Що набагато перевершують решту людей.

Канон вимагав від скульптора зображувати людей в од-номанітних, спокійних, повних нерухомої величі позах. В більшості випадків - це або фігура що стоїть, з висуну-

тою вперед лівою ногою, або фронтально сидяча фігура, з руками, притиснутими до торсу. За уявленнями старода-

вніх єгиптян ритуальні портретні статуї були уособленням двійника померлого. Тому майстри прагнули передати в них і максимальну схожість, і в той же час виразити свої уяв-лення про ідеальний образ. Для додавання статуям життєво-сті їх яскраво фарбували, очі інкрустували гірським криш-талем і ебеновим деревом.

Рельєфи і розписи, виконані на стінах гробниць іхрамів, також пов'язані із заупокійним культом. Для рельє-фів Стародавнього царства типовим є принцип фризового розвитку сюжету. Він допомагає художнику відтворитисцену за сценою, показати різні побутові епізоди, що розго-ртаються в часі. Повторення однакових фігур, що йдуть ни-зкою в рельєфі з мастаби Ахутхотепа, розташованих один під одним, немов рядок за рядком, дозволяє відчути повіль-ну ритмічну плавність і значущість урочистої ходи, немов спрямованої у вічність.

Середнє царство

Скульптура

Нові пошуки в єгипетській пластиці проявилися в підвищеній увазі до індивідуальних рис в зображенні люди-ни. Особливо гостро вони проявилися в другій половині Се-реднього царства, коли нові правителі намагалися затверди-ти владу. З XII династії скульптури фараонів почали вста-новлювати в храмах разом зі скульптурами божества. В зв'я-зку з цим посилилося об'ємне моделювання рис обличчя правителів, більшу увагу приділяли віковим особливостям. Величава ясність образів Стародавнього царства змінилася напруженістю, немов за зовні спокійною оболонкою проки-нувся складний світ відчуттів.

В живописі, що прикрашав стіни гробниць і храмів, також спостерігаються спроби подолати старі композиційні схеми. Порівняно із Стародавнім царством розписи набули більшої самостійності. Строгі, фризоподібні композиції змі-нилися більш вільно згрупованими сценами, фарби сталі ніжніші й прозоріші. Розписи виконувалися темперою по сухому ґрунту. Золотавий колір тіл поєднувався в них із зе-леним кліром трав, білим одягом, синіми квітами. Не обме-жуючись локальними тонами, майстри користувалися змі-шаними фарбами, накладеними то густо, то ледве вловимо; контури позначалися то різко, то ніжно, від чого як і раніше пласкі силуети ставали легшими і живописнішими.