Політичний простір і кордони

У вузькому розумінні геополітика - наука, що вивчає вплив на політику (політичні рішення) географічного положення країн та регіонів. У широкому розумінні геополітика досліджує взаємодію політики та географічного простору, їх взаємний вплив: геогра-фічний простір (положення, сусіди, природні рубежі, співвідношення суші та моря) впливає на прийняття політичних рішень, а політика певним чином взаємодіє з географічним простором і трансформує його у простір геополітичний. Формування геополітичного простору зумовлене не лише об’єктивними умовами і факторами, такими як розмір території, особливості географічного положення, природно ресурсний, демографічний, економічний, військовий потенціал, але й духовним станом народів і націй, що населяють простір певних держав. Простір у політичній географії виступає не лише причиною диференціації суспільних процесів. Його розглядають також як засіб, мету і результат політичної діяльності. Територія з її конкретними природно - економічними умовами є носієм (просторовим базисом) суспільного розвитку. Разом з тим вона визначає ті чи інші особливості прояву соціально-економічних та природно-географічних факторів, їхній вплив на політику.

Ш.Л. Монтескьє (1689 - 1755) у роботі “Про дух законів” (1748) наголошує вплив природних умов на історичний розвиток. Разом з тим і закони країни повинні відповідати цим умовам. Географічний детермінізм присутній в роботах К.Ріттера (1779 - 1858) й О. Гумбольта (1769 - 1859) - видатних німецьких географів, І. Канта (1724 - 1804) і Г. Гегеля (1770 - 1831) – великих філософів. У вік Просвіти (XVII - XVІІІ ст.) Монтескьє, Тюрго та інші просвітителі шукали безпосередній зв’язок між політичними рішеннями та тими чи іншими природними факторами чи їх комбінаціями.

Класична геополітика (кінець ХІХ початок ХХ ст.) часів Ратцеля, Челлена, Мехена, Маккіндера, Спікмена так само шукала пряму залежність політики від географічного положення країни. Пізніше предмет геополітики помітно ускладнився. Вже аналізувалися складні геополітичні процеси взаємного впливу політики та географічного простору. У наш час спостерігається “гуманізація” політичної географії, спрямована на посилення ролі “людського фактору” в геополітичних процесах.

Одна з важливіших категорій геополітики - межа, кордон, границя. Будь-який геополітичний огляд - це завжди аналіз меж. Границі формують геополітичний простір і виокремлюють кожну окрему державу. У стародавньому Римі була введена така правова норма: нічийні землі належать тим, хто їх першим захопить. За цим правом у світі розгорнулось масове загарбання колоніальних територій. Відомі спроби “узаконити” і “впорядкувати” існуючий колоніальний поділ світу. Папа Римський Олександр VI у 1493 р. відразу після першого плавання Колумба до Америки у 1492 р. поділив Новий Світ між двома суперницями - Іспанією та Португалією. Світ був поділений “папським меридіаном” на дві частини: західну - іспанську та східну - португальську. Лише в одному місці меридіан “вигинався”, включаючи до португальської половини Бразилію. На Берлінській конференції (1884 -1885 рр.) 14 держав намагались “впорядкувати” колоніальний поділ Африки.

З’являється поняття “природних границь”, що відповідають природним рубежам, та границь “штучних”. Границя - це лінія, що розмежовує “наше” й “чуже”. За Ф.Ратцелем, границя подібна “шкірі” живого організма, яка захищає його та регулює обмін із зовнішнім світом. В політичному аспекті границі - лінії, що обмежують простір, на який поширюється національний суверенітет. Але геополітичний зміст цього поняття значно ширший. За С.Коеном, лінія кордону - це щось більше, ніж просте розмежування суверенітетів. Це певний символ, що орієнтує політичний ландшафт в середину, до серцевини нації. Це потужний централізуючий інструмент, політичний засіб національної самоідентифікації.

Загальноприйнятої класифікації границь не існує, хоча загальноприйнятим є їх поділ на границі природні й штучні (геометричні), етнічні, лінгвістичні, релігійні (конфесійні), культурні, історичні, економічні та мішані (комбіновані). Військова географія оперує границями стратегічними. За Н. Спікменом, границі являють собою ті силові лінії, де відбувається нейтралізація взаємної напруги між державами, це лінія рівноваги їх інтересів і сил.

У наш час актуальною темою політико-географічних досліджень виступає проблема державних кордонів, що має багато природно-географічних, історико-географічних, етнічних і соціально - економічних аспектів. Звичайно, лінію кордону встановлюють за трьома стадіями - алокацією, делімітацією та демаркацією. На першій стадії визначається загальна політична домовленість сусідніх країн щодо територіального розмежування. На другій - лінія кордону конкретизується на картах, на третій - фіксується й уточнюється на місцевості і позначається на детальних (масштаб 1: 100 000 і крупніше) картах.

Державні кордони одночасно виконують функції розмежовуючі або “бар’єрні” та поєднувальні (“контактні”). Конкретні режими кордонів визначають співвідношення цих двох функцій. За оцінками, на даний час у світі близько 310 суходільних міждержавних кордонів загальною протяжністю понад 380 тис.км. Значна частина кордонів не демаркована і навіть не делімітована. Це породжує численні прикордонні напруги й конфлікти.

У різні часи використовувались різні обгрунтування міждержавних кордонів. Протягом ХІХ ст. були популярні концепції “природних кордонів”, що проходять за природними рубежами, а також “природних мовних кордонів”, за якими орієнтувались на відміни в етнонаціональному складі населення. На рубежі ХІХ - ХХ століть була розроблена теорія “соціальних кордонів”, за якою розмежування країн спиралось на соціально-економічні особливості та зв’язки прикордонних регіонів.

У системі міжнародних відносин послідовно змінювались засади конфліктів щодо державних кордонів:

1) переважно між володарями - династичні конфлікти, що завершились по закінченню тридцятирічної війни між спілкою Габсбургів та антигабсбурзькою коаліцією (Вестфальський мир, 1648 р.);

2) між націями – міжнаціональні конфлікти (після Великої Французької революції, 1789 – 1794 рр.)

3) між ідеологіями – ідеологічні конфлікти (після Жовтневої соціалістичної революції, 1917 р.)

4) С. Гантингтон обґрунтував гіпотезу світових конфліктів між різними цивілізаціями – міжцивілізаційні конфлікти.

Політологи вважають, що сучасна міжнародна система – система держав – націй, склалася після Вестфальського миру (1648 р.). Після другої світової війни провідним у міжнародному праві став принцип непорушності існуючих державних кордонів. Проте міждержавні конфлікти зберігаються, і їх головним мотивом залишаються територіальні претензії та намагання корегування кордонів. За оцінками німецького географа Х.Нуна, протягом 1945 - 1985 років у світі відбулось 214 воєн, з яких 83 міждержавних, у т.ч. 53 (64%) з територіальними претензіями. На даний час тенденція до скорочення воєн ще не помітна: протягом 1975 - 1985 рр. відбулось 25 воєн; у 1993 р. зафіксовано 43 війни.

На даний час у глобальному вимірі спостерігаються дві різнонаправлені політико-географічні тенденції: до регіональної та світової інтеграції та до національної й регіональної дезінтеграції.

Запам´ ятайте:

· Геополітичний простір формується під впливом об´ єктивних та суб´ єктивних чинників. До перших належать територія, її розмір та географічне положення, природно- ресурсний, демографічний, економічний та військовий потенціал, до других – духовний стан народу, що населяє дану територію.

· Концепцію безпосередньої залежності політики від природного середовища називають географічним детермінізмом. У наш час напротивагу природним чинникам посилюється роль людського фактору в геополітичних процесах.

· Геополітичний простір формують межі, кордони, рубежі, які можуть бути природно – географіними, етнонаціональними, економічними, політичними, конфесійними, цивілізаційними.

· Геополітичні границі – це лінії рівноваги різних політичних сил. Вони розмежовують різні сили і разом з тим стикують їх.

· У системі міжнародних відносин у різний час політичні кордони встановлювались за різними ознаками:

1) між династичними володіннями (у Європі – до Вестфальського миру 1648 р.);

2) між націями (з часів Великої Французької революції 1789 – 1794 рр.);

3) між ідеологіями (після Жовтневого перевороту 1917 р.);

4) між цивілізаціями (у наш час).

· Після другої світової війни у міжнародному праві провідним став принцип непорушності існуючих державних кордонів.

Контрольні питання та завдання

1. Що являє собою геополітичний простір? Під дією яких чинників він формується?

2. Поясніть зміст концепції географічного детермінізму. Хто і в який час розробив і сповідував таку концепцію?

3. Як змінюється оцінка та співвідношення природних і соціальних чинників у формуванні геополітичного простору у наш час?

4. Поясніть роль меж, кордонів, границь, рубежів у формуванні геополітичного простору наведіть відповідні приклади.

5. Що являє собою папський меридіан? Поясніть причини першого колоніального поділу світу і часи його появи.

6. Поясніть тезу щодо політичних кордонів як механізму національної та цивілізаційної самоідентифікації.

7. Характеризуйте “бар’єрні” та “контактні” функції державних кордонів.

8. Прокоментуйте тезу Н. Спікмена щодо кордонів як ліній рівноваги різних політичних сил.

9. Як змінювались принципи встановлення державних кордонів у Європі, починаючи з середньовічної доби?

10. Характеризуйте сучасний принцип непорушності існуючих кордонів як провідну норму міжнародного права. Наведіть приклади порушення цього принципу.