Вимоги до заголовків

Значення заголовків рубрик у виданні багатообразне:

1. Заголовки зорганізовують, направляють читача. Ті з них, що мають словесну форму, попереджають, про що розповідатиметься в тексті, що підпорядковується певному заголовку 4 тим самим підготовлюють читача до сприйняття тексту. Всі заголовки, перериваючи текст чи визначаючи кінець однієї рубрики й початок іншої, змушують читача зробити паузу й задуматися над тим, що прочитано, перед тим як перейти до нового тексту.

2. Заголовки поглиблюють розуміння твору. Разом заголовки розкривають будову твору. Заголовки, які поділяються за малюнком, розміром, шрифтом, місце розташуванням, показують зв’язок взаємозалежність рубрик (розділів, підрозділів) твору (чи є рубрика частиною іншої, чи вони рівноправні)

3. Завдяки заголовкам читачеві простіше знайти в книзі потрібний матеріал, вибірково використовувати книгу.

В редакторському аналізі й оцінці рубрикації можна виділити дві сторони, що визначають завдання редактора:

Одна сторона стосується власне членування тексту на рубрики й відповідності цього членування та складності супідрядності рубрик підготовці читача. Редактору потрібно відповісти на питання:

Ø наскільки зручно читачеві вибране автором членування тексту на рубрики, тобто чи нормальні порції читання (а рубрики можна розглядати як порції читання), виходячи зі змісту тексту, його труднощі й функціонально-цільове призначення;

Ø чи відповідає складність рубрикації (власне, число рубрик різного значення) підготовці читача.

Друга сторона стосується власне правильності рубрикації:

Ø чи дотримана супідрядність заголовків, а значить і рубрик;

Ø чи добре показана ця супідрядність, щоб читач міг її побачити як засіб для точного сприйняття й поглибленого розуміння зв’язків і взаємозалежності частин тексту, чи добре вибрані засоби вираження рубрикації з тих, що накопичені видавцями за багато століть

Ø чи відповідає заголовок змісту свого тексту і, навпаки, зміст тексту – своєму заголовку.

Системи рубрикації видань (видавнича, поліграфічна, за способом вираження теми)

Повідомлення складається з композиційних одиниць. Цим одиницям дають імена, які називають рубриками. Утворену зі всього повідомлення множину рубрик, подану в порядку розташування композиційних одиниць, називають рубрикацією. Така рубрикація є моделлю композиційної будови (структури) повідомлення.

Видавнича. Залежно від того, куди входить рубрика (в основний зміст чи апарат видання) їх ділять на: системні (відтворюють лише основний текст); позасистемні (елементи апарату видання: передмови, списки л-ри, покажчики, додатки, тощо, що належать до наскрізної нумерації композиційних одиниць основного тексту). Залежно від того, чи відтворює рубрика тему композиційної одиниці, їх ділять на: тематичні (відтвор. тему композ. одиниць); напівнімі (вказують лише на назву рівня, до якого належить одиниця та її порядковий номер (наприклад, Розділ І, Частина 3); німі (спеціальними засобами – порожніми рядками, зірочками – лише фіксують, що в цій позиції є рубрика). Крім того рубрики ділять на: нумеровані (біля назви стоїть номер), ненумеровані (нема номера), комбінована. Залежно від того, як розташовані рубрики стосовно основного тексту ділять на: перериваючі (виділяють одну композиційну одиницю); паралельні (дають змогу сприймати рубрику паралельно з основним текстом); внутрітекстові (належать до основного тексту і сприймаються як його частина).

Поліграфічна класифікація виділяє рубрики: а) на окремій сторінці—шмуцтитули

(основний текст, крім самої рубрики, на такій сторінці відсутній); б) на спуску сторінки — " шапки" (текст розташований внизу під рубрикою); в) збоку сторінки — " ліхтарики" (рубрика заверстана текстом лише справа чи зліва); г ) упоперек сторінки — " поперечні" (текст розташований зверху та знизу рубрики); ґ) збоку сторінки — " кватирки " (рубрика із трьох боків — згори, знизу та зліва чи справа — заверстана текстом); д) всередині сторінки — " врізи " (рубрика із чотирьох сторін заверстана текстом).

За способом вираження теми

Змістові частини твору, які становлять його композицію, мають бути тематично однорідними. Композиція твору завжди тематично зумовлена. В ідеалі будь-який твір має бути однотемним і його композиція являє собою тематично однорідну структуру. Однотемний текст - це ідеалізований об'єкт. Реально одно-темність неможлива. Якщо на рівні автора текст здається однотемним, то на рівні читача він може бути багатотемним. Будь-яке слово, корінь, фонема, можуть викликати побічну асоціацію - і в результаті виникає тематичне відхилення. Завдання редактора - максимально відсікти атематичні структури, очистити твір від тематичних відхилень. Композиція твору в межах конкретної теми зумовлена ще й стилем та жанром твору. Редакторський композиційний аналіз змісту твору повинен, таким чином, задовольнятися трьома вимогами: будь-які частини твору на різних рівнях ієрархії змісту, включаючи рівень фраз, мають бути тематично однорідними; частини повинні бути логічно пов'язаними; вибір композиції повинен мати жанрово-стильову зумовленість. Однією з найважливіших функцій заголовка є номінативна (називна, сигнальна) функція. Це означає, що, прочитавши заголовок, аудиторія відразу повинна з'ясувати, про яку сферу життя піде мова в тексті, до якого він відноситься.