Здобутки культури Стародавнього Китаю.

Культура Давнього Китаю сформувалась у III тис. до н.е. і розвивається майже безперервно протягом 5 тис. років. Китайський етнос створив особливий тип культури, що відрізняється від культури інших народів.
Основними видами мистецтв у Китаї виступають архітектура, література, музика, живопис, прикладне мистецтво. Уже у XV столітті до н.е. в Китаї існувала розвинена система ієрогліфічного письма, що нараховувала близько двох тисяч ієрогліфів. Китайці створили одну з найдавніших систем письма, походження якої досі не з’ясовано. В стародавньому Китаї виник культ письменності, який проявлявся, насамперед в шанобливому ставленні до писемної людини. Магія грамоти проявилась у розвитку китайської каліграфії.
І тис. до н.е. найбільш ранні пам'ятки давньокитайської літератури - " Книга пісень", що містить близько 300 пісень і віршів, і " Книга змін".
Широко відомі стародавні китайські монументальні споруди - Великий канал, що будувався протягом багатьох віків, та Велика китайська. У культурному житті Китаю важливу роль відігравали буддійські(будистські?) монастирі, котрі були прикрашені скульптурними зображеннями Будди і буддійських(будистських) божеств, імператорські палаци (у ІІІ столітті до н.е. їх було збудовано більше 700).. Про архітектуру цієї доби ми можемо скласти уявлення лише на основі писемних згадок. Палацові комплекси ханських імператорів вражають грандіозними розмірами. Так палац Вейангун у Чан’ані мав периметр 11 км. і складався із 43 будівель.
У VII-XVIII століттях основне місце серед інших видів мистецтва посів живопис, котрий відобразив преклоніння людей перед красотами Всесвіту, природи. Самостійними жанрами були " люди", " квіти-птахи", " гори-води", що стали традиційними на багато століть.
Давнім китайцям належать багато технічних винаходів: магнітний прилад - прародич компасу, водяний млин, перший у світі сейсмограф, спідометр, папір, книгодрукування, порох, фарфор тощо. Китайці створили одну з найдавніших систем письма, походження якої досі не з’ясовано. В стародавньому Китаї виник культ письменності, який проявлявся, насамперед в шанобливому ставленні до писемної людини. Магія грамоти проявилась у розвитку китайської каліграфії. В інську добу китайці освоїли виробництво чудового бронзового посуду для зберігання жертовного зерна й вина, який немає аналогів у світовому мистецтві. За інської доби в Китаї вже процвітала техніка різьблення по твердих породах каменю і кісці. З наук бурхливо розвивалась астрономія, математика і медицина. Так, вперше в історії людства тут був створений небесний глобус, що відтворював рух небесних тіл, складений каталог медичних книг, у яких були зібрані рецепти лікування багатьох хвороб, вперше китайці ввели поняття негативних чисел.
Культуру Стародавнього Китаю, що зберегла власну самобутність протягом тисяч років, можна по праву віднести до " вічних цивілізацій".

9. Особливості давньоіндійської культури.

Давньоіндійська культура – самобутня культура, формування якої розпочалось на початку III тисячоліття до н.е. (бронзовий вік) на півострові Індостан. Арійські племена, які завоювали цю територію, принесли свою мову – санскрит, писемність, священні книги " Веди" (релігійні гімни, заклинання, жертвенні формули), " Рігведу", " Самаведу", " Ахтарведу". В середині першого тисячоліття до н.е. з’являються " Упанішади" (вчення про світ). Особливе місце в давньоіндійській культурі займають епоси " Рамаяна" і " Махабхарата" – своєрідні художні енциклопедії того часу.

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ПІ тис. до н. е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до н. е., в епоху " Рігвед". На основі великого зібрання гімнів " Рігвед" було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого неможливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в " Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг). Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом- поділ на касти.

Своєрідну модель гармонійних співвідношень людини з людиною, суспільством, намагання досягти внутрішньої досконалості, свободи, щастя, пропонує і буддійське релігійно-філософське вчення. Буддизм – релігійне вчення, що виникло в Індії у VІ – V ст. до н.е. Його засновником був царевич Сіддхартха Гаутама з роду Шак’я, що згодом здобув ім’я Будди („Просвітленого істиною”). Чотири істини в буддизмі: 1. Життя – це страждання. 2. Головна причина страждань – бажання людини. 3. Для звільнення від страждань необхідно позбутися бажань. 4. Шлях позбавлення бажань полягає в дотриманні вчення Будди.

Реалізація чотирьох істин веде послідовника буддизму до головної мети його життя – стану нірвани, що розуміють як абсолютний спокій і повне зречення будь-яких бажань.

У вченні Будди є поняття metta, яке перекладається як любов, відсутність ненависті. Це стан, якого досягає людина, що подолала в собі ворожнечу і чуттєву прив’язаність до світу, і який реалізується в однаковому доброзичливому відношенні до усіх живих істот. Вчинки людини, згідно буддійському вченню, визначають її буття. Мета буддиста – жити так, щоб залишати якомога менше слідів карми. Вчення Будди, таким чином, спрямоване на досягнення гармонії в людських відношеннях шляхом внутрішнього самовдосконалення особистості

На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа.

Характерною рисою староіндійської культури залишався сексуальний зміст: статева символіка, виражена у художніх образах, ідеї поклоніння богу кохання — Камі. Ґрунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу космічного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близький Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.

10.Здобутки культури Стародавньої Індії

Певні досягнення були і в астрономії. За староіндійським календарем рік ділився на 12 місяців, кожен місяць ділився на 30 днів. Через кожні п'ять років додавали високосний місяць. У V-VI ст. н.е. в Індії вже знали закон про земне тяжіння, що Земля має форму кулі та обертається навколо своєї осі.

У Стародавній Індії знали секрет виплавки чистого заліза. Навіть у наш час в великих лабораторіях вчені можуть добути лише кілька грамів такого заліза. В V ст. н.е. з чистого заліза була вилита в Індії семиметрова колона вагою шість тонн. І через 1 500 років на цій колоні немає іржі.

Найбільшого розвитку в Стародавній Індії досягла медицина. Її досягнення успішно використовують і сучасні лікарі. Для виготовлення ліків найчастіше вживалися цілющі трави та мінерали. Індійські лікарі вміли вправляти кістки, лікувати переломи, відновлювати носи, вуха, губи, втрачені або скалічені в бою чи за вироком суду. Індійські хірурги успішно робили складні операції. Але не всі секрети староіндійської медицини вдалося розкрити в наш час. Навіть тепер можна зустріти в Індії людину, яка, користуючись лише своїми пальцями, без крові і безболісно вирве хворий зуб, і не буде будь-яких ускладнень. У III ст. до н.е. вперше у світі в Індії було створено лікарні.

Найвизначнішими пам'ятками Стародавньої Індії були ступи – куполоподібні споруди, в яких зберігались буддійські святощі (частини тіла Будди та його послідовників). В Санчі в III ст. до н.е. було побудовано ступу. Вона оточена круглою огорожею, в центрі якої збудовані ворота " Торана". На них багатофігурні зображення, пройняті почуттям любові до природи.

У Стародавній Індії будували печерні храми – чайтьї. Їх вирубували в скелі: спочатку робилося приміщення, а потім скульптурні зображення Будди та святих. В чайтьї в Карлі (на південний схід від Бомбея) збереглось багато скульптурних пам'яток. Над входом зроблено арку, якою денне світло потрапляє в храм. Зміна світла (вдень сонячне, а вночі лампове) створюють великий ефект, змінюють вигляд статуй, що відбиваються на стелі.

Великий інтерес становить скульптура Стародавньої Індії. До нас дійшли від часів держави Маур'я витесані з кам'яної брили колони. На одній з них стояло чотири кам'яні леви, що дивилися на чотири сторони світу, ніби охороняючи кордони царства.

Дуже багато до нас дійшло статуй і скульптурних зображень Будди та інших божеств. Так, стіни печерного храму в Елефанті оздоблені статуями, бюстами, пейзажними мотивами, побутовими сценами з життя індійського народу.

Стародавні індійці винайшли гру в шахи. Вона називалася " чотири роди військ" і була задумана як битва між двома арміями.

Велике значення для вивчення історії, вірувань і поглядів стародавніх індійців мають їхні релігійні збірки, так звані Веди. Ці священні книги Стародавньої Індії відносяться до II тис. до н.е. і написані санскритом. Найдавнішою з цих збірок є " Рігведа", яка містить в основному релігійні гімни, присвячені богам.

У Ведах можна знайти кілька легенд про створення світу. Одна з них розповідає: колись не було нічого – ні зірок, ні місяця, ні сонця. Лише один хаос панував Всесвіті. І ось виникли води, які потім породили вогонь. Згодом теплом було народжене Золоте Яйце, яке плавало у водах безкрайнього океану.

Через рік у Золотого Яйця народився Прародитель Брахма, а з двох половинок Яйця виникли Небо і Земля, між якими Брахма вмістив повітряний простір. З різних частин тіла Брахма створив богів та людей.У Ведах збереглось давньоіндійське сказання про потоп. З творів давньоіндійської літератури можна дізнатися багато цікавого про життя, вірування і погляди народів Стародавньої Індії. Винятковою популярністю у країні користувалися великі епічні поеми " Махабхарата" та " Рамаяна".

" Махабхарата" (" Велика оповідь пропотомків Бхарати") є найбільшим твором індійської літератури.

Вона складається з 18 книг і містить 200 тисяч віршів.

У поемі розповідається про боротьбу між двома ворогуючими родами – Куру і Панду. " Рамаяна" складається з семи книг. У ній розповідається про поневіряння і подвиги царевича Рами.

Популярними в Індії були повчальні історії, притчі, казки, байки. В них індійський народ висміював дурощі, лестощі, жадібність.

Багато літературних творів Стародавньої Індії ще в далеку давнину були перекладені на мови багатьох народів світу і збагатили їх літературу. Стародавні індійці поряд з іншими народами Стародавнього Сходу внесли величезний вклад у скарбницю світової культури

11. Характерні риси й особливості культури Античного світу.

Античність – запроваджена у на­уці спільна назва греко-римської історії і культури. Хронологічні рамки античного періоду умовні – приблизно з кінця кріто-мікенської цивілізації (ІІ тис. до н.е.) до IV ст. – доби варварської навали в Європу і падіння Західної Римської імперії (476 р.). Історія античної епохи поділяється на дві фази, які частково нашаровуються одна на одну, - грецьку й римську античність.
Антична культура протягом усього часу має міфологічний ха­рактер. Більш того, вона поглинає й опрацьовує на свій лад розріз­нені племінні міфи, поєднуючи їх у єдину, релігійно-міфологічну систему.
Головними галузями грецької культури стають філософія і мис­тецтво. Вони визрівають із міфології, користуються її образами, але згодом набувають іншого змістовного значення, яке вже виходить за межі міфології.
Найвищого розквіту культура Античної Греції досягає у соро­кові і тридцяті роки V ст. до н.е. Цей період був кульмінацією роз­квіту Афін: було відбудовано Акрополь, куди ввійшли Парфенон, храм Ніки Аптерос та Ерехтейон.
Римська античність запозичує більшість ідей і традицій гре­цької культури. Історія Античного Риму охвачує період з VIII ст. до н.е. по VI ст. н.е., коли паралельно з процвітанням елліністичних центрів на Заході зростала військова міць Риму.
Падіння Карфагена в 146 р. до н.е. було переломною подією, починаючи з цього часу Рим завоював Грецію. Гордий Рим, непохитний і суворий, схилив голову перед великою грецькою культурою. Власні художні традиції римлян були досить бідними. Рим сприйняв і аси­мілював весь пантеон грецьких божеств, давши їм тільки інші назви.
Римська культура з самого початку несла у собі зерна занепаду. Навіть коли Рим знаходився у зеніті слави, тобто в період Пізньої рес­публіки та Ранньої імперії Августа (кінець І ст. до н.е. – поч. І ст. н.е.), потім при Антонінах (II ст.), у його мистецтві було більше зовнішньої ефектності, аніж справжньої величі. Велич Риму штучно підтриму­валася багнетами легіонерів.
Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати у будівництві міцний і водонепроникний матері­ал – римський бетон, створили і вдосконалили особливу систему великих суспільних будівель із цегли і бетону, широко використо­вували поряд з грецькими ордерами такі архітектурні форми, як арка, склепіння, купол.

З проголошенням Римської імперії (І-V ст. н.е.) перед мисте­цтвом було поставлено завдання возвеличення особистості пра­вителя і прославлення його влади.
Римське образотворче мистецтво формувалося в тісній взає­модії і під впливом етруського і грецького мистецтва, але повністю не наслідувало ці традиції, а виробило свої характерні особливості.