Як писати новелу

Пам'ятка

· Якщо ти вирішив написати новелу, не забудь, що цей епічний твір відрізняється від оповідання напруженістю сюжету та несподіваністю розв'язки.

· Подумки уяви подію, яку береш за основу сюжету свого твору. Подумай, як цікавіше про неї можна розповісти.

· Прочитай свою новелу чи перекажи її про себе. Оціни свій доробок:

· чи оповідь логічна, послідовна, яскрава;

· якою є мова твору;

· що в ньому можна поліпшити.

· Якщо ти пишеш психологічну новелу, врахуй, що їй має бути притаманний психологізм. Дай самому собі відповідь на питання, наскільки глибоко розкрито у твоєму творі психологічний стан персонажа та чи вмотивовано вчинки або події.

· Зверни увагу на композицію новели: добре, коли вона оригінальна.

· Якщо ти не розгубився від висловлених настанов і можеш впоратися з ними, пиши новелу.

Герой

Новела

Він був звичайним хлопчиком. Звали його Юрко Попов. Але щось у ньому було таке, що привертало увагу. У школі хлопчика прозвали Циганом

за великі чорні очі, які завжди світилися енергією і жагою життя.

Хлопцеві було лише 17, коли у світ його мрій і бажань увірвалася війна. Прощаючись з усім рідним, підійшов і до сусідської дівчинки Насті. Чекатимеш? У великих темних очах яснів вогник надії й віри на повернення.

Юрко лежав біля скелі й писав. Щоденно занотовував у зошит усе, що відбувалося навколо. Писав про своє життя, про друзів, яких поступово втрачав. Він уже рік на війні. Здається, зовсім не змінився, лише погляд темних очей став сумовитим та заглибленим. У батальйоні над ним кепкували: «Ти що, Юрку, після війни літопис видавати будеш?»

Від батальйону лишилося 82 бійці. Командир попередив: «Скоро тут будуть гітлерівці… Ось вони, вже з'явились…»

Побачивши ворожі каски, Юрко почав стріляти по них із кулемета.Відчув, як біля нього також заспівали кулі. Ще сильніше притиснувся до землі і продовжував стріляти. «Не бійся, серце, ми виживемо, -шепотів, бачачи, як падають, корчачись, фашисти.Але за ними з'являлися інші.

Закінчились патрони.Він зрозумів: усе…Залишилися лише гранати. А фашисти осміліли й рушили на хлопця, який стискав у руках останню надію. Сорок метрів! Тридцять! П'ятнадцять! Гранати полетіли у ворогів. Усе стихло.

Юрко піднявся, дивлячись на фашистів. Як легко вмирати. Зовсім не страшно. Якщо є мета. Зібравши останні сили, повернувся до ворогів спиною, взяв уламок каменю і написав на скелі:

«Прощай і пробач, Батьківщино! Ю.Попов».Потім повернувся до ворогів…Посміхнувся…

Згодом на цьому місці виросли дві темно-бордові квітки, що нагадували великі темні очі юнака.