Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Класична геополітика






Політична географія як наука бере свій початок з кінця ХІХ - початку ХХ століття. Ії засновниками були Ф. Ратцель (Німеччина). Р.Челлен (Швеція), Г. Маккіндер, Дж.Фейргрив (Велика Британія), А.Меген, І. Боумен, Н. Спікмен (США). Ф.Ратцель (1844 -1904) - “батько геополітики”, який називав її “політичною географією”. У 1882 р. побачила світ його фундаментальна праця “Антропогеографія”, а в 1893 р. - “Народознавство”, в яких викладені його геополітичні погляди. Головна його робота “Політична географія” (1897) обґрунтовує тези про державу як “живий організм, укорінений у грунті”, про роль географічного фактору в його розвитку, та про “життєвий простір” держави. Ратцель дійшов висновку, що тогочасній Німеччині вже “тісно”, що вона потребує нових територій (колоній) і що війна - природне явище на цьому шляху “зростання” держави. Сучасники називали праці Ратцеля “катехізисом для імперіалістів”.

Цікавою і прогностичною була ще одна книга Ратцеля ”Море, джерело могутності народів” (1900). Він передбачав видатну роль океанічних комунікацій і вважав, що “світова держава” не існує без морського флоту. Ним розроблена концепція “океанічного циклу”, Середземномор’я та Атлантика виділені як стратегічні регіони світу, басейн Тихого океану пророцьки названий “океаном майбутнього”. Ратцель заснував “ органістичний” напрям політичної географії, за яким держава розглядається як живий організм, який бореться за своє існування. У суспільних науках цей напрямок відомий як соціал-дарвінізм. Ратцель наголошував географічний простір як визначальний геополітичний фактор, розробив концепції світової сили та світової держави. У заключній геополітичній роботі “Про закони просторового зростання держав” (1901) Ратцель обгрунтував сім законів експансії і поглинання слабких держав більш сильними проголосив загальною геополітичною тенденцією.

Ще однією складовою німецької геополітики стала концепція Серединної Європи. Ще в 1818 р. цю тезу сформулював протестант Арндт: “Ми (німці) у центрі Європи, ми - її серце”. На початку ХХ ст. виходять книги Й.Парча (1906) і Ф.Науманна (1915) з однаковою назвою “Mitteleuropa”, які підняли ідею “серединної Європи” на рівень державної політики.

Ю.Р.Челлен (1864 - 1922) - засновник шведської школи геополітики і самого терміну геополітика, продовжувач ідей Ратцеля. У книзі “Великі держави” (1910) Челлен доводить, що малі країни приречені на підлеглість великим і що великі держави “вимушені” формувати географічні й господарські “комплекси” шляхом об’єднання малих країн. Такі комплекси вже очолюють США, Велика Британія та Росія. Завдання Німеччини сформувати свій комплекс. Надалі він розглядає першу світову війну як природний геополітичний конфлікт.

Фундатором британської геополітики був географГ. Д.Маккіндер (1861 - 1947), який приймав безпосередню участь у державній політиці. Свою геополітичну концепцію “Географічна вісь історії” він виклав у 1904 р. і уточнював протягом всього життя - у 1919 та 1943 роках. “Віссю”, або ключовим регіоном світової політики, за Маккіндером, є внутрішній простір Євразії. Саме тут виникають могутні імперії (Монголія, Росія), що визначають світову політику, породжують світові напруги й потрясіння. Навколо осьового регіону розміщені Німеччина, Австрія, Туреччина, Індія, Китай, що утворюють внутрішній півмісяць. Англія, Південна Африка, Австралія, США, Канада і Японія формують зовнішній півмісяць. У 1925 р. його послідовник Фейргрив ввів поняття Гартленд, або “ серцевинна земля ”, що являє собою континентальний глибинний регіон Євразії, який може контролювати весь світ.

Надалі Маккіндер наголошував “внутрішній або окраїнний півмісяць”, що охоплював берегові простори Євразії, як зону найбільш інтенсивного розвитку цивілізації. Маккіндер був першим розробником світової геополітичної моделі. Протистояння Гартленду (“розбійники суші”) та “зовнішнього або острівного півмісяця” (“розбійники моря”) є стимулом для розвитку країн “внутрішнього півмісяця”. Визначальним фактором суспільного розвитку Маккіндер вважав “географічну інерцію”, зокрема географічне положення.

Маккіндер поділяв геополітичну історію на три етапи: 1) доколумбова епоха - панування Гартленду; 2) колумбова епоха - формування “зовнішнього півмісяця”; 3) постколумбова епоха - зіткнення континентальних і морських цивілізацій. Географічне положення, за Маккіндером, продовжує “географічну інерцію”. Гартленд невразливий, бо недоступний для кораблів, а воєнні походи приморських держав суходолом приречені на невдачі (Карл ХІІ, Наполеон І). Знаменита геополітична формула Маккіндера: хто править Східною Європою, той панує над Гартлендом; хто править Гартлендом, той панує над Світовим островом (морськими державами); хто править Світовим островом, панує над світом. Для рівноваги геополітичних сил на Євразійському континенті необхідно створити блок незалежних країн розміщених між Німеччиною та Росією. Такі пропозиції Маккіндер направив до Версалю, де за мирним договором (1915) формувалась нова політична карта Європи. Відповідна “буферна зона” була створена у 1919 р. і невдовзі у 1939 р. зруйнована, відновлена по другій світовій війні і знов розмита на початку 1990-х років.

Геополітичні концепції Маккіндера зазнали різкої критики сучасників, але були сприйняті німецькими та американськими його послідовниками. Ідеї Маккіндера про геостратегічну розстановку сил продовжують декларуватись та обговорюватись і у наш час.

Становлення геополітики у Франції пов’язане з відомою щколою “географії людини”, заснованої Полем Відалем де ла Блашем (1845-1918). Його геополітичні положення протистояли ідеям Ратцеля та його послідовників. У Відаля де ла Блаша головний геополітичний фактор не простір, а людина. Політична історія має два аспекти - просторовий (географічний) і часовий (історичний). Географічний простір формує лише “потенціал”, “можливості”, які можуть реалізуватися (або не реалізуватися) людиною. Так зародився нинішній напрямок суспільної географії - поссібілізм (possible - можливий).

Щодо Ельзасу й Лотарингії, які спричиняли численні конфлікти між Німеччиною та Францією, Відаль де ла Блаш дав парадоксальний рецепт: не воювати, не “онімеччувати” чи “офранцузювати” населення, а створити зону взаємного співробітництва двох країн (у наш час за такими принципами формують єврорегіони). Відаль де ла Блаш виділяв первинні географічні елементи цивілізацій - окремі ячейки й осередки, де взаємодія людини з природою найбільш органічна й глибока. Він прогнозував поступове зближення морських і континентальних держав: “взаємопроникнення” землі й моря - універсальний процес. Поссібілізм Відаля де ла Блаша був першою корекцією жорсткого географічного детермінізму попередніх геополітиків.

Американський адмірал і історик А. Меген (1840 - 1914) започаткував геополітику в США. У своїй книзі “Вплив морської сили на історію. 1660-1783”, опубліковану в 1890 р., він відстоював переваги морських держав. За Мегеном, історія Європи й Америки зумовлена розвитком військово-морського флоту. Морська сила значною мірою визначає історичну долю всіх країн і народів. Меген сповідував доктрину президента Монро (1823) - “америка для американців”. Він передбачав видатну роль США як “світової держави”. Меген запозичив у генерала Мак-Клеллана принцип “анаконди”, за яким під час американської громадянської війни (1861 - 1865) територія супротивника блокувалася з моря та від узбереж. “Анаконда” повинна ізолювати євразійські континентальні держави від Світового океану й “задушити” їх. Довгий час ідеї Мегена в США не сприймались, і там панувала концепція оборонної “невразливості” країни. Лише в 1951 р. у військово-морській академії Нью-Порту була створена кафедра військової історії, що продовжила вчення Мехена. Разом з тим у більшості країн роботи Мегена мали величезний резонанс, а його геополітичні ідеї працюють і нині.

Американський соціолог Н.Спікмен (1893 - 1943) продовжив розробку геополітичних доктрин Мегена й Маккіндера і довів їх до рівня державної зовнішньої політики. Він обгрунтував критерії геополітичної могутності країн. На відміну від Макккіндера, ключовим регіоном світу він вважав не Гартленд, а “внутрішній півмісяць” - Євразійський пояс прибережних територій і націлював зовнішню політику США на контроль над ним.

Геополітична модель світу, за Спікменом, двополюсна: Гартленд - Римленд. Римленд - це окраїнний євразійський пояс (від англ. rim-край), контроль над яким означає домінування над Гартлендом. Так була визначена політика США по відношенню до СРСР - Гартленда як стратегія стримування. З того часу всі військові конфлікти між Сходом і Заходом відбувались саме в Римленді. Мегена та Спікмена називають батьками атлантизму та НАТО. Доктрина Монро за часів президента Ф. Рузвельта стала концепцією захисту всього Заходу від Сходу.

Особливого й зловісного розвитку набула геополітика у нацистській Німеччині. Фундатором тогочасної німецької геополітичної школи був генерал і професор географії К.Гаусгофер (1869-1946), який спирався на погляди Ратцеля і Челлена і зробив геополітику офіційною доктриною Третього рейху. Гаусгофер написав понад 400 книг з геополітики і в 1924 р. започаткував популярний журнал “Геополітика”, а в 1933 р. утворив Інститут геополітики. Він мав значний вплив на нацистську верхівку і на самого Гітлера. Геополітика в Німеччині стала шкільним предметом. Геополітика стала ідеологією експансії нацистської Німеччини. Гаусгофер як видний нацист міг предстати перед Нюрнберзьким трибуналом. Його врятувала участь старшого сина в антигітлерівському заколоті в 1944 р, який був страчений, після чого сам Гаусгофер був в’язнем концтабору Дагау. В останній роботі (1946) Гаусгофер відмежувався від “нацистського минулого” своєї науки, і в цьому ж році подружжя Гаусгоферів покінчило життя самогубством.

За Гаусгофером, геополітика - це “географічний розум держави”. Гаусгофер сповідував світове протистояння таласократії (влада моря) та телурократії (влада суші) і відстоював континентальну геополітику Німеччини напротивагу океанічній. Його відома доктрина - вісь Берлін – Москва -Токіо, або “орієнтація на Схід”. Але його погляди не співпадали з нацистським расизмом, за яким комунізм (європейська доктрина) був антинімецькою ідеологією. З другого боку, Гаусгофер вбачав життєвий простір Німеччини саме на сході. Він виділяв три головних геополітичних регіони: 1) Пан-Америка (США); 2) Велика Східна Азія (Японія); 3) Пан-Європа (Німеччина).

Учнями й послідовниками К.Гаусгофера були А.Гаусгофер (його старший син, географ). Е.Обст, О.Маулль та ін. В часи нацизму вони об’єднались у “Союз геополітики” (керівник Р.Вагнер - нацист і гестапівець) і проголосили свою мету: геополітика повинна стати “географічною совістю держави”. Ще один сучасник і соратник К. Гаусгофера, А.Грабовськи вже в 1961 р. опублікував книгу “Простір, держава та історія”, в якій виклав основи сучасної геополітики як академічної науки з провідною роллю в ній соціальних аспектів.

Запам´ ятайте:

· Класична геополітика веде свою історію з кінця ХІХ – початку ХХ століть. ЇЇ розробниками були Ф. Ратцель (Німеччина), Ю. Челлен (Швеція), Г. Маккіндер, Дж. Фейргрив (Велика Британія), А. Меген, Н Спікмен, І. Боумен (США).

· Фундатор геополітики Ф. Ратцель передбачав видатну геополітичну роль океанічних – комунікацій і розглядав море як джерело могутності народів.

· Ю. Челлен ввів термін “геополітика” і розробив концепцію формування світових географічних і господарських комплексів за рахунок тяжіння малих країн до держав -лідерів.

· Г. Маккіндер розробив першу геополітичну модель світу з віссю – ключовим регіоном суходолу Євразії (Росія, Монголія). Дж. Фейргрив назвав цю вісь Гартлендом “серцевинною землею”.

· Французька геополітика (П. Відаль де ла Блаш) наголошувала людський чинник у геополітичних процесах і на стику ХІХ – ХХ століть сформувала школу “географії людини”, в надрах якої виник новий науковий напрям - поссібілізм.

· Фундатор американської геополітики А. Меген відстоював геополітичні переваги морських держав і вважав, що морська сила визначає історичну долю країн і народів.

· Н. Спікмен – розробник двополюної геополітичної моделі світу Гартленд (серцевинна Євразія) – Римленд (окраїнний євразійський пояс морських держав).

· А. Мегена та Н Спікмена називають “батьками атлантизму” та ідеологами НАТО.

· Німецький географ К. Гаусгофер вперше підняв геополітику до рівня державних доктрин нацисткої Німеччини. Злочини третього рейху проти людства зкомпроментували геополітику, яка у повоєнний час ненадовго втратила свою популярність.

· К. Гаусгофер розробив геополітичну модель світу з його поділом на пан - регіони.

 

Контрольні питання та завдання

1. В який час і ким розроблялись засади геополітики? Ким і коли введений новий термін “геополітика”?

2. Характеризуйте роль Ф. Ратцеля як засновника політичної географії та розробника принципів геополітики.

3. Поясніть концепцію світових геополітичних комплексів, розроблену Ю. Челленом.

4. Характеризуйте геополітичну модель світу, розроблену Г. Маккіндером. Як визначали геополітичну роль континентальної Євразії Г. Маккіндер та його учень Дж. Фейргрив?

5. В чому полягають особливості французької школи геополітики, започаткованої П.Відалем де ла Блашем?

6. Характеризуйте погляди фундатора американської геополітики А. Мегена та його послідовника Н. Спікмена. Чому їх називають “батьками “ атлантизму та НАТО?

7. Представте двополюсну геополітичну модель світу “Гартленд – Римленд”, розроблену Н. Спікменом.

8. Поясніть геополітичну модель світу К. Гаусгофера.

9. З чим пов´ язані негативні оцінки німецької геополітики на чолі з К. Гаусгофером?

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.