Вулканічна діяльність.

Вулканічна діяльність виникає в результаті постійних активних процесів, що відбуваються в глибинах Землі, внутрішня частина якої постійно знаходиться в розігрітому стані. На глибині від 10 до 30 км накопичуються розплавлені гірські породи або магма. При тектонічних процесах в земній корі утворюються тріщини. Магма спрямовується по них до поверхні. Процес супроводжується виділенням пари води і газів, які створюють величезний тиск, усуваючи перешкоди на своєму шляху, при виході на поверхню частина магми перетворюється на шлак, а інша виливається у вигляді лави. З викинутої в атмосферу пари і газів випадають на землю опади вулканічної породи, іменовані тефрою.

Вулканічні шлаки, пемза, попіл, гірські породи нагромаджуються навколо, утворюючи гору переважно конусоподібної форми, яка і називається вулканом. У верхній частині знаходиться кратер, що має форму воронки, зв'язаної каналом з джерелом магми.

По ступеню активності вулкани класифікуються на діючі, ті що дрімають і вимерлі. Зі всіх існуючих вулканів близько 900 вважалося активними, але оскільки їх діяльність зміняється періодами тривалого спокою, класифікація носить дещо умовний характер. До діючих відносять ті, що вивергалися в історичний час. Вимерлі, навпаки, не вивергалися. Дрімаючі характеризуються тим, що вони періодично проявляють себе, але до виверження справа не доходить.

За даними ЮНЕСКО, за останні 500 років число жертв від вулканічних вивержень складає понад 200 тисяч чоловік.

Найбільш небезпечні явища, супроводжуючі виверження вулканів, - це лавові потоки, випадання тефри, вулканічні грязьові потоки, вулканічні повені, пекуча вулканічна хмара і вулканічні гази.

Лавові потоки - це розплавлені гірські породи з температурою 900 - 1000°С. Швидкість потоку залежить від ухилу конуса вулкана, ступеня в'язкості лави і її кількості. В окремих і найбільш небезпечних випадках вона доходить до 100 км, але найчастіше не перевищує 1 км/ч.

Тефра складається з уламків застиглої лави. Її випадання приводить до знищення тварин, рослин, а в окремих випадках і до загибелі людей.

Грязьові потоки — це могутні шари попелу на схилах вулкана, які знаходяться в нестійкому положенні. Коли на них лягають нові порції попелу, вони зісковзують по схилу. В деяких випадках попіл просочується водою, внаслідок чого утворюється вулканічні грязьові потоки. Їх швидкість може досягати декількох десятків кілометрів на годину. Через велику швидкість руху утруднюється проведення рятувальних робіт і евакуації населення.

■ Вулканічні повені. При таненні льодовиків під час вивержень вулканів може дуже швидко утворитися величезна кількість води, що і приводить до повеней.

■ Пекуча вулканічна хмара. Є сумішшю розжарених газів і тефри. Вражаюча дія її обумовлена виникненням ударної хвилі (сильним вітром), що розповсюджується з швидкістю до 40 км/год., і валом жару з температурою до 1000°С.

■ Вулканічні гази. Виверження завжди супроводжуються виділенням газів в суміші з водяними парами — сумішшю сірчистого і сірчаного оксидів, сірководню, хлористоводневої і фтористоводневої кислот в газоподібному стані, а також вуглекислого і чадного газу у великих концентраціях, смертельно небезпечних для людини. Виділення цих газів може продовжуватися дуже довго навіть після того, як вулкан перестав викидати лаву і попіл.

Вражаючі фактори:

- токсичні гази, які будуть призводити до отруєнь різного ступеню важкості;

- висока температура - термічні опіки органів дихання, слизових оболонок, шкіри;

- механічна дія, як наслідок землетрусу та ушкодження " вулканічних бомб", що буде призводити до травм (закритих, відкритих), різного ступеню важкості;

- підвищення радіаційного фону - до опромінень різного ступеню важкості (гострі або хронічні променеві хвороби) або радіаційним опікам;

- ускладнення кліматичних умов внаслідок диму, пару, хмар, попелу, які погіршуються, знижується тиск, температура, випадають кислотні дощі, попіл, який може покривати землю товщиною за метр;

- психо-емоційна дія, як і при землетрусі, буде призводить до формування нервово-психічного стресу.

Вивержень вулканів на території України не передбачається.

На земній кулі в даний час відомо декілька сотень діючих вулканів. Велика частина їх розташована по берегах Тихого океану, у тому числі і на Камчатці і Курильських островах.

Серед діючих вулканів на Камчатці виділяється Ключевськая сопка. Звичайно виверження її повторюються через кожні 6-7 років і продовжуються іноді по декілька місяців. Лавові потоки нерідко спускаються на півтора десятки кілометрів вниз по схилу.

Висота вершини, де знаходиться головний кратер Ключевськой сопки, 4750 м. На такій висоті утворюються могутні льодовики, які при сильних виверженнях тануть, і тоді з гори мчаться стрімкі потоки води.

Біля Ключевськой сопки розташовується група вимерлих вулканів. Один з них - вулкан Безіменний - прокинувся в 1956 році. 30 березня відбувся гігантський вибух. Хмара попелу зметнулася майже на 40 км у висоту. Значна частина конуса вулкана була висаджена. На відстані 25-30 км від нього силою вибуху були зламані і обпалені дерева. Утворився величезний розжарений лавовий потік потужністю в 20-30 м і завдовжки в 18 км. На площі близько 500 км² випав розжарений попіл, під покривом якого сніг вмить розтанув, утворивши грязьові потоки завдовжки до 90 км. Попіл, викинутий у високі шари атмосфери, через два дні був помічений в районі Північного полюса, а через чотири дні - над Англією.

Поблизу Петропавловска-Камчатського знаходиться діючий вулкан Авача. Біля нього розташовуються вимерлі вулкани - Коряцька і Козельськая сопки.

Всього на Курильських островах налічується 39 діючих вулканів, на Камчатці - 26.

Численні діючі вулкани розташовуються між Азією і Австралією на Великих Зондських островах.

Серед Антільських островів в Атлантичному океані є острів Мартініка із страшним вулканом Мон-Пеле. У 1902 р. при його виверженні з кратера вирвалося величезна лава з розжарених газів і тонкого попелу. З величезною швидкістю вона котилася по схилу гори, залишаючи на своєму шляху спустошення і смерть. Протягом декількох хвилин квітуче місто Сен-Пьер біля підніжжя Мон-Пеле було знищене. Загинуло все населення міста — близько 30 тис. жителів.

Серед вулканів Ісландії широко відомий діючий вулкан Гекла. У Середземному морі з давніх часів не заспокоюються вулкани Етна, Везувій, Стромблі, Вулькано.

Сильне виверження Везувію в 79 р. знищило три міста - Помпею, Геркуланум і Стабію. Тільки через сімнадцять сторіч, коли люди забули вже про зниклі міста, випадково, при ритті колодязя, були знайдені мармурові статуї грецьких богів. Незабаром почалися розкопки, і археологи знайшли похоронене місто Помпею, а потім і два інших. З тих пір Везувій вивергався багато раз і детально досліджений ученими.

Сильне виверження Везувію відбувалося в 1944 р., при цьому постраждали його околиці. Лава рухалася з великою швидкістю, що досягала 5 км в добу.

На схід від Середземного моря розкидані широкою смугою вимерлі вулкани Малої Азії і Кавказького хребта: Арарат, Казбек і Ельбрус.

Зсуви

Зсуви — це переміщення поковзом мас гірськиих порід донизу по схилу під впливом сили тяжіння. До 90% зсувів припадає на райони, що розташовані на абсолютній височині від 100 до 1 700 м над рівнем моря. Основна причина їх виникнення - надмірне насичення підземними водами глинистих порід. Сходять вони у будь-яку пору року, але переважно у весняно-літній період на схилах, що мають крутість понад 19^о, здебільшого по берегах річок в Карпатах та Криму.

За швидкістю руху зсуви класифікуються як виключно швидкі – 3 м/год, дуже швидкі – 0, 3 м/хв., швидкі – 1, 5 м/добу, помірні – 1, 5 м/місяць, дуже повільні – 1, 5 м/рік, виключно повільні – 0, 06 м/рік.

За потужністю процесу і кількістю гірських порід, що зсуваються, вони поділяються на малі – до 10 тис. м³, середні – 11-100 тис. м³, великі – 101-1000 тис. м³, дуже великі – понад 1000 тис. м³.

За своїми наслідками (руйнування будівель, погіршення епідеміологічного стану) зсуви подібні до землетрусів, проте площі, на які поширюється це стихійне лихо, значно менші. Враховуючи місце їх виникнення, кількість потерпілих може бути від одиниць до 50 чоловік.

Кліматичні, гідрогеологічні та деякі інші явища зумовили виникнення на території України значних природних зсувних процесів. Площі зсувів за останні десятиріччя збільшилися на окремих територіях у 2-5 разів. Особливо активно ці процеси проходять у районах активної господарської діяльності (Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька області та інші промислові агломерації), де зафіксовано 138 тис. зсувів.

Всього на території України зафіксовано 16333 зсувів загальною площею 4 953, 7 км², у зону дії яких може потрапити до 200 населених пунктів.

Нерідко вони приводять і до людських жертв. Найтрагічніший зсув XX століття стався в Італії у 1962 р., внаслідок якого кількість загиблих перевищувала 3000 чоловік, що мешкали у 8 містах, які були накриті зсувов об’ємом у 240 млн. м³. У 1984 р. зсув в Гіссарському районі Таджикистану шириною 400 м і завдовжки 4, 5 км накрив селище Шарара. Під величезними масами землі виявилися похороненими 500 будинків, загинули 207 чоловік.

Чи можна передбачити початок зсуву? Так, можна. Зсув ніколи не є раптовим. Спочатку з’являються тріщини в ґрунті, розриви доріг і берегових укріплень, зміщуються будівлі, споруди, дерева, телеграфні стовпи, руйнуються підземні комунікації. Дуже важливо помітити ці перші ознаки і скласти правильний прогноз. Рухається зсув з максимальною швидкістю тільки в початковий період, далі вона поступово знижується.

Просадка земної поверхні. Це явище зумовлено створенням підземних порожнин, що може бути пов’язано як з природними явищами (зсуви земної поверхні, підземні водяні потоки тощо), так і результатами діяльності людей (видуботок корисних копалин, підземні будівельні роботи). Наслідком цього може бути просадка або провал земної поверхні, що в свою чергу призводить до людських і матеріальних втрат, як це сталося в 1997 р. у мікрорайоні „Тополі” м. Дніпропетровськ.