Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Недоліки корпорації.




1) Відносно великі затрати і труднощі у процесі організації та припинення діяльності корпорації.

2) Значна кількість урядових обмежень. У США, наприклад, антимонопольне законодавство адресує корпорації 41 тис. вимог.

3) У корпорації існують лазівки для різних зловживань і недостатні можливості для контролю над корпорацією з боку акціонерів. Найголовніше слово належить тому, зто має більше акцій.

4) Подвійна система оподаткування доходів. Спочатку оподатковується прибуток корпорацій, відтак і дивіденди акціонерів. Стосовно акціонерів таку систему оподаткування вважають несправедливою.

Синонімом сучасної корпорації є концерн. Учасниками концерну можуть бути окремі корпорації , які об’єднують свої зусилля для досягнення певних спільних інтересів.

 

Для виробництва товарів і послуг фірми використовують певні ресурси: матеріальні, трудові, нематеріальні, грошові тощо. Ці ресурси становлять капітал фірми, різні частини якого відіграють різну роль у виробничому процесі. Одна частина капіталу (сировина) використовується у процесі виробництва упродовж лише одного виробничого циклу, тоді як інша частина (устаткування) – протягом багатьох виробничих циклів. На цій підставі економісти поділяють капітал підприємства на основний і оборотний.

Основний капіталце частина капіталу, яка тривалий час бере участь у виробництві і переносить свою вартість на готовий продукт частинами залежно від його зношення. До основного капіталу належать будівлі, споруди, машини устаткування та ін. Дедалі частіше нині основний капітал називають основними активами. Інакше кажучи, ці поняття використовують як тотожні.

Оборотний капіталце та частина капіталу, яка у процесі виробництва втрачає свою натуральну форму (наприклад, борошно перетворюють на хліб, руди на метал), бере участь в одному виробничому процесі і цілком переносить свою вартість на вартість продукції. Оборотний капітал містить сировину, основні і допоміжні матеріали, паливо, енергію тощо.

Конкретними формами основного капіталу на підприємстві є основні засоби (фонди), нематеріальні активи та фінансові інвестиції.

Основні засобице матеріальні активи, які залежно від участі у виробничому процесі поділяють на виробничі та невиробничі. Основні виробничі засоби (машини, устаткування, робоча худоба та ін) функціонують у сфері матеріального виробництва. Основні невиробничі засоби задовольняють побутові і культурні потреби працівників підприємства. До них належать житлові будинки, дитячі садки та ясла, клуби та їх оснащення, які є власністю фірми.

Основні виробничі засоби з перебігом часу зношуються. Розрізняють два види зношення – фізичне (матеріальне), пов’язане з функціонуванням або бездіяльністю основних засобів, та моральне, спричинене зміною умов відтворення основних засобів.



Фізичне зношення означає втрату основними засобами їхніх фізичних якостей під впливом хімічних, фізичних, механічних, біологічних процесів. Фізичне зношення відбувається як під час використання основних фондів, так і при їх бездіяльності (наприклад , під впливом корозії). Воно також означає, що основні засоби втрачають свою вартість. На ступінь фізичного зношення впливають такі чинники: конструкція і якість матеріалів; рівень завантаження устаткування (кількість змін і годин на добу); якість догляду за устаткуванням; своєчасний ремонт; рівень кваліфікації працівників; тип виробництва тощо.

Моральне зношення основних засобів полягає в тому, що вони втрачають свою вартість ще до закінчення строку служби. Це відбувається тоді, коли на ринку з’являються основні засоби з аналогічними експлуатаційними характеристиками за нижчою ціною. Крім того, моральне зношення простежується і тоді, коли за тою самою ціною на ринку з’являється продуктивніше устаткування. Унаслідок цього використання гіршої техніки стає невигідним.

Поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію називають амортизацією. Грошовим вираженням величини зношення основних фондів є амортизаційні відрахування, які проводяться за встановленими нормами амортизації.

Норма амортизації– це відсоток вартості даного виду основних засобів, який щорічно входить у загальну вартість продукції для заміщення їх зношення. Норми амортизації встановлює держава у відсотках від вартості основних засобів.



Нехай основний засіб – верстат – коштує 100 000 гривень, а строк його служби – 10 років. Норам амортизації становитиме 10%, а щорічна сума амортизаційних відрахувань дорівнюватиме 10 000 гривень.

У господарській практиці різних країн використовують різні методи нарахування амортизації, зокрема метод прискореної амортизації. Суть цього методу полягає в тому, що упродовж перших років або всього амортизаційного періоду встановлюється вища норма амортизації, що забезпечує випереджувальне зростання нагромадженої суми амортизаційних відрахувань порівняно з фактичними темпами втрати засобами праці вартості. Прискорена амортизація дає змогу швидше оновлювати техніку, повніше враховувати моральне зношення, активізувати інвестиційну діяльність підприємства, стимулювати поновлення продукції і устаткування.

До основного капіталу належать також нематеріальні активи, під якими розуміють об’єкти промислової та інтелектуальної власності, а також інші аналогічні майнові права, що визначаються об’єктом права власності конкретної фірми. До найпоширеніших нематеріальних активів відносять права на об’єкти промислової власності (винаходи, патенти, товарні знаки), авторські права, права користування землею й іншими природними ресурсами, програмне забезпечення обчислювальної техніки, гудвіл (тобто ціна фірми, репутація, добре ім’я фірми) та ін.

Фірми мають право купувати нематеріальні активи, одержувати їх безоплатно або створювати самостійно.

До основного капіталу також входять довгострокові фінансові інвестиції, які містять витрати на придбання і будівництво основних засобів, які ще не беруть участі в процесі господарської діяльності; довгострокові позики іншим підприємствам під боргові зобов’язання тощо.

Оборотний капітал, який нині часто називають обіговими коштами, складається із двох частин – оборотних засобів і засобів обігу.

Оборотні засоби змінюють у процесі виробництва свою натуральну форму і фізико-хімічні властивості. Оборотні засоби містять предмети праці, незавершене виробництво та витрати майбутніх періодів.

Предмети праці (виробничі запаси) містять сировину й основні матеріали, куповані напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, малоцінний і швидкозношуваний інструмент, господарський інвентар тощо.

Незавершене виробництво становить продукція, що підлягає подальшому обробленню.

Витрати майбутніх періодів – це витрати фірми на придбання необхідних для виробництва активів, які поки що не надійшли на підприємство. Наприклад, авансовані підприємством кошти на сировину, матеріали, напівфабрикати тощо. Після одержання фірмою цих складників у матеріальній формі величина відповідних оборотних фондів переходить із групи “витрати майбутніх періодів” у групу “виробничі запаси”.

До засобів обігу належать готова продукція, що зберігається на складах підприємства; товари, відвантажені споживачеві, але ще ним не оплачені та вільні грошові кошти фірми на її розрахунковому рахунку, і готівка.

З джерелами утворення обігові кошти поділяють на:

- власні кошти;

- позичені (зокрема, у формі кредитів банків);

- залучені (наприклад, через акціювання).

Обігові кошти необхідні підприємству для закупівлі предметів праці, виплати заробітної плати та відповідних нарахувань, а також реалізації продукції тощо. Для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції фірма повинна мати відповідну суму обігових коштів. Якщо фірма володіє завищеним запасом обігових коштів, то підвищується надійність її роботи, але знижується ефективність її діяльності. Річ у тім, що зростають витрати на зберігання запасів (витрати на додаткові площі, витрати на зберігання й охорону тощо). Найголовніше те, що обігові кошти осідають у запасах, тобто вилучаються з обороту. І навпаки, за недостатнього запасу обігових коштів зростає ймовірність простоїв підприємства через несвоєчасне постачання сировини, невиконання робіт через несвоєчасні проплати. Ще одним наслідком нестачі обігових коштів є погіршення якості робіт, оскільки дефіцит цих коштів змушує відшуковувати найдешевші, а нерідко і неякісні і ризикові варіанти постачальників ресурсів і виконання робіт. У 90-х роках багатьом вітчизняним підприємствам не вистачало обігових коштів, що призвело до зменшення обсягів виробництва продукції.

 

В умовах обмежених ресурсів виробництво товарів і послуг пов’язане з витратами. Як уже зазначалось у темі 2 розрізняють економічні й бухгалтерські витрати. Економічні витратице безпосередні витрати фірми на фактори виробництва разом із недоотриманим доходом від найкращого альтернативного використання власних факторів фірми. Інакше кажучи, економічні витрати складаються з двох частин: явних (бухгалтерських) і неявних витрат.

Бухгалтерські витрати планують і обліковують за двома напрямками:

а) економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат;

б) калькуляційними статтями, тобто залежно від місця виникнення і виробничого призначення витрат.

Бухгалтерські витрати (за економічними елементами) класифікують так:

1) матеріальні витрати (сировина, матеріали, енергія, паливо тощо);

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи (відрахування на державне соціальне страхування, державне пенсійне страхування);

4) амортизація;

5) інші операційні витрати.

Групування витрат за економічними елементами використовують для складання кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат – це плановий розрахунок витрат на всі потреби фірми за певний проміжок часу (як правило, за рік). Такий кошторис дає змогу визначати потреби фірми у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, паливі, робочій силі тощо). Співвідношення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяють на матеріаломісткі, капіталомісткі та трудомісткі.

До матеріаломістких належать галузі і виробництва, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат. Так, у харчовій і легкій промисловості на матеріальні витрати припадає до 90% загальних витрат, у чорній металургії – понад 80, машинобудуванні – 70%.

Трудомісткими є галузі видобувної промисловості. У них питома вага витрат на заробітну плату становить майже 50%.

Капіталомісткі – це галузі, в структурі витрат яких висока питома вага амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).

Другий напрям визначення витрат – це їх групування за статтями калькуляції. Калькуляція – це розрахунок витрат на одиницю продукції. На відміну від кошторису витрат, калькуляційні статті відображають склад витрат залежно від місця їх виникнення і виробничого призначення. Аналіз калькуляційних статей дає змогу виявляти за рахунок яких джерел можна реально скоротити витрати на одиницю продукції.

В аналітичній економії витрати поділяють на постійні і змінні. Постійні витратице такі види витрат, абсолютна величина яких помітно не змінюється зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції. До постійних витрат належать витрати на оплату адміністративного та управлінського персоналу, оплату охорони, на утримання підприємства, на орендну плату тощо. Зі збільшенням обсягу виробництва постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції зменшуються.

Змінні витратице такі види витрат, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, напівфабрикати, паливо та енергію, на оплату праці з відрахуванням на соціальні заходи та ін.

Сума постійних та змінних витрат становить загальні, або валові витрати. На їхній основі можна визначити середні та граничні витрати.

Середні витрати – це витрати на одиницю продукції. Розрізняють три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні загальні витрати. Їх визначають діленням відповідно постійних, змінних та загальних витрат на обсяг продукції. Економісти часто називають середні загальні витрати вартістю одиниці продукції.

У визначенні стратегії фірми важливими є граничні (приросткові) витрати. Граничні витратице витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого обійдеться виробництво додаткової одиниці продукції.

Значення витрат виробництва фірмі потрібні для визначення величини прибутку, що дорівнює різниці між виторгом фірми та її витратами. Виторг – це сума грошей, яку отримує фірма від продажу товарів і послуг. Кількісно виторг – це добуток ціни товару на кількість проданого товару. За сумою виторгу фірми визначають масштаби її комерційної діяльності.

Метою діяльності кожної фірми у ринковій економіці є прибуток, який одночасно є найважливішим показником господарської діяльності фірми. Величина і рівень прибутку визначають конкурентоспроможність фірми на ринку, збільшують або зменшують можливості її інвестування тощо.

В аналітичній економії та господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Економічний прибутокце різниця між виторгом та явними і неявними витратами фірми.

Бухгалтерський прибутокце різниця між виторгом і явними витратами фірми.

Нормальний прибутокце той мінімальний прибуток, який мусить заробити підприємець, щоб залишитися у своєму бізнесі й продовжити діяльність. Це плата за виконання підприємницьких функцій.

Якщо за деякий період економічний прибуток фірми дорівнює нулеві (виторг – явні і неявні витрати = 0), фірма перебуватиме у цій сфері, бо отримала за цей період нормальний прибуток, який покриває частину неявних витрат фірми. Якщо фірма не може повністю покрити економічні витрати, її власники прагнутимуть кращого альтернативного використання ресурсів поза межами фірми.

Прибуток – це основний узагальнюваний показник фінансових результатів господарської діяльності фірми. Проте абсолютна величина прибутку не є достатньою підставою для характеристики якості цієї діяльності. Величина прибутку, що отримує фірма, залежить (за інших рівних умов) від обсягу виробництва, на який впливає чимало чинників. Тому якість діяльності фірми визначають за відносним показником. Таким показником є рівень прибутку, або рівень рентабельності.

Рівень прибуткуце відношення суми прибутку до вартості основного та оборотного капіталу, виражене у відсотках.

Рівень рентабельності дає змогу порівнювати ефективність роботи різних фірм та підприємств.

Ефективність виробництва окремих виробів визначається показником рентабельності продукції.

Рівень рентабельності продукціїце відношення прибутку від реалізації виробу до витрат на його виробництво.

Будь яка фірма, незалежно від її організаційно-правової форми, здійснює певну господарську діяльність. Особливим видом господарської діяльності є підприємництво.

Цивілізоване підприємництво ґрунтується на двох засадах: приватний власності та ринкових відносинах. Тому у командній економіці підприємництво не могло існувати (окрім нелегальних форм).

Підприємництво – це самостійна ініціативна систематична й ризикована діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою отримання прибутку.

Сьогодні підприємець є центральною постаттю у бізнесі. Професія підприємця вимагає особливих якостей від людини, а саме:

відчуття ризику;

лідерства і вміння об’єднати людей для досягнення мети;

наполегливості та гнучкості;

здатності до точного розрахунку;

міцного здоров’я.

Підприємницький хист – це здебільшого талант, помножений на наполегливу працю і достатні знання. Соціологічні дослідження показують, що схильними до підприємництва є всього 5-7% економічно активного населення.

Підприємець, як уже зазначалося, є ключовою постаттю ринкової економіки. Він несе повну відповідальність за результати своєї діяльності, його чекає або крах або успіх.

Діяльність підприємця спрямована на отримання максимального прибутку, який, як нам уже відомо, дорівнює різниці між виторгом і витратами. Тому підприємець заінтересований продавати свою продукцію за максимально високими цінами, а ресурси на ринку придбати за найнижчими цінами, зокрема заплатити робітникам за працю мінімальну платню. Тому постать підприємця нерідко сприймається громадськістю негативно.

У своїй діяльності підприємець має враховувати потреби суспільства. Саме підприємець повинен вгадати, які товари і послуги потрібні покупцям. Він покликаний виконувати певну суспільну функцію – зберігати і примножувати власність через задоволення потреб споживача.

Робити гроші, задовольняючи людські потреби, і діставати від цього насолоду – основний сенс підприємництва, чи бізнесу. Вміння перепродати – теж бізнес, але від нього недалеко від злочину. Бізнес – це вміння робити гроші з грошей, але обов’язково через корисну і продуктивну діяльність, тобто виготовлення продукту або надання послуг. Отже, підприємництво – це передусім організація виробництва і задоволення потреб людей, а відтак і творення грошей.

Якщо діяльність підприємця була успішною і виторг за реалізований продукт перевищує витрати, то підприємець отримує прибуток. Але цей прибуток не належить підприємцю повністю, бо потрібно сплачувати податки, які залежать від виду підприємницької діяльності, системи пільг тощо. Діяльність підприємця вважають успішною, якщо прибуток становить не менше 20% рівня витрат.

Наявність підприємництва надає суспільству такі вигоди:

підприємець особисто заінтересований в успіхові своєї справи, тому він якнайповніше використовує всі свої сили і знання;

підприємець може найповніше задовольняти потреби суспільства, бо він прагне передбачити нові потреби споживачів;

підприємець своєю діяльністю забезпечує ефективніше використання виробничих ресурсів.

Якщо людина має ідею, бажання і можливість займатися бізнесом, то наступний її крок – це вибір сфери і виду підприємницької діяльності. Під час такого вибору необхідно оцінити свої здібності, досвід, джерела ресурсного забезпечення.

Нині сприятливими сферами бізнесу в Україні є: надання різноманітних послуг; громадське харчування; торгівля споживчими товарами; ремонт автомобілів; будівництво житла тощо.

Основними видами підприємницької діяльності є:

виробниче підприємництво – вид бізнесу, коли підприємець, використовуючи фактори виробництва, виготовляє продукцію, виконує роботи, надає послуги для наступного продажу споживачам. У цьому виді підприємництва виготовлення товарів і надання послуг є визначальною функцією виробництва;

торгово-посередницьке підприємництво – вид діяльності з реалізації продукції, надання посередницьких послуг;

фінансове підприємництво – вид діяльності (особлива форма комерції), коли предметом купівлі-продажу виступають гроші та цінні папери;

страховий бізнес – вид діяльності, який полягає в тому, що підприємець за певну винагороду гарантує особі чи організації компенсацію можливої втрати майна, цінностей, життя у випадку непередбаченого лиха.

Підприємцю потрібно визначитися, чи він виступає як фізична особа і вестиме індивідуальний бізнес, чи радше оформить свою справу як діяльність юридичної особи. Для цього потрібно зареєструвати підприємство, офіційно відкрити свою справу, необхідно визначити організаційно-правову форму підприємства.

Ст. 42 Конституції України передбачає, що “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не забороняється законом”. До здійснення підприємницької діяльності не допускаються такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи суду, прокуратури, державної безпеки, внутрішніх справ, а також органів державної влади.

Підприємництво на території України здійснюється на основі таких принципів:

1) вільний вибір діяльності;

2) залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

3) самостійне формування програми діяльності;

4) вільне наймання працівників;

5) залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

6) вільне розпорядження прибутком, що залишився після внесення платежів, установлених законодавством;

7) самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання на свій розсуд належної частки валютного виторгу.

Сфера підприємництва не може функціонувати ізольовано від зовнішнього світу. Вона постійно взаємодіє з економічним середовищем.

Підприємництво передовсім пов’язане з національною кредитно-грошовою системою – державними та комерційними банками і небанківськими фінансовими інституціями. Через ці організації здійснюється рух грошових коштів фірми. Кредитна система мобілізує тимчасово вільні грошові ресурси приватних осіб, фірм, державних інституцій та надає ці кошти у позику. Підприємець тут виступає як позикодавцем, так і позичальником кредитної системи.

Сучасний бізнес немислимий без фондових бірж – підприємств, де купуються і продаються цінні папери.

Підприємництво тісно пов’язане зі страховими компаніями. У ринковій економіці страхування виступає засобом захисту бізнесу і добробуту людей.

Підприємництво тісно взаємодіє з державними інституціями, які впливають на діяльність фірми. До них належать: Національний банк України, Міністерство фінансів, Експортно-імпортний банк, Державний пенсійний фонд та ін.

Нині економічне середовище в Україні не зовсім сприятливе для формування вітчизняного підприємництва через такі обставини:

по-перше, функціонує ще чимало підприємств-монополістів, які протидіють конкуренції, а отже і розвитку підприємництва;

по-друге, простежується надмірне втручання державних інституцій у справи бізнесу, а правила економічної гри, зокрема господарське законодавство, безперервно змінюється;

по-третє, кількість незалежних підприємств в Україні ще зовсім недостатня для формування конкурентних відносин.

Без проведення демонополізації та розвитку конкуренції сподіватися на здорове підприємництво не доводиться.

Конкурентні відносини в економіці, як показує світовий досвід, формуються тоді, коли одне підприємство припадає на кожні 100 осіб населення. До цього показника ми ще далекі.

 

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.019 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал