Типологія наукових видань: підготовчий та редакційні етапи роботи над ними.

Наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним у всьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених. Типологія наукових видань.

За характером інформації наукові видання поділяємо на такі види: монографія; автореферат дисертації; стаття; наукова доповідь (тези доповіді).

За складом основного тексту: моновидання (в основі – один твір, скажімо, монографія чи автореферат дисертації); тези доповідей чи повідомлень (наукові конференції, симпозіуму, з’їзду); збірки наукових видань.Практика редагування такого виду літератури виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути редактор особливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий.Ознайомлювальний аспект. Під час першого читання оригіналу редакторові важливо з’ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу в світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме: актуальність та новизна теми; ступінь її розробки; адресне призначення; рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів.Структурний аспект. Уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу редакторові визначити «плюси» й «мінуси» структурної його побудови.

Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин – вступної, основної та заключної – починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна такими шляхами:

систематизації зібраного матеріалу;

дотримання приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин);

чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного;

строгої логіки викладу;

написання серйозних узагальнень;

вироблення самостійних висновків;

виявлення і ліквідація повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних «не за темою».

Змістовий аспект. Гармонійне поєднання форми й змісту будь-якого, надто ж наукового, твору досягається автором і редактором саме на цьому етапі.

Редактор передусім має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу. Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Логічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватись не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок «видавлювання води», тобто багатослів’я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності тощо.Досвідчений редактор відразу відчує, де самостійно виконаний твір, а де – побудований на суцільній компіляції. В останньому випадку нерідко сказане в першому абзаці суперечить викладу матеріалу в наступному.На особливу увагу редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і чистоти вживання спеціальної термінології. Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення.Наукові видання, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його службової частини. Ними, як відомо, є зокрема передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків, бібліографічний опис.