Отже, медіакритика (медійна критика, критика засобів масової комунікації) – це сегмент журналістики, що аналізує та оцінює медійний продукт.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Не кожен текст, у якому згадується, аналізується чи оцінюється певний засіб масової інформації або його продукт, можна з повним правом віднести до сфери медіакритики. Найпростіший приклад – аналіз змісту промови у прямому телеефірі, об’єктом якого є не medium, а лише ретрансльований ним message (хоча й до цього випадку можна знайти медіакритичний підхід, проаналізувавши обставини, можливі причини та передумови появи в ефірі саме такого виступу).

У найширшому розумінні медіакритичний дискурс може об’єднувати не лише тексти, а також їхні фрагменти, окремі висловлювання чи ідеї, незалежно від жанру, джерела чи основної теми; до нього належали навіть наліпки «вони брешуть!» із логотипами лояльних до влади телеканалів у 2004 році.

Медіакритика – журналістська критика засобів масової інформації, галузь сучасної журналістики, суть якої полягає:

– в оцінюванні та критиці творчо-виробничої діяльності створювачів недійного продукту;

– в оцінюванні комплексу різноманітних стосунків медіа з конкретною аудиторією й суспільством взагалі.

Медіакритика як наукова дисципліна а) вивчає ступінь адекватності відображення соціальних явищ і процесів у засобах масової інформації; б) співставляє реальну картину й образи дійсності, сформовані у ЗМІ; в) вивчає ступінь осмислення медіапростору масово-комунікаційними виданнями та масово-комунікаційними публікаціями, рівень професійності, моральності, відповідність ЗМІ професійним стандартам.

– історію становлення наукової дисципліни;

– найважливіші проблеми, які порушуються в медіакритичних публікаціях.

Поки що голос академічної критики чують лише науковці, викладачі та студенти, відтак на буття вітчизняних медій вона безпосередньо не впливає.

Спеціалізованою ми називатимемо медіакритику, адресовану вужчим цільовим групам: працівникам медіа (до цього різновиду можна застосувати й визначення «цехової») та/або суміжних гуманітарних сфер, прихильникам тих чи інших жанрів або навіть окремих медіа, кваліфікованим реципієнтам (глядачам читачам, слухачам), тобто людям, яким притаманне глибоке сприйняття й аналіз медійного продукту.

Регулярно публікує спеціалізовану медіакритику лише група видань «Телекритика» (однойменні сайт і журнал, підсайти «Дуся», «Медіаграмотність» та інші) і журнал Національної спілки журналістів «Журналіст України». Існує також декілька нерегулярно наповнюваних сайтів «Медіакритика» і часопис «Медіа Критика»; часто медіакритичні тексти, адресовані освіченій аудиторії, публікують газети «Дзеркало тижня» та «День». Крім названих джерел, спеціалізовані медіакритичні матеріали зрідка трапляються в інших друкованих джерелах та інтернет-виданнях, зокрема й «медіа про медіа» іншої спеціалізації («Медіабізнес», «Медіаняня», «Рекламастер», Sostav.ua), а також у блоґах професійних медійників.

«Масовою» медіакритику можемо назвати лише в лапках: насправді медіакритики, розрахованої на смаки, вподобання та рівень сприйняття масової аудиторії, у вітчизняних засобах масової інфіормації обмаль. Немає медіакритичних проектів на телебаченні та радіо. Досить поширеною вона була в 70-80-ті роки минулого століття. Саме тоді журналісти районних газет робили огляди багатотиражок, обласні газети публікували огляди районних і міськрайонних газет. Передачі районного радіо надсилалися для огляду в обласні радіокомітети. Це, власне, були огляди, де вказувалися всі недоліки й здобутки. Обов’язковим у них вважалося розкриття теми партійності, а все інше подавалося на пристойному рівні. Порівняно найбільшу (але все одно невелику) частку медіакритичних текстів мають інтернет-видання та блоги.

Тож і фетишизують певний засоб масової інформації не лише пересічні споживачі інформації, а й – що найгірше – власне працівники ЗМІ, ще гірше, що фетишизують студенти спеціальності «журналістика» та почасти навіть викладачі.

Варто усвідомлювати, що медіакритика як наукова дисципліна не може розвиватися лише на аналізі сучасного процесу в ЗМІ. Важливо вивчати досвід історії журналістики, адже аналіз українських та зарубіжних часописів у процесі їх розвитку – це є, по суті, медіакритика, що належить до категорії академічної, саме в історії української преси закладені основні моральні критерії та професійні стандарти вітчизняної журналістики.