Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
Кваліфікаційнійні вимоги до соціальних педагогів.
|
|
· Толерантність — соціальний педагог повинен терпляче ставитися до своїх клієнтів і не виражати до них ні симпатії, ні антипатії.
· Конфіденційність отриманої інформації — соціальний педагог не має права розголошувати отриману інформацію про свого клієнта, про його проблеми та негаразди, окрім таких винятків: якщо ця інформація може нашкодити клієнту чи третій особіу; якщо ця інформація потрібна для проведення слідства; та інші випадки що передбачені чинним законодавством України.
· Професіоналізм фахівця — соціальний педагог повинен мати належну освіту та належний рівень кваліфікації щоб плідно працювати в своїй галузі. Також соціальний педагог повинен підвищувати та покращувати свій рівень професіональності вивчаючи нові і опрацьовуючи нові джерела і публікації, статті та видання які можуть покращувати його професіональний рівень. Для підвищення своєї професійності соціальний педагог повинен також проходити курси підвищення кваліфікації які діють при навчальних закладах, які готують соціальних педагогів.
· Клієнтоцентризм — для соціального педагога інтереси клієнта повинні бути вище своїх власних інтересів.
Найважливішими особистісними якостями соціального педагога є: 1. Комунікативність.2. Екстравертність.3. Гуманізм.4. Високий рівень культури.5. Організаторські здібності6. Тактовність. Професійні якості соціального педагога: 1.Педагогічна і психологічна освідченість.2.Вміння аналізувати соціальні явища і процеси.3.Усвідомлення власної ролі та місця в суспільному житті країни.4.Здатність забезпечити належним посередництвом в системі особистість-суспільство.5.Вміння працювати в умовах неформального спілкування залишаючись в позиції неофіційного радника.6.Активізувати зусилля осіб з особливими потребами для більш ефективної адаптації їх до життя в суспільстві.7.Вміння виявляти інформацію та належним чином її використовувати.8.Вміння виявляти потреби людей і розробляти новаторські ідеї їх ефективного вирішення.9.Вміння забезпечити міжінституційні зв’язки в суспільстві.10. Вміння виявляти соціальні проблеми, доводити їх до відома громадськості та сприяти їх вирішенню. З метою повноцінного ефективного виконання обов’язків, соціальний педагог повинен знати: 1. Конституцію України.2. Закони України, Укази Президента, Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів.3. Конвенції Прав Людини та Дитини”.4. Основи соціальної політики держави.5.Основи таких наук як педагогіка, психологія, валеологія. Володіти соціально-педагогічними методиками.6.Знати правила охорони праці та техніки безпеки. Найважливішими комунікативними вміннями соціального педагога є: 1. Вступати в контакти з людьми різних вікових груп та категорій.2. Легко налагоджувати зв’язки між працівниками різних соціальних служб.3. Здійснювати індивідуальний підхід до дітей підлітків, інвалідів та людей похилого віку які мають специфічні потреби.4. Співпрацювати з дітьми, дорослими, сім’ями, установами та організаціями, підтримуючи дружні або ділові контакти.5. Створювати атмосферу доброзичливості, комфортності та взаєморозуміння.6. Викликати довіру у клієнтів, співпереживати спільно з ними, вирішувати їх проблеми.7. Дотримуватися конфіденційності в стосунках з клієнтом, бути тактовним і коректним у стосунках з ним.8.Спонукати клієнта до ініціативи, творчості, прагнення вирішити швидко і ефективно проблему самостійно.9. Впливати на стосунки між людьми, спілкування.10. Впливати на суспільну думку в мікросоціумі.11. Правильно сприймати, реагувати та враховувати критику. Уміння саморегуляції: 1. Керувати і контролювати свої емоції в будь-якій ситуації.2. Керувати своїм настроєм.3.Бути вимогливим до себе.4. Володіти здатністю витримувати значні нервово-психічні навантаження.5. Вміти поступатися своїми інтересами заради інтересів клієнта.6. Вміти знімати психологічне навантаження після роботи з клієнтом. Основними вимогами до соціального педагога є: 1. Любов до людей і педагогічної діяльності.2. Знання та ерудиція.3. Педагогічна інтуїція та інтелект, загальна культура і моральність, комунікабельність, артистизм, веселість, хороший смак.4. Педагогічний такт – це вміння коректно виходити з цієї ситуації(вирішувати ту проблему) в яку потрапляє соціальний педагог або його клієнт. Наслідком врахування усіх основних вимог, поставлених до діяльності соціального педагога є хороший результат у вирішені проблем клієнтів. В основі цього хорошого результату є створення сприятливого мікроклімату у сфері “соціальний педагог – клієнт”. Умови створення сприятливого клімату: 1. Спільна віра в успіх.2. Вірні або правильні стосунки між соціальним педагогом та клієнтом(врахування педагогічного такту).3. Доброзичливе ставлення до клієнта.4. Сприятливі умови спілкування.5. Зовнішній вигляд соціального педагога. Важливою складовою професійного становлення професійного працівника є прагнення до самовдосконалення. Бажання особистості піднятись на вершину професіоналізму (за Е.Зеєром) включає 5 основних стадій: 1. Оптація – це формування особистісних і професійних орієнтирів, усвідомлений вибір професії.2. Професійна підготовка.3. Професійна адаптація – це первинне входження в професію, засвоєння певної ролі.4. Професіоналізація – формування професійної позиції, кваліфікованевиконання професійних обов’язків.5. Професійна майстерність – це повна реалізація самоствердження особистості в професійній діяльності. Як і будь-яка інша професія, професія соціального педагога має свої негативні сторони. Однією з них є професійний ризик соціального педагога. Він пов’язується насамперед з несприятливими умовами праці. Цей ризик стосується таких сторін як: 1) виконання професійних обов’язків; 2) професійне спілкування та особистість соціального педагога.Незалежно від різновиду роботи яку виконує соціальний педагог, його діяльність пов’язується з підвищеною моральною відповідальністю за життя і здоров’я окремих людей, груп та суспільства в цілому. Соціально-педагогічна діяльність вимагає надзвичайних психофізичних зусиль спеціаліста при виконані його професійних обов’язків. Однією з основних концепцій діяльності соціального педагога є так звана концепція прийнятого ризику (ризик – небезпека яка може виникнути в будь-яку хвилину). Найбільш загальними джерелами виникнення ризику є: – екологічний фактор (штучне середовище); – гігієнічні і соматичні захворювання (внутрішнє середовище); – нещасні випадки, кризові ситуації (природне середовище); – професійні захворювання, нещасні випадки на виробництві (професійнесередовище); – девіації чи суїциди (соціальне середовище).8. Соціалізація – процес, який, з одного боку, передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду, адаптацію до соціального серед-овища, засвоєння його традицій, норм і цінностей шляхом, а з другого – процес активної діяльності, включення в соціальне середовище. При цьому індивід, оволодіваючи новими ролями і правилами, на-буває водночас здатності створити щось нове.
Передусім, це – інтерактивний процес, оскільки має на увазі взаємодію представників старших і молодших поколінь. Старші по-коління передають молодшим свої знання, формують у них уміння, необхідні для самостійного життя. При цьому у результаті взаємодіїз іншими людьми у індивіда з'являються власні переконання, мо-ральні стандарти, звички тощо.
Соціалізація нерозривно пов’язана з індивідуалізацією особис-тості, оскільки її зміст полягає у формуванні індивідуальності. Не існує однакових процесів соціалізації, індивідуальний досвід кож-ної особистості є унікальним і неповторним. Це набуття людьми ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей; засвоєння індивідом певної системи знань і норм, процес становлен-ня його як особистості.
Отже, соціалізація – це двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння со-ціального досвіду і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість.
Під соціалізацією потрібно розуміти оволодіння нормами і правилами життя в суспільстві, знаннями і вміннями будувати стосун-ки, що дозволять особистості здобути такі характеристики: ставлення до іншої людини як до самоцінності; здатність до самовіддачі як умови чи способу реалізації такого ставлення до інших людей; творчий характер життєдіяльності, здатність до вільного волевияв-лення; можливість особистості самостійно проектувати майбутнє; внутрішня відповідальність перед собою, іншими людьми, минулим і майбутнім; прагнення зрозуміти смисл життя
Соціалізація відбувається у взаємодії людини з величезною кількістю умов, що називають факторами соціалізації. Зокрема такі з них: мегафактори – космос, планета, світ; макрофактори – країна, етнос, суспільство, держава, культура; ме-зофактори – тип населення (місто, село, район), засоби масової ко-мунікації, субкультура; мікрофактори – формальні (дошкільний навчальний заклад, школа, вищий навчальний заклад, заклад культури, виховні організації), неформальні (сім'я, сусіди, групи одно-літків, клас)
Соціалізацію особистості розглядають і як типовий, і як одинич-ний процес. Типовість визначають соціальні умови, расові, етнічні, класові відмінності; одиничність – індивідуальні особливості люди-ни: здібності, зовнішні дані, комунікабельність, індивідуальний рі-вень ідентичності, тобто прагнення до розвитку власних здібностей, усвідомлення свого життєвого шляху як унікального.
Розглядають родинну, рольову, економічну, політичну, релігій-ну, культурницьку, ґендерну, професійну та інші соціалізації. І у кожному її виді людина може виступати як об'єкт і як суб’єкт. Мож-на виділити дотрудовий (по початку трудової діяльності); трудовий і післятрудовий періоди соціалізації особистості.
У загальному вигляді фактори соціалізації особистості можна поділити на дві групи: соціальні та індивідуально-особистісні. До со-ціальних належать: соціально-політичні, економічні, національні особливості розвитку особистості, в тому числі якість життя, еко-логічна ситуація, виникнення екстремальних соціальних обставин тощо. Індивідуально-особистісні фактори визначаються своєрідніс-тю життєвого шляху особистості.
За такою схемою у першій фазі переважний вплив відбувається
у родині, де дитина здійснює свої перші міжособистісні зв'язки у колі рідних; започатковується формування свідомості і починається опа-нування мови як визначального містка між індивідом і соціумом.
У другій фазі встановлюються і розвиваються початкові соці-альні зв'язки поза межами родинних стосунків. У цьому періоді за-кладаються основи естетичного та етичного ідеалу, уподобань, тому важливо вчасно долучити дитину до знань, навчання, налагодження соціальних стосунків.
Третя фаза – опанування основними знаннями і суспільним до-свідом, що завершується зрілістю людини. Це завершення навчання і перехід у стан відтворення. Коли набуті знання переплітаються з до-свідом, досягається остаточне формування світогляду, забезпечують-ся творчі потреби людини, проходить четверта фаза соціалізації.
У п’ятій фазі особистість досягає найвищого рівня соціалізації і утверджує можливість творити суспільно і особистісно значущі вар-тості. У цій фазі повною мірою розкриваються якості особистості, лю-дина робить висновок про відповідність обраного трудового шляху.
Останній, шостій фазі властиві втрата чи згасання життєвого інтересу, послаблення соціальних зв’язків, зниження психічної і фі-зичної активності.
9. Соціальне виховання здійснюється у процесі взаємодії особистості в різних відносно автономних сферах життєдіяльності: освіта, організація соціального досвіду людини, індивідуальна допомога їй. Освіта включає в себе систематичне навчання та самоосвіту. Організація соціального досвіду здійснюється завдяки участі дитини у різних формалізованих та неформалізованих об'єднаннях (клас, гурток, дворова кампанія однолітків, сусідство, референтна група тощо). Індивідуальна допомога — це свідома спроба інших осіб (батьків, вчителів, близьких, друзів тощо) допомогти дитині набути певних знань, навичок для задоволення власних потреб та потреб інших людей; в усвідомленні дитиною своїх цінностей та можливостей; в розвитку самосвідомості та самоствердженні, почутті приналежності до певної групи та соціуму.
Соціальне виховання забезпечується суспільством та державою в організаціях, що спеціально створюються для його здійснення (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації), а також в тих, де виховання не є провідною функцією (армія, виробництво, громадські об'єднання). Роль держави в організації соціального виховання полягає в тому, що вона не тільки створює його інфраструктуру, але в першу чергу формулює завдання соціального виховання, закріплені в державних програмах та документах (Державна національна програма «Освіта»), і визначає його структуру та зміст.
Провідним завданням соціального виховання в кожному суспільстві є створення оптимальних умов для найбільш ефективної соціалізація особистості.
|
|