Б) Будівництво і архітектура

У Месопотамії дуже рано (за останніми даними, раніше, ніж у Єгипті) розпочалося будівництво іригаційних споруд. Іригація мала планомірний, крупномасштабний характер. Геродот в " Історії" писав, що вся Вавилонія помережена каналами. Розливи Євфрата бувають дуже сильними, але нечастими. Тому викопувалися величезнікотловани, вони заповнювалися водою під час розливу — так створювався запас води на час засухи. Геродот описує найбільший з каналів - судноплавний канал, проритий між Тигром і Євфратом. Він тече в південно-східному напрямку і з Євфрату впадає в Тигр.

Накопичений досвід став використовуватися в будівництві. Воно велось дуже розумно і сплановано. Правильність планування пильнувалась дуже суворо. Згідно з одним з текстів, людину, яка при споруджені будинку порушувала правильність вулиці, вийшовши за межу дозволеної лінії, прирікала на смерть: саджали на палю на даху власного будинку. Вулиці міст були широкими та прямими. Головна вулиця ассирійського царства Ніневії мала в ширину 26 метрів. У столиці зводили три- й чотириповерхові будинки. Наприкінці IV тисячоліття до н. е. шумери збудували перші на планеті міста — Ур, Урук, Лагаш. У них складаються і перші державні структури. Виникає монументальна архітектура. Під час розкопок була знайдена статуя жерця, правителя шумерского міста Лагаш на ім'я Гудеа, який жив у XXI столітті до н. е. Він зображений з планом майбутнього храму в руках. Це одночасно свідчення і високої будівельної техніки, і того значення, яке правителі додавали будівельним роботам. Монументальне будівництво, як і іригація, — яскравий приклад перемоги людини над несприятливими природними умовами. Справа в тому, що в Месопотамії немає готових будівельних матеріалів — каменю, дерева. Усі гігантські будови зводилися з глиняної цегли.

Основними монументальними спорудами були храми і палаци. Храми часто розміщувалися на вершині особливої ступінчастої вежі — зикурату. Зикурати складалися з декількох платформ, що звужуються догори, складених суцільною цегельною кладкою. Піднятися до храму, що знаходився на верхньому майданчику, можна було довгими круговими сходами і похилими підйомами. Хода до храму становила частину релігійних церемоній. «Храми-гори», створені працею як вільних громадян, так і рабів стали символами всемогутності держави. Відгомони слави месопотамських будівельників відбилися в біблійній розповіді про Вавилонську вежу. При розкопках древнього Вавілона знайдений підмурок гігантського зикурату, який, ймовірно, і був її прообразом.

Такими ж величними, як і культові споруди, були палаци правителів Шумеру, Аккаду, Вавилонії і особливо Ассирії. Так, вхід в царський палац у Ніневії був прикрашений багатьма величезними статуями божеств — крилатих людинобиків і людинолевів. На стінах залів — сюжетні рельєфи, що детально зображують життя правителя. Найвідоміший з рельєфів присвячений полюванню — улюбленому заняттю ассирійської знаті. Звірів утримували у спеціальних вольєрах — перших попередниках сучасних зоопарків, а перед полюванням випускали. Рельєфи чудово передають динаміку руху, азарт погоні. Проте особливо вражають своїм драматизмом сцени загибелі тварин — левиць і левів, газелей, диких коней.

Розкопки у Вавилоні дозволили уточнити, як виглядали легендарні «висячі сади» цариці Семіраміди. Це була кам'яна будівля, що складається зі склепінчастих терас. На кожній терасі був шар землі, де і розбивали сад. Вода вгору подавалася за допомогою лопатевого водопроводу.

Постійні війни диктували необхідність оборонних споруд. Міста Межиріччя стали справжніми фортецями. Про столицю Ассирії — Ніневію — говорили: «Та, яка своїм сяйвом відкидає ворогів». Зубці її стін, що досягали 20 м у висоту, прикрашала цегла, покрита блакитною глазур'ю із золотою блискучою смугою. Вавилон оточували чотири кільця стін. Головні ворота були присвячені богині Іштар. За наказом царя Навуходоносора до них побудували дорогу надзвичайної краси і абсолютної неприступності для можливого ворога. З двох сторін підносилися семиметрові стіни. Вимощена ця дорога була величезними плитами з білого вапняка. На кожній плиті вибитий напис: «Я — Навуходоносор, … Вавилонську вулицю вимостив…». Bce, що робилося в державі, вважалося заслугою винятково його правителя. Саме за Навуходоносора II будівнитцво набуло особливого розмаху. Завоювавши великі території, він використовув величезну кількість рабів для будівництва. Він будував не лише в своїй столиці-Вавилоні, а й в інших містах- Ур, Урук, Кіш, Ніппур, Борсіппа- скрізь зводили храмові башти-зіккурати. Саме йому приписують будівництво легендарної Вавилонської вежі (Етеменанкі).

Найтовща стіна, яка була навкруги міста Урнамму (сьогодні Мухайяр в Іраку), була зруйнована 2006 року до н. е. Її товщина становила 27 метрів.

На вироблення особливостей архітектури Месопота- мії, крім загальних ідеологічних чинників відбиток наклав клімат. Різкі коливання температур, спекотне літо і підви- щений рівень вологості на півдні, суворі й морозні зими на півночі зумовлювали характер розташування споруд і їх внутрішню організацію. Безлісні долини річок і відсутність каменя зумовили застосування у будівництві очерету й гли- ни, з якої виготовлялася сирцева цегла. Обпалену цеглу ви- користовували лише для облицювання. В'яжучим розчином слугували глина й бітум, мурування через кілька рядів перев'язувалося просоченою бітумом очеретяною циновкою. На півдні дерево (привезене) застосовувалося лише у бага- тих будівлях. Через постійні розливи річок для будівництва обиралися підвищені місця або вони створювалися протягом століть внаслідок будівництва однієї споруди на місці іншої. Балковий накат з коротких колод покрівлі зумовив вузьку й видовжену форму приміщень; склепіння спочатку робилися удаваними, потім, орієнтовно з середини 3-го тис. до н. е. з'явилися коробові й півциркульні клинчасті склепіння, які зводили без кружал, окремими нахиленими арками. Рис. 15 - Карта країн Близького Сходу Архаїчний період Шумера і Аккада припадає на 5 — 4-те тис. до н. е. Стародавні мешканці називали свою країну Шумером. Після заселення північної частини басейну річок семітичними племенами у першій половині 3-го тис. до н. е. 78 ця територія отримала назву Аккад, а південна зберігала свою назву. Протягом 4-го тис. до н. е. зароджувалося класове суспільство. Провідною формою в ідеології стала релігія, тому храми виникли раніше державних інститутів. Вони розташовувались на високих платформах, в їх образному вирішенні проявилося прагнення до монументальності й створення симетричних композицій. Перші споруди мали поздовжню спрямованість просторого двору для молитов. Подібні тенденції спостерігалися і при спорудженні храмів у Еріду. Характерна орієнтація вівтаря на північний або південний захід пояснювалася уявленням про сприятливі вітри. З часом на місті цих храмів виросла платформа для величного зикурату. Поступове збільшення платформи спостерігалося і в Уруку, де на центральному пагорбі один одного змінили кілька святилищ різних розмірів. Серед них найвідомішим був «Білий храм». Його чіткий призматичний об’єм висо- чив на геометричній терасі, куди вели довгі сходи. Завдяки високій точці рельєфі його було добре видно з усіх частин поселення. Ранньодинастичний період датується XXX - XXII ст. до н. е. На його початок припало утворення перших не- великих рабовласницьких держав. Їх правителі вважалися намісниками божества та увічнювались у ролі військових начальників і архітекторів-будівничих. У цей період домінували міста Ур і Лагаш. У сере- дині XXIV ст. значно посилилися Умма, Кіш та інші міста держави. Але незабаром нищівного удару всім шумерським містам завдав цар Аккада Саргон І, якому вдалося об'єднати всю Месопотамію у єдину державу і обкласти даниною на- роди Східного Середземномор'я. Особливого розквіту дер- жава Саргона I досягла в часи царювання його правнука Нарамсіна. 79 Однією з найзначніших споруд цього часу був хра- мовий комплекс міста Упі. Він складався з просторого, пря- мокутного у плані двору, оточеного з усіх боків складськи- ми й службовими приміщеннями жрецтва. По поздовжній осі від входу, крім вівтаря, посеред двору височила ще одна невелика платформа, увінчана призматичною масою храму. Вхід до нього влаштовувався з поздовжнього боку, підкрес- люючи тим самим поперекове вирішення простору всере- дині споруди. Монументальність храмового ансамблю під- креслювала щільна одноповерхова забудова, що розстеля- лася з усіх боків від нього. Характер групування тісно зблокованих прямокутних у плані приміщень, досить за- плутану систему прямих проходів з глухими кутами пока- зує розпланування одного з кварталів. Період III династії Ура Могутня держава Аккада проіснувала понад століття і приблизно 2200 р. до н. е. і була розгромлена гутіями, яких називали «драконами гір». Через 70 років Месопотамія зно- ву об'єдналася. Столицею могутньої держави стало місто Ур, царі якого оголошують себе наступниками бога на зем- лі, володіють тисячами рабів і розгортають масштабне буді- вництво. Місто Ур розміщалося на березі Євфрату і Перської затоки, мало два порти і вело активну зовнішню торгівлю. Воно нараховувало майже півмільйона жителів. Серед укріпленого стінами й земляними валами, овального у пла- ні, так званого внутрішнього міста на підвищенні здійма- лась цитадель, огороджена додатковою стіною. За їхніми межами знаходилося кільце передмістя. Виконана з сирцевої цегли, житлова забудова міста, як і раніше, була досить щільною. Кожний двір був викла- дений цегляною бруківкою, а всередині влаштовувався стік для води або басейн. Через обмеженість земельних ділянок 80 будинки заможних мешканців Ура зростали у висоту, і кім- нати двома ярусами оточували внутрішні дворики. В їх ку- тах ставились дерев'яні колони, що підтримували криті га- лереї, які значно збагачували просторове середовище. Над містом і цитаделлю панував об'єм чотирияру- сного зикурату, котрий мав чіткі композиційні відмінності: - розташування на широкій платформі і наявність урочистого входу; - орієнтація кутів споруди за сторонами світу; - розширені донизу стіни, площини яких розчленувалися по вертикалі виступами й нішами; виділення кольором кожно- го ярусу (чорний бітум, червона цегла, побілені площини, облицювання блакитною глазурованою цеглою); - введення пологих сходів, розташованих вздовж ярусів, а також широкого маршу, спрямованого перпендикулярно до основного масиву; - озеленення терас для закріплення масиву споруди і влаш- тування дренажної системи для відводу вологи; - розташування біля підніжжя споруди храму головного бога; - розташування споруди серед двору, оточеного подвійною стіною зі складами всередині. Зикурат відображав ідеї необмеженої влади над лю- диною, що досягалося величезними розмірами, надлюдсь- ким об’ємом, статичністю, пануванням маси над простором. Зикурат знаходився на чітко окресленій ділянці в центрі мі- ста і своїми масами прагнув вгору, до неба, до бога. На священній ділянці біля нього знаходилося ще кілька мону- ментальних споруд: храм Наннара і Нінгал, подвійний храм Нінгал, палац Ур-Намму і Дунгу - перших правителів Ура та інші будівлі. Наприкінці XXI ст. до н. е. держава III династії Ура була розгромлена еламитянами і амореями з міста Марі. Але їх панування виявилося нетривалим. Центром нової об'- єднаної держави став Вавилон. 81 СТАРОВАВИЛОНСЬКИЙ ПЕРІОД

Розташований на березі Євфрату, в місці його збли- ження з Тигром, Вавилон на самому початку 2-го тис. до н. е. очолив могутню країну, що існувала протягом 400 років. Завдяки вигідному географічному положенню міста, його царі сконцентрували контроль над торговельними шляхами по річках і суходолу, за іригаційним господарством всього Межиріччя, оскільки могли спрямовувати води річок у ка- нали своїх полів. У Вавілоні за царів І династії продовжився розвиток шумерського мистецтва. Відомо, що місто забудовувалося за єдиним планом, вулиці взаємно перетиналися під прями- ми кутами. Споруди виконувалися з цегли-сирця. Однак всі вони були повністю знищені неодноразовими вторгненнями хетів та інших народів. Не збереглося навіть їх залишків, тому уявлення про характер архітектури тієї доби можна отримати на підставі розташованого на березі Євфрату міста Марі - одного з провідних торговельних центрів Вавілонсь- кої держави. Воно з напільного боку оточувалося оборонни- ми стінами, мало досить регулярне розпланування, будівлі виконувалися з сирцевої цегли, причому нижні частини їх стін мурувалася з каменю. Увага приділялася міському сере- довищу, внаслідок чого з'явилися невеликі торговельні пло- щі, оточені критими галереями на масивних стовпах. У структурі Марі панував палац, який вважався од- ним з найдосконаліших творів зодчества першої половини 2-го тис. до н. е. Цю споруду вирізняли: - грандіозність розмірів (понад 200 приміщень на площі 2 га); - обрамування всього комплексу масивною фортечною стіною; - ускладнення входу до парадних залів влаштуванням сис- теми дворів; - асиметричність розміщення дворів при збереженні досить 82 чіткого функціонального зонування; - оточення дворів критими галереями, які захищали мешкан- ців і виконані на стінах розписи від спеки і дощів; - застосування статуї богині Іштар, яка завершувала анфіла- ду храмових приміщень і тримала посудину, з якої під час богослужіння лилась вода — символ родючості рік; - виділення парадної частини засобами анфіладного розмі- щення приміщень, а також багатим оздобленням і оформ- ленням стін залів монументальними високохудожніми декоративними розписами й рельєфами урочистих церемоніа- льних прийомів, сцен придворного життя; - виконання у площинній манері кольоровими плямами, які підкреслювалися чіткими контурними лініями; досягнення тонального поєднання композицій червоно-жовто- коричневою гамою; - перекриття низки приміщень плоскими стелями, виконани- ми накатами з колод, які покривалися цегляними шарами і обмазувалися стуком, при цьому дощова вода через водостічні труби виводилася у підземні колектори; - досягнення належного рівня санітарії влаштуванням ванн, душових, лазень тощо; - поява спеціальних приміщень, призначених для навчання дітей. Поруч з палацом знаходився стародавній храм боги- ні Іштар, молитовний зал якого був зовсім темним і, ймові- рно, освітлювалося факелами. До його заднього боку при- лягав зикурат. Об'ємне вирішення цієї споруди виявилося досить незвичним, — вона не мала зовнішніх сходів для підйому на верхній ярус. Тут же колись був облаштований портик, від якого залишилися бази двох колон. У XVI ст. до н. е. Вавилонії довелось боротися з по- встаннями, витримувати натиск агресивних сусідів. 1600 р. до н. е. столиця була пограбована хетами. Через кілька де- сятиліть державу захопили каситські племена, і на чотири 83 століття у місті запанувала III династія. Суттєвого внеску в мистецтво касити не зробили.

В) 1. Математичні знання

З господарських потреб поступово зросли найдавніші зачатки науки, зокрема математики та астрономії. Необхідність підраховувати кількість і вагу продуктів і товарів, встановлювати кількість робочої сили, визначати обсяг будівель, обчислювати поверхню ділянок землі (полів) призвела до появи найдавніших математичних розрахунків, до накопичення відповідних знань, до зародження арифметики та геометрії. З глибокої шумерської давнини виходять основи математичних знань стародавніх народів Месопотамії, зокрема ті системи числення, в основі яких лежать числа 5, 6, 10. Найбільш примітивним способом числення був рахунок на пальцях однієї руки - від одиниці до п'яти. На це вказують шумерські назви для п'яти перших чисел. Назви чисел 6, 7, 8 і 9 складені із з'єднання назв п'ятірки і відповідного додаткового числа (6 = 1 +5; 7 = 2 +5; 8 = 3 +5; 9 = 4 +5). До шумерської епохи входить шестидесяткова система числення, основними одиницями якої були 60, 602 = 3600 і 603 = 216000. Зародки десяткової системи виникають в шумерську епоху, коли з'являється особливе слово і клиноподібний знак для позначення 10. У Аккаді і в Ассирії користувалися особливими знаками для 100 і 1000, що вказує на розвиток десяткової системи. Своєрідне поєднання десяткового і шестидесяткова систем числення повело до необхідності виділення чисел 10, 600 і 36000, а також знаків, їх позначають. Своєрідне співіснування і комбінація різних систем числення знайшли своє відображення у поділі року на 360 днів і кола на 360 частин. Про досить значний розвиток математики ще в шумерську епоху говорять математичні тексти, в яких згадуються зведення у ступінь, вилучення квадратних і кубічних коренів з особливих формул і навіть обчислення обсягів. Можна припускати, що був відомий принцип прогресії, на що вказують арифметичні прогресії зі збільшенням на 16 і геометрична з множенням на 2. При розрахунках застосовували дріб, частіше за все з чисельником, рівним одиниці. Однак зустрічаються 2/3, 5/6, а також шумерські назви для позначення дробів 3/6, 4/6 і 5/6.

На суто практичний характер цієї стародавньої математики вказують таблиці множення, додавання і віднімання з цифрами до 180 000 (при збільшенні), які повинні були допомагати швидко здійснювати арифметичні дії. Збереглися і таблиці ділення з дільниками від 2/3 до 81. Збережені плани полів з розрахунком їх поверхні, свідчать про те, що перші знання в галузі геометрії виникли у зв'язку з розвитком сільського господарства і з необхідністю часто проводити обмір земельних ділянок. Для того щоб обчислити поверхню поля, що має форму неправильного фігури, дану площу розбивали на ряд прямокутників, трикутників і трапецій, окремо обчислювали поверхню кожної окремої фігури, а потім складали отримані числа.

Важливим досягненням вавилонців у галузі природничо-наукових знань було створення єдиної системи мір і ваги, яку в них потім запозичили iншi стародавні народи Близького Сходу й окремими елементами якої ряд азіатських i європейських народів користувався аж до ХVІІІ ст.

Елементарною ваговою одиницею в цій метричній системі був шеум (46, 75 мг -- вата ячмінного зерняти). 180 шеумiв складали шекель (8, 4г.), 60 шекелiв -- міну (близько 500г.), 60 мін -- талант (30, 3кг). Об'єм вимірювався в силах (0, 84л.) та гурах (300 сила). Мірою довжини служили палець, долоня, лікоть.