Як співвідносяться між собою поняття «людина»,»особа», «особистість» ?

У буденній мові поняття «людина», «особа», «особистість» уживаються як рівнозначні поняття.

Поняття «людина» означає перш за все біологічну характеристику суб'єкта. Людина-це жива істота, що володіє здібністю до праці, мислення і мови. Кожна людина народжується з ознаками приналежності до людського роду і рядом індивідуальних рис, які властиві лише їй І змінюються впродовж всього життя (вік, зовнішність, розум, звички І т. д.). У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості. Біологічне в людині, яка частиною матеріального світу, складається з її природної основи, що характеризується наявністю тіла, органів чуття, природної фізичної сили та інших біологічних якостей. Соціальне в ній характеризується концентрованим виразом тих суспільних відносин, які відображають взаємозв’язок людини і зовнішнього світу. Без біологічного змісту людини не можна охарактеризувати її соціальні якості. Проте само лише біологічне в людини не визначає її як особистість. Поняття «особа» має декілька значень: по-перше особа це суб’єкт і об’єкт соціальних стосунків тобто той від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані. Особа постає в певних соціальних ролях (керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець) також особа постає як представник певних соціальних верств(особа лицаря, селянин, міщанин); по-друге особа характеризується через особливий неповторний світ людини з її темпераментом, знаннями та ідеалами; по-третє особа постає перед нами як людська замість, вісь, центр зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей. Якщо людська особистість усвідомлює свою унікальність, вади та переваги т вона стає людською особистістю- самдіяльною, соціальною та інтелектуальною одиницею. Існують такі атрибути особистості як Воля, Свобода, Розум, Почуття.

Суть особистості визначається розвиненістю суспільства. Особистість несе в собі риси цивілізації, історичної епохи і певного способу життя. Людина будучи включеним у практичну діяльність, у навчання та виховання, в різні сфери соціальної практики стає носієм суспільного життя, джерелом її розвитку, представником колективу, соціальної групи, класу.

81. Як співвідносяться між собою поняття «свідомість», «самосвідомість» та «суспільна свідомість»

Свідомість – це властивість високоорганізованої матерії відображувати специфіку існування буття на рівні формування його уявних, наочних образів.Свідомість людини — складне і багатограннеявище.Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення дійсності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами Вищим рівнем свідомості є самосвідомість. Самосвідомість –це здатність людини робити об’єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків та ін. Самосвідомість є обов’язком свідомості, без неї людина не змогла б зрозуміти себе, визначити своє місце у світі та вдосконалюватись. Іншими словами, самосвідомість- це діяльність душі людини, її спрямованість на свою внутрішню сутність, діалог я з самим собою. Суспільна свідомість - це не емпірично ісоняття нуюче самостійне духовне утворення, а
сусшльна свідомість лософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття — це реальний процес життя людей. Суспільна свідомість є відображенням буття людей. суспiльному самопiзнаннi вiдображення реалiзується у всiй повнотi своїх проявiв, а кожний прояв - як наймасштабнiше.
Суспiльна свiдомiсть вiдображає суспiльне буття як цiле, тобто, i економiчнi, i полiтичнi, i духовнi стосунки разом. Таке вiдображення є одночасним пiзнанням, розумiнням i творенням.

82. Як співвідносятьсяпоняття «дух», «душа», «духовність»

Дух — цеоб'єктивноіснуюче, надіндивідуальне нача­ло, здатнеспрямовуватидіяльністьлюдини і суспільства. Поняття " дух" (" духи") у міфологіївиникає як не­обхідністьозначенняпитання про те, що чихтоскеровуєдіяльністьлюдини, як цескеровуваннявпливає на харак­тер, спосібжиттялюдини.в релігії дух розглядається як об'єктивноіснуючеявище, основною здатністюякого є можливістьтворитилю­дину, її життя, характер і спосібдіяльності.об'єктивний характер існування духу релігіяпов'язує з лю­диною, суб'єктомсуспільно-історичногопроцесу. Цейзв'язок приводить до виникненняпоняттядуші як " іскорки" Божественного Духа. Тобторелігіяпідкреслює, що душа — цеокресленийіндивідуаль­нимлюдськиміснуванням дух. Це те у внутрішньомусвітілюдини, щостворенеБожественним Духом. Отже, душа — це індивідуалізований дух, суб'єктивноіснуюче начало Душа як внутрішнєджерелолюдськогоісну­вання з необхідністю, як і все людське, потребуєсвободи, суверенності, незалежності. І тоді вона реалізується у праг­неннівийти за межівнутрішньогосвітулюдини, " вихлюпу­ючись" у виглядісили, яка реально скеровуєжиттялюдини і суспільства. Ця сила окреслюєтьсяпоняттям " духовності". Духовність — цепочуття й усвідомленняреальності, яка безпосередньочиопосередкованоспрямовуєжиттє­діяльністьлюдини. Прикладами релігійногоуособленняявищадуховності є віра у Бога, любов до Бога, надія на Бога.У кінцевомупідсумкупоняття " дух" вказує нам на існуванняоб'єктивного начала, яке можевизначальновпли­вати на життєдіяльністьокремоїлюдини. Поняття " душа" вказує на неповторністькожноїлюдини, її феноменальність у відношенні до соціального і природного начала. Поняття " духовність" показує, що в об'єктивномуплинісвітовихподійлюдина та людствомаютьунікальнуможливістьке­руватись як об'єктивноіснуючимичинниками, так і своїмивласнимипочуттями та думками, поєднуватичуттєве і раціо­нальне в організаціїсвоговласногожиття.