Микола Садовський

Справжнє прізвище Миколи Садовського – Тобілевич. Він народився 6 березня 1856 року в селі Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії. У дитинстві Миколка дуже бли­зько сходився із селянськими дітьми, від матері чув чимало хоро­шого про театр, адже Євдокія Зіновіївна бачила вистави українсьих мандрів­них труп, знала напам´ ять п´ єсу " Наталка Полтавка". Юний Микола захоплювався виставами, які у Бобринці влаштовував брат Іван (Карпенко-Карий) та Марко Кропивницький.

Не закінчивши Єлисаветградського реального училища, в 1877 році Микола пішов добровольцем на російсько-турецьку війну, був хоробрим воїном і в боях за Шипку одержав Георгіївський хрест. Після війни перебував на військовій службі в Бендерах, де й зустрівся із М. Заньковецькою. Влітку 1888 року вони заснува­ли трупу, яка плідно гастролювала десять років, влившись пізніше у " Товариство російсько-малоросійських артистів під ору­дою Панаса Саксаганського", до якого на три сезони приєдналася і трупа М. Кропивницького.

1906 року Марія Заньковецька та Микола Садовський орга­нізували в Києві перший стаціонарний український професій­ний театр, який через рік отримав Троїцький народний дім як приміщення для праці (нині в цій історичній будівлі знаходиться Київський театр оперети).

Трупа Садовського ставила українські, російські та зарубіж­ні п'єси, а сам керівник був неперевершеним майстром трагіч­них ролей.

У п´ єсі М. Старицького " Богдан Хмельницький" Микола Са­довський грав роль гетьмана. І. Мар´ яненко згадував його ви­ступ: " У сценах прийомів і боїв – булава, якою Микола Карпович володів досконало. Поводився він у козацькому вбранні зовсім вільно, невимушено, немов то був його звичайний повсякденний одяг".

Найулюбленішою роллю Миколи Садовського була роль Сави Чалого в однойменній трагедії Івана Карпенка-Карого. Супе­речливий образ освіченого козака, спочатку ватажка повстансь­ких мас, а потім ревного служителя польської шляхти, вдавався М. Садовському особливо. Ось як виглядала остання частина твору у виконанні корифея: " Похиливши голову, Чалий запитував: " Що ж брати мої хотять? " Йому відповідали, що настав час розплати­тися за всі кривди, які він вчинив народу. Тоді Сава-Садовський, пробуючи зіграти на козацькій честі, просив дати йому можли­вість вмерти у чесному поєдинку. Йому відмовляли в праві на поєдинок. " За те, що кіш у Чорнім лісі наш спалив, – виголошу­вав вирок Гнат Голий, – за те, що ловив товаришів своїх і в руки панські віддавав, за те, що церкву ти спалив, тебе громада наша смерті присудила".

Першу фразу Сава-Садовський слухав з гордо піднятою го­ловою, навіть з усмішкою, на другій – схиляв голову, а коли чув про церкву, закривав лице руками і повертався спиною до месників, які вбивали його. Технічно це робилося так: шабля Медведя, що стояв праворуч, проходила поза спиною і виходи­ла ліворуч між пахвою і рукою Сави. Кравчина робив той же рух зліва направо, а Гнат всаджував шаблю прямо у спину Ча­лого. Було враження, що дійсно Садовського-Саву прокололи шаблями..."

Неперевершено грав Микола Садовський Опанаса (драма " Бурлака" Івана Карпенка-Карого), Командора (" Камінний гос­подар" Лесі Українки), воєводу (" Мазепа" Ю. Словацького), Пу­зиря (" Хазяїн" Івана Карпенка-Карого), городничого (" Ревізор" М. Гоголя).

У роки громадянської війни, захворівши на тиф, М. Садов­ський був напризволяще залишений у Кам´ янці-Подільському. Дивом йому вдалося дістатися до Львова, а звідти виїхати до Чехословаччини, де жив і вчився в університеті його син Микола.

Актора весь час тягло додому, в Україну. В його листах до знайомих – біль і жаль, і ностальгія.

Повернувся М. Садовський до Києва у 1926 році. Разом із М. Саксаганським і П. Садовським театральна трупа здійс­нила у 1927 – 1930 роках гастрольні подорожі і мала неабиякий успіх, головним чином через присутність корифеїв.

У 1931-1932 році М. Садовський уже на гастролі не їздив. Він переніс інфаркт, слабнув на очах. Помер Микола Карпович 1933 року. По­хований на головній алеї Байкового кладовища. Минуло зовсім небагато часу, і поруч поховали Марію Заньковецьку – кохану, подругу в житті і на сцені.