Смішний народ

Усмішка-роздум

Ще в ті часи, коли існувала країна Чукран, була в чукраїнців культура. І намагалися вони її розвивати. І розвивали, як могли, чухаючись. Будували театри, розводили полеміку, співали пісень. Дарма, що театри недобудовувались, а після полемізування доводилося звертатися до лікарень, зате культура розвивалася буйно, як бур'ян у городі. Ото в ті часи й жив найвидатніший чукраїнський письменник Вистап Ошня. І любив він, на відміну від інших чукраїнців, не соняшник, а картоплю та коноплі. Окрім цього, знав ще Вистап, у якій країні він живе. Не те щоб він не був справжнім чукраїцем, просто він був справжнім чукраїнцем-патріотом.

Ще дуже любив Ошня всмак посміятися.Отак сяде вдома, напише щось, а потім читає і сміється. А разом із ним сміється й уся країна Чукрен.

І писав Вистап Ошня про те, що бачив навколо себе. Вийде з хати, походить-походить, подивиться, а потім додому –і знову писати.

І знов увесь Чукран від сміху аж чухатися перестає.

Саме через те, що писав він про події, які тоді насправді відбувалися, вважаємо ми його твори не лише гумористичними, а й історичними. До нас дійшло багацько з них.Тому Вистап Ошня є ще й чукраїнським істориком.

Написати Ошня встиг багато. І це незважаючи на те, що писання заважало чуханню! Але ми все це можемо зрозуміти, пам'ятаючи, що Ошня - чукраїнець-патріот. Однак хоч добре він умів сміятися, та було нашому історику-письменнику іноді дуже сумно.Сумно тому, що доводилося сміятися зі свого народу. А Ошня народ цей смішний дуже-дуже любив.І писав для нього і про нього. Однак виходили чомусь самі тільки казки-усмішки.

Ну, чому казки, зрозуміти ще можна-країна ж була казковою. А ось усмішками твори ставали якось самі собою. Тоді й вирішив Вистап Ошня написати наукову працю, в якій можна було б знайти відповідь на питання: «Чому ж це чукраїнці такі смішні?»Довго він вивчав свій народ. Довго писав цю наукову працю і таки написав.

Отож одного дня, коли було в Чукраїні велике свято, вирішив Вистап Ошня прочитати свою працю перед широкою аудиторією. А саме тоді зібралося в недобудованому ще театрі багато-багато чукраїнців. Там вони слухали своїх письменників. Запросили й Вистапа виступити. Бо дуже кортіло чукраїнцям посміятися.

Ось виходить Ошня на сцену й виголошує свою наукову роботу. Спочатку всі присутні в залі чукраїнці просто сиділи і, як завжди, чухалися. Це вони так думали. Думати в них-означає сидіти мовчки й чухатись. Сиділи вони, сиділи, а потім раптом хтось із залу як присне сміхом, і увесь зал зареготав.

Отак перетворилася наукова праця великого чукраїнського письменника, історика, а тепер, як ми всі переконалися, й науковця в таку собі ще одну усмішку.

І хоча була та усмішка дуже популярною, про що свідчить той факт, що майже в кожній оселі знаходили цигарки, зроблені з неї, все-таки не змогла вона навчити чукраїнський народ, як не бути таким смішним.

Казка