Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ




Міжнародні індикатори СВІТОВІЙ ДОСВІД ВИЗНАЧЕННЯ ІНТЕГРАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ

СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

На світовому рівні проблемою розробки індикаторів сталого розвитку займаються Департамент політичної координації та стійкого розвитку ООН, Комісія Об’єднаних націй по сталому розвитку, Міжнародний інститут сталого розвитку (Канада), Науковий комітет з проблем навколишнього середовища (SCOPE), що здійснює проект по індикаторах сталого розвитку. Ця проблема розглядається на різних міжнародних конференціях і семінарах.

Характерні два напрямки проведених досліджень з формування індикаторів сталого розвитку:

з одного боку, пропонуються безліч нових спеціальних індикаторів; з іншого - робляться спроби пошуку інтегральних індикаторів і навіть єдиного індикатора.

На міжнародному рівні зараз розроблено проект із 134 індикаторів сталого розвитку [2]. Ця безліч розділена на наступні основні групи: індикатори соціальних аспектів сталого розвитку, індикатори економічних аспектів сталого розвитку, індикатори екологічних аспектів сталого розвитку (включаючи характеристики води, землі, атмосфери, інших природних ресурсів і відходів) та індикатори інституціональних аспектів сталого розвитку (програмування й планування політики, наукові розробки, міжнародні правові інструменти, інформаційне забезпечення, посилення ролі основних груп населення), запропоновані в проекті індикатори вимагають спеціальних перетворень, пристосування до конкретних умов, а в деяких випадках — розширення для окремих країн.

Використання індикаторів, запропонованих міжнародним проектом, обмежує їхнє використання в багатьох країнах у зв’язку з відсутністю необхідної інформації й статистичних даних.

Так, США у своїй стратегії сталого розвитку використали тільки 56 індикаторів, більшість із яких -якісні.

Країни Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР) розвивають програму індикаторів сталого розвитку, починаючи з 1990 р. на основі наступних вимог [3]:

1. політичної релевантності, аналітичного глузду та вимірювання;

2. можливості розрахунку цих індикаторів у більшості країн;

3. регулярного використання їх в аналітичних оглядах, наукових доповідях і офіційних звітах.

Індикатори використовуються для трьох головних цілей:

• відстеження прогресу в економічних, соціальних, екологічних вимірах;

• кращої інтеграції екологічних інтересів у секторальну політику;

• імплементації екологічних інтересів в економічну політику.

Концептуальною основою індикаторів ОЕСР служить тріада: тиск (на навколишнє середовище) - стан (навколишнього середовища) - реакція (необхідні заходи), що співпадає з вимогами до індикаторів ООН [3].



Індикатори тиску являють собою індикатори людської активності, процесів і характеристик, які можуть позитивно або негативно впливати на сталий розвиток. Ці індикатори відповідають рівню компанії, галузі або економіки.

Приклади таких індикаторів - зростання населення або емісія парникових газів.

Індикатори стану фіксують характеристики сталого розвитку в даному районі в цей саме момент. Це може бути щільність населення, відсоток міського населення, запаси палива, води й т.п. До індикаторів реагування відносять політичний вибір та інші реакції на зміну характеристик сталого розвитку. Ці індикатори вказують на волю та ефективність суспільства в вирішенні проблем сталого розвитку. Приклади подібних індикаторів - витрати на покращення стану здоров’я, законодавство, нормування і регулювання, економічні інструменти й т.п.

Така ж модель використовується при розробці секторальних (галузевих) індикаторів, які повинні відбивати тенденції розвитку галузі і їхнє екологічне значення, взаємодію між галуззю й навколишнім середовищем (включає позитивні і негативні впливи розвитку галузі на навколишнє середовище та впливи зміни останньої на розвиток галузі), економічні зв’язки між галуззю і навколишнім середовищем.

Інша модель — тиск, стан, вплив і відповідь, також широко використовується розвиненими країнами при оцінці сталого розвитку. Проте обидві моделі індикаторів мають свої слабкі сторони. Найбільш серйозна проблема щодо згаданих варіантів індикаторів полягає у тому, що вони недостатньо враховують системність сталого розвитку.__



Розробка показників сталого розвитку є комплексною та дорогою процедурою, яка потребує великого об'єму інформації, отримати яку буває складно, а іноді неможливо. Велика кількість індикаторів, які входять у систему, ускладнює їх використання в багатьох країнах в зв'язку з відсутністю необхідних статистичних даних. Тим часом в світі активно йде розробка критеріїв сталого розвитку і вже діють декілька варіантів оцінки показників, а саме:

1. Система еколого-економічного обліку (СЕЕУ) (А System for Integrated Environmental and Economic Accounting) була запропонована Статистичним відділом Секретаріату ООН в 1993 році. Метою системи еколого-економічного обліку є врахування екологічного чинника у національних статистиках.

Природоохоронного спрямування СЕЕУ пояснюються її деякі особливості: використання даних у натуральному поданні, самостійний, хоча і взаємопов'язаний по відношенню до традиційної системи національних рахунків, характер, застосування, поряд з ринковими, неринкових оцінок.

Система еколого - економічного обліку складається з декількох крупних блоків. У першому блоці виділені потоки, пов'язані з природоексплуатуючої та природоохоронної діяльності. Другий блок описує взаємодії між природним середовищем та економікою в натуральних одиницях. У третьому блоці розглядаються різні підходи до оцінки умовно обчислюваних витрат з використанням природних активів. Четвертий блок стосується розширеного тлумачення сфери виробництва в макроекономічному аналізі. У якості відправної точки при розробці системи еколого - економічного обліку використовується метод міжгалузевого балансу і рахунки не фінансових активів.

У 2000 р. вийшла остання версія СЕЕУ. У новій інструкції основний акцент зроблений на вартісні методи, що дозволяють отримати ринкові або близькі до ринкових оцінки. У виданні збережені методологічні стандарти, закладені в 1993 р., і враховано досвід з впровадження СЕЕУ в різних країнах.

Нова методика багато в чому присвячена деталізації та поглибленню розуміння ідеології, покладеної в основу первинного методичного посібника.

2. Показник «істинних заощаджень» (genuine (domestic) savings) був запропонований Світовим Банком. «Справжні заощадження» - це швидкість накопичення національних заощаджень після належного обліку виснаження природних ресурсів і збитку від забруднення навколишнього середовища. Концепція «істинних заощаджень» тісно пов'язана зі спробою нового підходу до вимірювання національного багатства країн. Світовим Банком розраховані величини природного, виробленого (фізичний або штучний) та соціального капіталів, а також їхня частка в сукупному національному багатстві країни. Так, частка природного капіталу в національному багатстві в середньому для більш ніж 100 країн світу складає 2-40%, частка людського капіталу - 40-80%. Крім того, у розвинених країнах частка природного капіталу в національному багатстві в середньому не перевищує 10%, у той час як частка людського капіталу складає більше 70%. Для багатьох країн із низькими доходами на душу населення питома вага сільськогосподарської компоненти в природному капіталі становить 80%, у той час як у країнах з високими доходами цей показник не перевищує 40%. В даний час показники «істинних заощаджень» розраховані фахівцями Світового Банку більш ніж для 100 країн світу. Ці дані представлені в екологічному довіднику Світового Банку [5]. При цьому виснаження мінеральних і лісових ресурсів враховувалося приблизно для 20-25% всіх країн (як правило, невеликих країн, що розвиваються).

3. Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Цей індекс є комплексним показником [3], що оцінює рівень середніх досягнень країни за трьома основними напрямками в галузі розвитку людини: довголіття на основі здорового способу життя, яке визначається рівнем очікуваної тривалості життя при народженні; знання, що вимірюються рівнем грамотності дорослого населення і сукупним валовим коефіцієнтом, що надійшли в початкові, середні та вищі навчальні заклади; і гідний рівень життя, що оцінюється за ВВП на душу населення відповідно до паритету купівельної спроможності (ПКС у дол. США).

Використання комплексного показника людського потенціалу дозволяє оцінити відповідність ситуації, що сформувалась як своєрідний орієнтир, виражений оптимальними значеннями показників людського розвитку, і її зміною протягом часу. Порівняння індексів довголіття, освіченості та рівня життя дає можливість, при інших рівних умовах, уточнити пріоритетність відповідних програм людського розвитку. Беручи до уваги також величину витрат (вартість), необхідних для того чи іншого зміни показників довголіття, освіченості, рівня життя, індекси вимірів людського розвитку можуть бути використані для визначення бажаних масштабів фінансування програм людського розвитку на національному та регіональному рівні.

4. Агрегований індекс «живої планети» (ІЖП) (Living Planet Index) для оцінки стану природних екосистем планети обчислюється в рамках щорічної доповіді Всесвітнього Фонду Дикої Природи (World Wild Fund). Індекс живої планети вимірює природний капітал лісів, водних і морських екосистем і розраховується як середнє з трьох показників: чисельність тварин в лісах, у водних і морських екосистемах. Кожен показник відбиває зміну популяції найбільш представницької вибірки організмів в екосистемі. У 1970-ті роки людство вийшло за межі відновлювальних можливостей в глобальному масштабі, що є причиною виснаження природного капіталу і відображається у зменшенні індексу ІЖП на 33% за останні 30 років.

5. Показник «екологічний слід» (ЕС, тиск на природу) (The Ecological Footprint) вимірює споживання населенням продовольства і матеріалів у еквівалентах площі біологічно продуктивної землі і площі моря, які необхідні для виробництва цих ресурсів і поглинання відходів, що утворяться, а споживання енергії - в еквівалентах площі, необхідної для секвестрування відповідних викидів СО2. За період 1970 - 1997 рр.. ЕС зріс на 50%, або на 1,5% на рік. ЕС середнього споживача з розвинених країн світу в 4 рази перевищує відповідний показник споживача з країн з низькими доходами на душу населення.

Метод ЕС дозволяє порівняти фактичний тиск суспільства на природу і можливе з точки зору потенційних запасів природних ресурсів і асиміляційних процесів. За розрахунками вчених в даний час фактичний тиск населення планети на 30% перевищує її потенційні можливості [4].

6. Індекс екологічної сталості визначається в доповіді, підготовленій групою чених з Єльського і Колумбійського університетів для Всесвітнього економічного форуму в Давосі (2005 Environmental Sustainability Index).

Значення індексу розраховується за 22 індикаторів. Кожен індикатор визначається усередненням 2-5 змінних. Всього виділено 67 перемінних. Формально всі змінні отримують рівну вагу при розрахунках індексу, оскільки відсутні загальновизнані пріоритети в ранжуванні екологічних проблем. Фактично значимість окремих проблем посилюється за рахунок введення більшої кількості змінних, їх характеризуючих.

7. Індикатор «здоров'я населення» відображає розповсюдження екологічно обумовлених захворювань. Найбільш чітка залежність виявлена між якістю навколишнього середовища і респіраторними захворюваннями та кишковими інфекціями. Оскільки найбільш схильні до респіраторних захворювань діти, введений показник дитячої смертності, який вимірює смертність від респіраторних захворювань за стандартною класифікацією хвороб на 100 тис. дитячого населення віком 0-14 років. Показник смертності від кишкових захворювань розрахований на загальну чисельність населення країни.

8. Індекс реального прогресу і індекс сталого економічного добробуту (Genuine Progress Indicators і Index of Sustainable Economic Welfare)[6] є спробою створити адекватний вимірник економічного добробуту, удосконалити показник ВВП з урахуванням екстерналій (Genuine Progress Indicator, 1998).

Індекс реального прогресу призначений для того, щоб відобразити ті аспекти економіки, які лежать поза монетарного поводження. Зроблено спробу визначити вартість тих функцій, які підтримують економіку, але залишаються поза грошовим обігом. Ціна будується на витратах щодо заміщення у випадку втрати цих функцій. Разом з тим, агрегування різних функцій в єдиний індекс досить суперечливо і суб'єктивно [4].

 

До речі, сьогодні існує проблема диференціації системи індикаторів сталого розвитку з низкою індексів, які вимірюють розвиток, наприклад, Індексом людського розвитку, Індексом конкурентоспроможності та Індексом екологічно сталого розвитку. З цього погляду, на найбільшу увагу заслуговує Індекс екологічно сталого розвитку (ESI), який робить спробу виміряти сталий розвиток через призму екологічного чинника. Хоча головна увага в ньому зосереджується на екологічних проблемах, за своєю структурою він включає економічну, соціальну, екологічну складову та складову глобального управління, яка де в чому перегукується зі складовою інституційного будівництва. З огляду на недосконалість методологічного підходу та досить вузький кут зору, ESI потребує сьогодні серйозного доопрацювання, однак у процесі вимірювання сталого розвитку він заслуговує на ретельний аналіз і вивчення динаміки його показників.

Зокрема, незважаючи на принцип періодичного перегляду й відповідного доопрацювання системи індикаторів сталого розвитку (найоптимальнішим було визнано п'ятирічний термін), у міжнародних рішеннях не акцентується на ролі широких обговорень громадськості цієї проблеми, що значно звужує спектр перегляду та об'єктивність нових пропозицій. А ось підхід ЄС до проблеми оцінки сталого розвитку, який викладено в Стратегії сталого розвитку Євросоюзу (2001), є більш комплексний. Головними складовими системи моніторингу визначено розробку відповідних індикаторів і проведення широких консультацій з цієї проблеми, а саме "круглого столу" із залученням широких наукових кіл та форуму громадськості.

В основі такої комплексної системи оцінки лежить система індикаторів сталого розвитку, яка тривала не один рік. Про це свідчать пропозиції, висунуті в низці документів зустрічей, що відбулися в рамках ЄС та стали складовими частинами офіційно презентованої системи моніторингу. Це матеріали засідання Ради ЄС у Барселоні, Декларації та Плану впровадження рішень Йоганнесбурзького саміту, Комюніке ЄС від 15.05.2001 року "Сталий розвиток для Європи за краще світу: Стратегія Європейського Союзу зі сталого розвитку", Комюніке ЄС від 13.02.2002 року. "В напрямі глобального партнерства у сфері сталого розвитку", Комюніке від 23.12.2003 року "Світовий саміт зі сталого розвитку: рік після закінчення – впровадження наших заяв", Лісабонської стратегії та низки інших документів4.

До речі, Лісабонська стратегія розпочалася одразу після її прийняття в 2000 році, а навесні 2003-го перші пропозиції було представлено на офіційному рівні. Головними критеріями структурних індикаторів стали стабільність, гнучкість і компактність (оптимальна кількість визначалася не більше 42 показників), балансування між інтересами головних пріоритетів і врахування наслідків розширення ЄС та інтересів усіх країн – членів Євросоюзу. В кінцевому вигляді ці індикатори були такі: загальне економічне підґрунтя, зайнятість, інновації та дослідження, економічна реформа, соціальна узгодженість і навколишнє середовище.

На попередньому обговоренні структурних індикаторів у Брюсселі (осінь 2002 року) відзначалося, що розширення ЄС ставить завдання розширення та поглиблення системи індикаторів для поліпшення вивчення ситуації у нових державах – членах ЄС5.

Паралельно з цим процесом у вересні 2001 року з метою розвитку європейської статистичної бази та створення на її основі системи індикаторів сталого розвитку в ЄС було створено і Комітет з програми статистики. До експертної групи ввійшли представники Фінляндії, Франції, Німеччини, Італії, Нідерландів, Швеції, Великої Британії, Норвегії, Чехії, Бельгії, Данії, Іспанії, Люксембургу, Австрії, Швейцарії та Естонії, які працювали протягом чотирьох років – з 2002-го по 2005 рік.

Робоча група сфокусувала увагу насамперед на політичному аспекті. За основу взяли пропозиції згаданих зустрічей, ініціативи окремих науковців і громадських діячів і діючі на той момент у країнах ОБСЄ індикатори, запропоновані в Кардіффі індикатори моніторингу сільського господарства, енергетичної сфери та транспорту й наріжні індикатори Європейського агентства з навколишнього середовища.

Загалом в основу системи індикаторів сталого розвитку ЄС покладено пріоритетні для союзу напрями розвитку відповідно до прийнятої в 2001 році стратегії. Їх коріння можна шукати в Комюніке 2002 року про глобальне партнерство, Плані дій cаміту з навколишнього середовища та розвитку (напрям виробництва і споживання та гарного управління), Лісабонській стратегії (економічний напрям), Декларації тисячоліття (5 цілей тисячоліття).

У результаті 10 головних напрямів індикаторів сталого розвитку в ЄС мають такий вигляд:

1) економічний розвиток (ВВП на душу населення, інвестиції, конкурентоспроможність, зайнятість);

2) бідність і соціальна виключність (ризик бідності, фінансова бідність, доступ до ринку праці, інші аспекти соціальної виключності);

3) старіння населення (частка людей похилого віку, відповідність пенсій, демографічні зміни, фінансова стабільність громадян);

4) здоров'я (період життя без хвороб, охорона здоров'я, статок та якість харчових продуктів, менеджмент хімічної промисловості, вплив ризиків навколишнього середовища на здоров'я);

5) зміни клімату Землі й енергія (емісії "парникових газів", зміни клімату, енергія);

6) виробництво та споживання (матеріалоспоживання в ЄС, еко-ефективність, загальне споживання, сільське господарство, корпоративна соціальна відповідальність);

7) менеджмент природних ресурсів (польові птахи, запаси риби, морські екосистеми, ресурси чистої води, використання земельних ресурсів);

8) транспорт (споживання енергії на транспорті, зростання кількості транспорту, соціальний та екологічний вимір транспорту);

9) глобальне управління (довіра громадян до інститутів ЄС, узгодженість політики, участь громадськості);

10) глобальне партнерство (офіційна допомога з метою розвитку, фінансування сталого розвитку, глобалізація торгівлі, менеджмент ресурсів)

Ця система індикаторів має глибоку деталізацію, про що свідчить 45 субсекторальних (другий рівень) та 98 спеціалізованих індикаторів (третій рівень), які відображають міждисциплінарний підхід і мультиполярний характер сталого розвитку. Їх суть полягає в тому, що значна частина (86%) індикаторів другого та третього рівня охоплюють більше одного вимірювання, а 33% індикаторів – усі три вимірювання: економічне, соціальне та екологічне6.
Перші оцінкисталого розвитку за цією системою засвідчили, що за п'ятирічний період (2000–2005) на території ЄС сприятливі зміни відбулися лише у сферах "внутрішнє споживання матеріалів" та "офіційна допомога з метою розвитку".

Найбільше позитивне "зростання" – це збільшення на 6,2% з 2000 по 2003 рік офіційної допомоги з метою розвитку, що створює базис для збільшення цієї цифри в 2006 році до 0,39% від ВВП та досягнення показника 0,55% від ВВП у 2010 році.

Несприятливі зміни спостерігаються у сферах "ризик бідності", "збільшення кількості людей похилого віку", "емісії парникових газів", "загальне наземне споживання енергії", "польові птахи", "запаси риби".

Так, ризик потрапити за офіційну межу бідності зріс у 2001 році порівняно з 2000-м на 1% – з 15 до 16% (ЄС-15) на противагу цілям Лісабонської стратегії, спрямованої на реальне обмеження цього явища. Кількість людей похилого віку між 2000-м та 2004 роком зросла в ЄС на 1,2% (ЄС-25) і, за прогнозами, до 2050 року подвоїться. Ризик для людей віком від 65 років опинитися за межею бідності (в контексті неможливості гарантувати їм відповідну якість життя) зріс на 2% – з 17 у 1999 році до 19% у 2001-му.

Хоча ризики та кількість захворювань на інфекційні хвороби (зокрема на сальмонельоз) у ЄС зменшилися, все ще зберігається великий негативний вплив на здоров'я населення хімічної промисловості.

Згідно з доповіддю цілі щодо енергетики як чинника гальмування змін клімату в ЄС також ще не досягнуто, а емісії парникових газів з 2000 по 2003 рік зросли. Хоча однією з цілей Євросоюзу є збільшення частки альтернативної енергетики в загальному виробництві енергії до 2010 року на 22%, у цей період вона зменшилася з 13,7 до 12,8% (ЄС-25) та з 15,2 до 13,7% (ЄС-15).

Зміни в менеджменті природних ресурсів у ЄС також є несприятливими. Факти свідчать про зменшення популяції польових птахів і рибних запасів, унаслідок чого існує проблема на шляху виконання цілей консервації зменшення біорізноманіття до 2010 року наполовину та проведення ефективної спільної політики у сфері рибальства.

Незначний прогрес спостерігався в напрямах "реальний ВВП на душу населення", "роки без хвороб", "споживання енергії на транспорті" та "довіра громадян до інституцій ЄС".

В економічній сфері зростання ВВП в ЄС протягом останніх років істотно сповільнилося: з 3,6% у 2000 році до 0,6% у 2003-му (ЄС-25). Відповідно до цілей стратегії сталого розвитку перед Євросоюзом було завдання сповільнити темпи безробіття до 67% у 2005 році та до 70% – у 2010-му. Нічого поки що не досягнуто, хоча темпи зростання безробіття у 2004 році сповільнилися порівняно з 2000-м і досягли 63,3% (ЄС-25) та 64,8% (ЄС-15).

Малопомітний прогрес і в транспортному секторі. Хоча однією з генеральних цілей ЄС є стабілізація до 2002 року наземного транспорту на рівні 1998 року, у 2003-му його частка, навпаки, збільшилася з 77,1% до 79,4% тонн вантажоперевезення на кілометр7.

Аналізуючи європейську систему індикаторів, ми дійшли висновку, що вона відображає такі самі чотири сектори проблем, що й вищеокреслена система індикаторів КСР: економічний, соціальний, екологічний та інституційний, проте з акцентом на регіональних проблемах і напрямах розвитку відповідно до Стратегії сталого розвитку ЄС. А от виділення транспорту в окремий спеціальний індикатор підкреслює зростаючу роль комунікацій та свідчить про нове, більш комплексне бачення в ЄС оцінки ефективності впровадження сталого розвитку.

Недоліками цієї системи індикаторів є недосконала методологічна база, неповнота індикаторів, особливо з погляду відображення зв'язків між економічним, екологічним і соціальним чинниками. Однаковий методологічний підхід використовується для індикаторів, які, на нашу думку, не зовсім коректно порівнювати. Йдеться про індикатори, показники яких можна досить точно та в конкретний термін підрахувати (наприклад, ВВП), та такі, які неможливо оцінити в короткий термін або з кількісної точки зору (наприклад, роки життя без хвороб). Крім того, оцінка "якісних" показників, тобто тих, що не мають яскраво вираженого кількісного виміру, зважаючи на різні підходи, може бути суб'єктивною. Тож сьогодні однією з найголовніших проблем є вдосконалення методологічної бази індикаторів

Утім, система запропонованих ЄС індикаторів сталого розвитку не є догматичною, адже один з головних її принципів – постійне вдосконалення та розвиток. Тому одразу після її презентації це питання стало предметом обговорення під час багатьох зустрічей на європейському рівні.

Не менш важливий та невід'ємний елемент системи моніторингу сталого розвитку – комплексні громадські обговорення з усіма зацікавленими суб'єктами, що є надзвичайно плідними і, безперечно, мають істотний потенціал. Наприклад, під час форумів громадськості, які відбулися протягом 2002–2004 років, було підкреслено важливість зв'язку Лісабонської та Гетеборзької стратегій і вказано на більшу комплексність і довгостроковий характер Стратегії сталого розвитку ЄС.

А наймасштабніша конференція громадськості, на якій розглядалися проблеми на шляху до впровадження сталого розвитку й було запропоновано майбутні орієнтири розвитку, відбулася 14–15 квітня 2005 року, котру організували Європейська комісія та Економічна й соціальна рада ООН КОСОС. До речі, за кілька років ця комісія отримала понад 1000 пропозицій і критичних зауважень щодо вдосконалення процесу впровадження сталого розвитку. В ЄС велику увагу приділяють економічним аспектам за рахунок соціальних та екологічних, на противагу позиції представників бізнесу, які вважають, що роль економічної складової істотно занижена, що призводить до гальмування економічного зростання.

І все-таки нині розробка системи вимірювань ще на початковій стадії. Хоча базова основа на офіційному рівні ЄС уже презентована, в європейському суспільстві тривають широкі обговорення цієї проблеми, але не як самостійної, а як інтегральної частини сталого розвитку. Тому їх можна вважати "цеглинками" до фундаменту якісної та ефективної системи вимірювань прогресу сталого розвитку.

Отже, загалом система оцінки сталого розвитку розглядається ЄС не лише в політичній площині, а дедалі більше перетворюється на практичний механізм, що передбачає розвиток цілої низки практичних заходів. Це й дає підстави нинішню систему вимірювання сталого розвитку в ЄС вважати гнучкою, такою, що постійно переглядається та оновлюється відповідно до змінних умов світового розвитку. Головне, що вона комплексна й ґрунтується на визначених принципах: врахуванні інтересів сучасного та майбутнього поколінь і всіх акторів глобального розвитку, тісному взаємозв'язку та рівності трьох головних складових сталого розвитку – економічної, соціальної та екологічної. Крім того, принципами такої системи є постійний перегляд й оновлення відповідно до змінних умов розвитку світу. Зауважимо, що терміни перегляду системи оцінок мають відповідати цілям самої стратегії й бути коротко-, середньо- та довгостроковими. Найоптимальнішим терміном перегляду, очевидно, сьогодні є п'ятирічний, який дає змогу проаналізувати динаміку розвитку та вчасно відкоригувати цілі, завдання й відповідні механізми. Однак у рамках окремих цілей і пріоритетних напрямів має сенс розглядати й дворічний термін, що дає можливість оперативніше реагувати на помилки та похибки. А загалом система оцінок має бути орієнтована на кінцевий результат, тобто мати дійові та ефективні механізми імплементації, а їхніми головними критеріями повинні бути надійність та достовірність інформації.

Оскільки у світовому співтоваристві поки ще не створено відповідних інституційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему, здатність впливати на динаміку та структуру економічного розвитку на сучасному етапі формується на основі взаємодії національних господарських комплексів та імпульсів, що надходять із світового ринку, тобто на регіональній економічній рівновазі (наприклад, Європейський Союз).

Сукупність притаманних сталому розвитку індикаторів визначає кількісно-якісні параметри та формує науково-теоретичні передумови для розвитку гармонійного економічного національного і світового господарства. За визначенням ООН ключові індикатори можна згрупувати у 14 розділів (табл.1). Захоплюючись кількісними та якісними показниками, слід зважати на необхідність врахування, насамперед, сутнісних показників сталого розвитку. Знання як новий ресурс, що є похідним від людини – головної продуктивної сили суспільства – лише запроваджується у виробництво, трансформуючи при цьому усталені інститути, форми та механізми підприємницької діяльності. Якщо капіталізм був ерою масового виробництва з тенденцією до укрупнення, то синергія поєднання людини та знання може проявлятися у будь-який, навіть не очікуваний спосіб. Знання як фактор виробництва та ключова продуктивна сила нової економіки, що формується, нині перебуває в стані дослідження.


Таблиця 1.


.

mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал