Загальне значення іменника і його граматичні ознаки

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

1. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки

Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 16-93.

Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – С.44-121.

Горпинич В.О. Морфологія української мови: підручник для студентів ВНЗ. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 33-89.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис: підручник / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева – К.: Знання, 2010. – С.56-81.

Сучасна українська літературна мова: підручник [за ред. А. П. Грищенка]. – К.: Вища школа, 1997. – С. 320-365.

Сучасна українська літературна мова: підручник [за ред. М. Я. Плющ]. – К.: Вища школа, 1994. – С. 194-222.

Сучасна українська мова: підручник [за ред. О. Д. Пономарева]. – К.: Либідь, 2001. – С. 115-134.

Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова: модульний курс: навч. посібник. – К.: Вища школа, 2007. – С. 375-405.

Ющук І. П. Українська мова: підручник. – К.: Либідь, 2005. – С. 299-330.

Загальне значення іменника і його граматичні ознаки

Іменник – це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду.

Іменник (лат. substantivum) – самостійна частина мови, що має категоріальне значення предметності, виражене класифікаційними категоріями роду й істоти/неістоти, словозмінними категоріями числа і відмінка та власними словотвірними суфіксами, і виконує своєрідні синтаксичні функції.

В іменнику об’єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів (човен, ліс, золото), істот (дівчина, ведмідь, синиця), явищ природи (блискавка, дощ), узагальнених властивостей і ознак (доброта, сміливість, блакить), станів (відпочинок, дрімота) та ін. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів іменники називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві.

Загальнокатегорійне значення предметності в іменнику дістає вияв у граматичних категоріях і в словотворчих засобах. Основні граматичні ознаки іменника – це наявність категорій роду, відмінка і числа. Кожний іменник належить до одного з трьох граматичних родів – чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної форми (ворота, висівки, дріжджі та ін.).

Предметність у лінгвістиці розуміють як узагальнену назву конкретних предметів, істот, абстрактних понять, явищ, ознак, дій, що позначаються іменниками в процесі лінгвалізації дійсності: ріка, завод, лісник, лось; духовність, затемнення, мороз, блакить, ковзання. Зміст лінгвістичного поняття предметності розкривається за допомогою семантичної класифікації. Іменники української мови поділяють на такі основні семантичні  (лексико-семантичні) групи:

- назви конкретних предметів: парта, олівець;

- назви живих істот – людей, тварин, комах, риб: лікар, куниця, комар, карась;

- сукупність конкретних предметів і живих істот: меблі, бадилля, молодь, студентство, комашня;

- назви відрізків часу: день, канікули, секунда;

- назви якості і властивості: щирість, доброта;

- назви абстрактних понять: предметність, політика;

- назви простору і території: район, регіон, поле;

- назви виробничих об’єднань: артіль, кооператив.

Кожне слово має лексичне значення: береза (дерево), університет (вищий навчальний заклад), любов (почуття). Лексичні значення, які на основі семантичної спільності об’єднуються в категоріальне (групове) значення предметності, формують іменник як частину мови. Всі іменники мають узагальнене значення предметності. Воно є релевантною (лат. relever – відзначати, виділяти) семантичною ознакою, яка відрізняє іменник від інших частин мови (категоріальне значення прикметника – ознака предмета, дієслова – процесуальна дія, числівника – число). Наприклад, у словосполученні читаю Шевченка словоформа Шевченка має значення предметності (іменник), а в словосполученні вулиця Шевченка вона має значення ознаки предмета. Тому привнесення категоріального значення предметності в звуковий комплекс іншої частиномовної форми трансформує її в іменник: пор. Завтра поїдемо на екскурсію (завтра – прислівник, бо має значення ознаки дії); До нашого завтра довга дорога   (завтра – іменник, бо має значення предметності). І навпаки, якщо іменник втрачає категоріальне значення предметності, то він набуває ознак іншої частини мови: пор. На уроці ліс рук (слово ліс має значення кількості – багато).Семантика окремих лексико-граматичних груп іменників може збігатися з категоріальним значенням дієслова, прикметника, числівника, займенника, прислівника. Дію, стан та ознаку може виражати і іменник, і дієслово. Дієслово виражає дію, стан, ознаку динамічно, процесуально, як таку, що протікає в часі і передбачає носія її – предмет чи особу. Іменник виражає дію, стан, ознаку статично, безвідносно до часу й носія, тобто опредметнено (пор. зеленіти – зелень, біліти – білизна, жовтіти – жовтизна; читати – читання, писати – писання; сидіти – сидіння, спати – спання). У таких самих відношеннях до відповідних іменників з опредметненим значенням перебувають прикметники, числівники, займенники, прислівники (блакитний – блакить, сто – сотня, сам – самотність, раптом – раптовість).

Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншомовного походження, деяких абревіатур і прізвищ) і характеризуються граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише в однині або у множині).

Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються від прикметникових, займенникових і частково числівникових: в іменнику вони є визначальними, класифікуючими, а в інших іменних частинах мови повторюють граматичні значення пояснюваного іменника, отже, є синтаксично зумовленими значеннями, наприклад: солона вода, солоної води, солоній воді, солоною водою; мій друг, мого друга, моєму другові, моїм другом. В іменнику значення числа досить часто виражається допоміжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається в процесі зіставлення флексій усього парадигматичного ряду (порівняймо: ткач і піч, день і сіль) та врахування семантичної віднесеності до статі в назвах істот (порівняймо: Микола і Марина) і ще ряду ознак.

У прикметниках, в частині займенників і числівників усі три граматичні значення (роду, числа і відмінка) виражаються флексією.

Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього синтаксичній функції підмета (в початковій формі – називного відмінка) або додатка (в непрямих відмінках). Наприклад: Небо сьогодні синіло по-весняному (О. Гончар); Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукав (Л. Костенко).

Іменник може також виконувати вторинні функції: означення, обставини, іменної частини складеного присудка, наприклад: Синок Омелько – невеличке хлоп’я – стояв біля матері й дивився, що вона робила (Олена Пчілка); У чужому краю не шукайте, не питайте того, що немає і на небі, а не тільки на чужому полі (Т. Шевченко); Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі (Л. Костенко).