Дев’ять правил написання креативного есе

1. Тільки позитивна мова (описувати краще те, що є, а не те, чого немає).

2. Слова-зв’язки (вони допомагають плавно переходити з однієї частини до іншої).

3. Різна структура речень. (Читати речення правильної структури нудно. Додайте кілька інверсій. Пишіть різні за довжиною речення).

4. Зрозумілі слова. (Розумійте значення слів, які ви вживаєте в есе. Ви пишете, щоб уразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру).

5. Синонімія.

6. Лаконічність.

7. Кожне слово важливе (без повторів; кожне речення повинне нести унікальний зміст).

8. Активна життєва позиція

9. Викорстовувати асоціації, проводити паралелі, добирати аналогії.

Щурова Т. В. зазначає, що прийомів написання успішного есе існує дуже багато. Для прикладу наводить деякі з них.

По-перше, це робота з текстом. Пропонувати учням познайомитися з творами письменників-земляків. Прикладом може бути есе Олександра Галкіна (народився в с. Розсохувате Охтирського району). Учні виразно читають текст, з’ясовують, до якого виду „малої” прози він належить, визначають риси есе, аргументують свою думку.

***

Осінь... Тиха, прозора осінь.

У місячнім світлі грають сріблом химери старих яблунь. Десь високо в небі тужно пливе журавлина пісня.

- Андрійку, чуєш?

- Відлітають журавлі... Як і наші літа.

- Я не про те.

Він приставляє до вуха долоню, прислухається. З глибини осіннього саду, мов з далекої юності, лине: „ Я навіки з тобою, мила! ”

- Онук!..

Тиша та сердець відлуння.

- То зав’язь нового щастя... Життя продовжується.

Цікавим прикладом есе, написаним у формі „ сократівського діалогу” (або у формі „ запитання – відповідь”), є робота М. Бачмаги з м. Львова. Цей твір як зразок мовної будови есе – динамічного чергування полемічних висловів, питань, проблем, використання розмовної інтонації і лексики.

***

- У мене до тебе є дивне запитання, але ти все ж спробуй на нього відповісти.

- Ну, спробую.

- Ти – людина?

- Дійсно, дуже дивне запитання. Невже ти не бачиш перед собою мене – людину?

- Так, я бачу тебе, але чи впевнений, що ти насправді – людина?

- Ти справді дивний?

- Вчора я серйозно задумався над цим.

- І якого ти дійшов висновку?

- Я не маю сумніву в тому, що ми з тобою Homo sapiens, але чи не здається тобі,

що наші права утискаються, принижуючи нашу гідність?

- Ну, не знаю. Я про це якось не думав.

- Впевнений, що коли тебе надто це образить, то і ти над цим задумаєшся.

- А що сталося?

- Сьогодні ще нічого, але пам’ятаєш той випадок, коли ми ввечері верталися додому після футболу?

- Таке забудеш. Нас трьох тоді зупинила міліція. І чого?

- Як це чого? Вони ж нам чітко сказали: „ Пацани, - гроші, або цілими ваші батьки вас не побачать”.

- Так, але якби ми були п’яні, або що. Шкода, що ми їм не віддали ті 10 гривень. Обійшлося б без синців і поламаних ребер.

- Так. До речі, ти знаєш, як там Він? Його вже виписали з лікарні? Тому я і питаю, чи ти відчуваєш себе людиною. В Конвенції про захист прав людини та основних свобод сказано, що „ Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню”. А Україна, до речі, ратифікувала цю Конвенцію. А те, як з нами поводилась міліція... принизило мою гідність.

- Мене теж це принизило. Але це таке. А ти пам’ятаєш справу Онопрієнка?

- Звісно, але ти це до чого?

- Якщо я не помиляюся, то в тій же Конвенції сказано, що кожен вважається невинним у скоєнні правопорушення, поки не буде доведено протилежного. А наш Президент у інтерв’ю по телебаченню, а це говорить саме за себе. І якщо вже ми торкнулися загальнодержавних справ, то згадаймо вибори Президента України 2004 року.

- Ти хочеш сказати про те, як одна з найцікавіших рубрик нашої улюбленої газети не виходила на її шпальтах два тижні перед проведенням виборів тільки через те, що її автор писав про негативні сторони політики всіх кандидатів?

- Так, але не тільки. Діджея однієї місцевої радіостанції керівництво послало у відпустку через те, що він у прямому ефірі вказав на негативні сторони кандидата з найбільшими шансами на перемогу.

- А ще студентів академії змусили прийти на зустріч з цим кандидатом. Хто не прийшов, тому не зарахували заліків.

- І це в нас називається правом на свободу вираження поглядів. Тепер ти розумієш моє питання. І як ти тепер на нього відповіси?

- Я відповіді не зміню. Я – людина, ніхто не зможе цього заперечити.

- Так, але ти не заперечуєш, що твої права в нашій державі порушуються, і випадковостями ці порушення назвати важко. Це скоріше нагадує політику, спрямовану на приниження твоєї гідності.

- І цього я не заперечую. Але скажи мені, хто як не ми повинні відстоювати свої права і людську гідність?

- Невже ти захищаєш тих кондукторів, які, штрафуючи за безбілетний проїзд, обзивають порушника останніми словами; посадових осіб, які використовують службове становище для власних вигод, одним словом, людей, які так чи інакше утискають наші права?

- Ні, я хочу сказати, що...

- Я знаю. Ти хочеш сказати, що я мушу щодня виборювати право на свободу слова, гідне поводження та ще безліч прав, які мають надаватися мені беззастережно і за які я не повинен боротися?

- А ти, в свою чергу, хочеш, щоб всі твої права, гарантовані Конвенцією, автоматично почали виконуватися з дня ратифікування її Україною? А згадай, скільки років нашій державі? Точно, вісімнадцять. А чи мали якісь права і свободи наші з тобою батьки ще п’ятнадцять років тому? Так, майже ніяких. І як ти думаєш, чи звикли вони до того, що свою гідність можна захистити через суд? А саме це – найважливіше. Я зовсім не виправдовую правопорушення як з боку держави, так і з боку окремих осіб. Але ми не зможемо їх припинити самими словами, а от судовими позовами – інша річ. Ми з тобою говорили про той випадок з міліціонерами. Але ж ми не подали на них в суд, і вони залишилися непокараними і зможуть зробити таке ще і ще раз. Але якби ми оскаржили їхню поведінку, то вони, мабуть, не повторили такого, а їхній приклад застеріг би інших. І так у всьому. Ніхто за нас не зробить нашу державу правовою не на папері, а в реальному житті. Тільки наша ініціатива всіх разом – як громадян і кожного зокрема – як особистості, зможе змінити ситуацію.

- А як щодо правопорушників?

- Звичайно, вони повинні бути покарані і будуть, якщо ми цього справді схочемо. Я відповів на твоє запитання?

- Так. Ми – люди і це – незаперечний факт. А от чи дозволимо ми порушувати наші права, покаже час і наша ініціатива.

По-друге, після аналізу авторського твору школярі можуть написати власне есе на одну із запропонованих учителем тем: „ Що таке шляхетність? ”, „Милосердя”, „ За чим сумує осінній дощ? ” або за темою з власного досвіду.

Олександра Глазова в статті „Переконати кожного... есе і методика мови” пропонує обговорити технологію підготовки школярів до написання есе. Автор, проаналізувавши зарубіжний і вітчизняний досвід роботи над есе у школах, виділяє такі етапи:

1 – й етап. Ознайомлення школярів із жанром есе й вимогами до його створення.

2 – й етап. Ознайомлення зі зразками жанру – і творами визначних майстрів пера (передовсім через міжпредметні зв’язки – на уроках літератури есе опрацьовують), і цікавими учнівськими роботами цього жанру.

3 – й етап. Ознайомлення з алгоритмом створення есе (можливо, в традиційній для сучасної школи формі пам’ятки). Практична апробація школярами такого алгоритму в малих групах або парах.

4 – й етап. Презентація групами (парами) есе.

5-й етап. Колективне обговорення прослуханих есе, визначення типових утруднень у їхньому створенні та шляхів попередження допущених помилок (змістових, мовленнєвих тощо).

6 – й етап. Індивідуальна робота учнів над створенням есе.

Олександра Глазова в своїй статті наводить такі зразки есе.