Передумови виникненя соціальної педагогіки в Україні

Дослідження видатного вітчизняного історика Грушевського свідчать, що безпосередніми предками українців є анти — союз давньослов'янських племен, які мешкали на території Середнього Придніпров'я у IV—VII ст. Євген Малюк, говорячи слідом за візантійцем Маврикієм — сучасником антів про характерні риси цього народу, зазначає, що ми, українці, можемо легко впізнавати в них себе: " Громадоправство, емоційність, брак авторитарної влади, головний і єдиний бог, хліборобська осіла культура. Люди рослі тілом, ні чорняві, ні біляві, волелюбні, гостинність майже культова, жінки чесні " понад міру" (смерть чоловіка вважають за власну), полонених згодом відпускають. Але: нетривкі, віроломні в договорах, " коли порізняться між собою, вже не погодяться ніколи". Не приймають спільного рішення, бо " кожен має свою думку". Багато князів

Християнський світогляд, опановуючи язичницьку свідомість мас, завдавав їй, з одного боку, руйнації, а з іншого — завдяки його величезній адаптивності і живучості народної традиції, відбувалося утворення складних ментально-психологічних фрагментів, які відображали синтез цих духовних потоків. Саме на такому ґрунті зародилася слов'янська гілка православно-християнського віровчення, яке, будучи запозиченим у Візантії, все ж мало національну та культурну специфіку. Прийняття Бога відбувалося без раціонального осмислення й обґрунтування, всі істини відкривало Святе Письмо, що не викликало сумнівів, бо це вважалося смертельним гріхом. Ця обставина позначилася на формуванні суспільних підходів до організації освіти, бо книжна грамота стала прерогативою саме церковних служителів.

Освіта Київської Русі IX— Х ет., на відміну від європейської, не розвинулася до гармонійної і стабільної системи, хоча християнство надало значного поштовху розвиткові національної культури та освіти, а також заклало нові морально-етичні та ідейно-смислові підвалини соціалізації молоді.. Вже в найдавніших літературних пам'ятках (" Ізборник Святослава" (XI ст.), " Проповіді" Григорія Богослова (XI ст.)) з'являються ознаки живої народної української мови з місцевими діалектами. Українські науковці стверджують, що виникнення цих пам'яток свідчить про початок якісних змін у самих підвалинах виховання, навчання, соціалізації молоді.. Наприклад, учені-спеціалісти схиляються до думки, що " Ізборник Святослава" є перекладом візантійських текстів, які стосувалися проблем педагогіки, етики, моралі, догматичного богослов'я. Збірник містить дидактичні матеріали з граматики, риторики, логіки, поетики, історії, географії, астрономії, медицини тощо, а також притчі та загадки. Інші збірники афоризмів " Бджола" та " Мудрість Менандра" містили положення про виховання особистості в дусі християнського благочестя, що мали, крім повчального характеру, ще й пізнавальний. Деякі з них добре нам відомі, наприклад: " Не місце красить людину, а людина місце", " Хто не працює — той не їсть", " Не копай яму іншому — сам до неї потрапиш".

У період розквіту Київської Русі цікавим свідченням про уявлення наших предків щодо соціального ідеалу особистості є проповідь Володимира Мономаха " Поученіє дітям", в якій ідея доброчинності має три джерела: покаяння, сльози і милосердя. Покаяння — це усвідомлення своїх вчинків, чесність із собою та людьми. Сльози — це жаль з приводу неблагодійних вчинків, чесне визнання своїх недоліків з метою їх виправлення, усвідомлення минущості людського життя, визнання переваги духовних цінностей над матеріальними. Милосердя увінчує ці чесноти і надає їм внутрішнього підґрунтя.

Однією з головних народних традицій соціалізації молоді було і залишається залучення її до праці ще з дитинства, зокрема для кожного дитячого віку визначалися певні трудові обов'язки, а також передбачалося набуття конкретних навичок і умінь. Безпосередня участь підростаючого покоління у продуктивній праці була і є найефективнішим засобом трудового виховання і суспільного становлення особистостей.

Особливо знаменним стало місто Львів, яке першим отримало таке право в Україні у 1366 р. У Львові було організовано першу братську школу (1586 р.), спочатку як грекослов'янську, а потім була введена і латина. Ця школа відповідала західноєвропейській школі середнього типу, і її навчальна програма базувалася на семи вільних науках з поетикою та риторикою включно. Наука у школі була доступною для " дітей усякого стану, убогим за прости Бога, а багатим за ровним датком". Освітньо-культурна діяльність братств була спрямована проти монополії у привілейованих верств населення на освіту.