаленню раціональних пізнавальних здібностей, смаків і відчуттів реципієнтів медійного змісту.

Наприклад, стаття «Великий експертний дефіцит» («Телекритика» 28.11.2008) допомагає читачам глибше розуміти якість експертних оцінок, не помилитися у виборі того, хто заслуговує на суспільну довіру: «Слово «криза» стало найбільш уживаним вітчизняними медіа, а причини, перебіг та можливі наслідки кризи стали чи не головними темами для більшості з них. Проте чи допомагають ці публікації українцеві – глядачу, читачу, слухачу – зорієнтуватись у ситуації і оптимально розпорядитися своїми ресурсами за економічної кризи? Чи адекватну інформацію про масштаби кризи та її можливі наслідки надають ЗМІ? Де шукати експертних оцінок і розумних порад?».