Як співвідносяться між собою поняття діалектика та синергетика?

Діалектика (від грец. мистецтво вести бесіду) – вчення про найбільш загальні зв‘язки і закономірності розвитку буття і пізнання і заснований на цьому вченні метод творчого мислення.

Предмет діалектики – найбільш загальні види зв‘язків і всезагальні закони розвитку природи, суспільства мислення.

Нового змісту надав діалектиці Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Він розглядав діалектику як, перш за все, вчення про всезагальний зв’язок усього, що існує, з усім існуючим іншим. Саме такий підхід надає змогу розглядати і природу, і суспільство, і людське мислення не відриваючи їх одне від одного, а в їх органічному взаємозв’язку. Вчення ж, що базується на запереченні наявності в дійсності зв’язків усього з усім, Гегель назвав – на противагу діалектиці – метафізикою, запозичивши це слово також з античної філософії. Отже, діалектика виступає як вчення про загальні зв'язки і розвиток, як спосіб світорозуміння, що грунтується на цих принципах. При виході на теоретичний рівень розуміння визначається як загальна теорія розвитку, в якій дослідження форм і законів всякого розвитку включає як свою необхідну сторону, свій власний момент вивчення зв'язків, а значить — системи. Ці зв'язки і створені ними системи розглядаються не лише в статиці, а й у динаміці, в зміні, в перетворенні — в розвитку.

Синергетика (англ. Synergetics, від грецького. син — «спільне» і ергос — «дія») — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір.

Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі — в цілому — можуть з'явитися властивості, якими не володіє жодна з частин. Оскільки йдеться про виявлення та використання загальних закономірностей в різних галузях, тому такий підхід передбачає міждисциплінарність. Останнє означає співробітництво в розробці синергетики представників різних наукових дисциплін. Тому термін синергетика використовується як в природничих науках, так і в гуманітарній сфері

Синергетика вивчає нелінійні відкриті дисипативні системи. Такі системи перебувають далеко від термодинамічної рівноваги і обмінюються енергією чи речовиною із навколишнім середовищем. Для перехідних процесів, що відбуваються в таких системах, не виконується закон неспадання ентропії, що призводить до утворення різноманітних дисипативних структур: автоколивань, автохвиль, може виникнути детермінований хаос. Засновником синергетики вважається Герман Хакен, який ввів це поняття в своїй книзі «Синергетика»

73.„Рух“ та „розвиток“: особливість взаємодії.
Рух є способом існування матерії. Проблема руху завжди хвилювала філософську думку. Рух – це поняття для позначення будь-якої зміни. Він лежить в основі розвитку. Але не весь рух веде до розвитку.
У філософській літературі по-різному трактується питання про співвідношення понять " рух" і " розвиток". Безумовним є те, що " розвиток" — конкретніша, глибша і змістовніша категорія, аніж " рух". Розвиток — це певним чином спрямований, упорядкований ряд змін, який включає кількісні й якісні зміни. Це процес тривалих, необоротних, накопичувальних, якісних змін в бутті. В історії пізнання категорії " рух" і " розвиток" виступають співвідносними ступенями. Спочатку виникло поняття " рух", тобто відображення того, що доступне безпосередньому спогляданню. Поглиблене ж дослідження проблеми привело до виникнення поняття " розвиток". Останній не відкривається безпосередньому спогляданню, оскільки потрібні спостереження, зіставлення його даних, їх мислена обробка і таке інше.
Згідно з науковою філософією рух багатоякісний. Він здійснюється в різних, взаємозв'язаних формах. Існують різні форми руху матерії, такі як соціальний, біологічний, хімічний, соціальний, фізичний та механічний.
Під механічною формою руху розуміють переміщення матеріальних об'єктів (речей, фізичних тіл) у просторі. Фізична форма руху охоплює цілий комплекс різних видів руху. Це й процеси, які відбуваються всередині атома, його ядра, рух елементарних частинок, полів тощо. Біологічна форма руху здійснюється на молекулярному рівні. Найвищою формою руху є суспільна. До неї слід віднести всі процеси, які виникають і відбуваються в суспільному житті, включаючи й духовну його сферу. Чим складішою є система, тим для даної системи характерні більш складні форми руху.
Отже, на відміну від руху, розвиток являє собою здійснення послідовних необоротних якісних змін. Оскільки зміни є необоротними, то вони визначають функціювання системи, якій вони притаманні, як таке, що має певне спрямування. Спрямованість - неодмінна ознака розвитку. Будь-яка спрямованість. Говорячи " розвиток", ми, як правило, уявляємо собі зростання, сходження, вдосконалення.

74. Розкрийте суть понять «парадигма», «наукова революція»
Парадигма (англ. paradigm) –поняття, яке використовується в історії філософії і культури для характеристики примату ідеального над матеріальним,. Парадигма – це та точка зору, яка є тривалою, усталою. Східна парадигма – форму-вання раціоналістичного підходу.Істотною особливістю східної філософії була її “розмитість” меж між людиною і природою. Деякі з цих течій не відкликали авторитету Вед, й тому їх називали ортодоксальними. Західна – домінує наївно-матеріалістична позиція. Починаючи з доби відродження людина є тим центром, навколо якого міркують філософи нового часу, просвітники, класики німецької філософії. Звеличується при цьому розум як філософська категорія – й не лише як засіб пізнання, а й чинник перед визначення розвитку людини, природи й суспільства.
Поняття наукової революцiї багато авторiв пояснюють по аналогiї соцiальної революцiї: це перетворення, якi руйнують старий стиль наукового мислення, наукову картину свiту. Але тим самим недостатньо враховується специфiка наукової дiяльностi, головну роль в якiй грають науковi традицiї.
Наукова революція – це якісне перетворення наукового уявлення ученого про світ. Поняття " наукова революцiя" виконує в методологiї Куна конс­­­труктивне значення. Для нього «наукові революції - це такі некумулятивні епізоди розвитку науки, під час яких стара парадигма заміщується цілком або частково новою парадигмою, несумісною зі старою». Таким чином, наукова революція – це, фактично, період формування нової парадигми.

75. Як співвідносяться поняття «розвиток», «прогрес», «регрес»

Розвиток — це незворотна, спрямована, необхідна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів. У результаті розвитку виникає нова якість. Це — загальна властивість матерії, її найважливіша ознака.

Поняття розвитку виділяє із загальної маси змін такі, які пов'язані з оновленням системи, з її внутрішнім структурним і функціональним зміною, перетворенням в щось нове, інше. Розвиток - процес тривалих, що накопичуються, необоротних, поступальних змін складних системних об'єктів у досить великі інтервали часу (наприклад, еволюція літосфери, екосистем, історичний розвиток людських спільнот, знарядь і навичок праці,

Розвиток — це насамперед зміна, руху, але не будь-яка зміна, руху є розвитком. Найперше з чим пов'язаний розвиток –це те, що здійснювані зміни вибудовуються в певну послідовність і цей ланцюг змін виступає як деяка загальна зміна стану системи. Отже, розвиток складають необоротні, здатні нагромаджуватись й набувати більшого масштабу зміни, які внаслідок цього викликають появу нових властивостей та якостей. Таким чином розвиток являє собою здійснення послідовних необоротних якісних змін руху.

Найбільш складним типом розвитку є історія суспільства, що включає в себе, крім об'єктивних, також суб'єктивні чинники: погляди, цілі, інтереси людей. Це надзвичайно ускладнює характер детермінації суспільно-історичних процесів. У реалізації історичних перспектив, можливостей беруть участь людський вибір, ідеали, воля до дії. Теоретичне осмислення історичних процесів вимагає застосування всього комплексу знань, методів діалектики

Двома найбільш загальними протилежними за своїми характеристиками, різноспрямованими один від одного, діалектично пов'язаними тенденціями розвитку є прогрес і регрес.

Прогрес- це не лише зростання якості в результаті кількісних змін, а й здатність об’єктів зберігати здатність до системного функціонування.

Регрес- це тип розвитку, який демонструє переважання навпаки рушійних тенденцій, який здійснює спрощення і збіднення форм, дезінтеграцію цілісності тощо.

Розвиток завжди є взаємодією прогресивних і регресивних змін, певним типом їх поєднання.